Полоз жовточеревий, або каспійський (Dolichophis caspius) — вид неотруйних змій з номінативної підродини родини Полозових (Colubridae). Інша назва — жовтобрюх[1].
Цей полоз є найбільшою змією Європи. Його довжина сягає до 2 м. Забарвлення верхньої сторони тулуба буває різних відтінків оливкового кольору, без візерунка. Черево у нього жовте, палеве, іноді червонувате.
Ці змії живуть зазвичай у відкритому степу, напівпустелях, чагарникових заростях, біля доріг, кам'янистих гірських схилах, болотистих місцевостях. У посушливі періоди тримається біля заплав річок і на прирічкових терасах.
Сховищами полозам слугує тріщини у землі, кам'янисті осипи у степових урочищах, нори гризунів, низько розташовані дупла.
Живиться полоз жовточеревий гризунами розміром до ховрахів, птахами, їх яйцями, ящірками, рідше іншими зміями. Активний у світлий час доби. Він хапає здобич на ходу й часто поїдає її, навіть не задушивши, придавлюючи своїм міцним тулубом до землі.
З зимових схованок жовточеревий полоз виходить наприкінці квітня — на початку травня. Самка полоза відкладає за 1 раз 7—15 яєць (це відбувається у червні—липні). Молодь з'являється наприкінці серпня — на початку вересня. На зимівлю в одне місце збираються до 10 особин жовточеревого полоза.
Особливості поведінки
Полоз жовточеревий відрізняється надзвичайною агресивністю. У випадках наближення ворога не намагається сховатися, а згортається спіраллю, на кшталт отруйної змії, шипить та кидається на супротивника[2], при цьому здатен стрибати до 1,5—2 м, намагаючись завдати удару в обличчя. Кусає боляче, до крові, проте суттєвої шкоди людині заподіяти не здатен. Після укусу в рані можуть лишатись дрібні зуби.
Значення
Інколи утримується в неволі, тому може мати деяке комерційне значення. Знищенням гризунів приносить певну користь сільському господарству. Вид занесений до Червоної книги України.
Tytar V. M., Nekrasova O. D. Species distribution modeling of the Caspian Whip Snake Dolichophiscaspius (Squamata: Serpentes): a tool for ranking conservation priorities in the western Pontic Steppe // Biological Communications. 2016. – V.3. − P. 143-148. DOI: 10.21638/11701/spbu03.2016.324