Зі своєю риторикою «99%» (народ) проти «1%» (еліта) міжнародний рух окупації був прикладом народницького громадського руху.Як визначено в Нолан-діаграмі, популізм (і тоталітаризм) розташований в нижній лівій частині.Карикатура з 1896 року, в якому Вільям Дженнінгс Брайан, завзятий прихильник популізму, ковтає символ Демократичної партії Америки.
Популі́зм (лат.populus — народ) — політика або риторика, яка апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям, і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти. Популізм є поверхневою критикою «верхів», «еліти», або «влади», він характеризується демагогічними гаслами та необґрунтованими обіцянками.
В англомовній літературі термін переважно вживають як відповідник українського поняття «народництво» (і англійською мовою «народництво» переважно перекладається як «populism»), і далеко не завжди має негативні конотації.
Поняття може служити для опису політики влади, спрямованої на загравання з народом з метою забезпечення короткочасної популярності на шкоду майбутньому, наприклад суттєве зростання державних витрат спочатку, яке призвело до гіперінфляції.
Популізмом є твердження, нібито панівна еліта експлуатує простий народ, завдає шкоди країні й не турбується про інтереси людей, оскільки зацікавлена лише у власних благах. Таким чином, владу в еліти пропонується відбирати та спрямовувати на задоволення інтересів суспільства в цілому[1].
Популісти будують свою риторику на акцентуванні економічних і соціальних інтересів звичайних людей. Багато дослідників популізму, починаючи з 1980-х роках, розглядали його як стиль риторики, який може служити не одній, а безлічі ідеологій. Залежно від підтримуваної ідеології, політичні філософи розрізняють «лівий» і «правий» популізм.
Популізм включає критику існуючого режиму і може бути оснований на ідеях націоналізму, расизму або релігійного фундаменталізму. Багато популістів представляють себе захисниками окремих регіонів або соціальних груп, таких як, наприклад, працівники, жінки, містяни, селяни, працівники якоїсь галузі промисловості тощо. У своїй риториці популісти часто використовують дихотомію (принцип «або-або», тобто «третього не дано») і стверджують, що вони виражають інтереси більшості населення.
До найпоширенішої термінології популізму належать вислови «пряма демократія», «авторитетний лідер», «антинародний уряд», «бюрократія», «корупція». Популісти часто стверджують, що соціальні проблеми мають прості рішення. Як рішення вони пропонують боротьбу з владою політичних угрупувань або корпорацій, боротьбу з корупціонерами та бюрократами, а також залучення до управління представників народу.
Прихильники популізму вважають його справжньою демократією, тоді як супротивники розглядають його як демагогію.
Популізм та формування еліт
Перонізм президента Аргентини Хуана Перона вважався популістським рухом.
Засновники теорії еліт, соціолог Вільфредо Парето та юрист і соціолог Гаетано Моска, в теорії еліт визначили аристократичну і демократичну тенденції оновлення панівних еліт. Кожна з них має свої переваги та недоліки: аристократична тенденція призводить до виродження еліт, що своєю чергою призводить до суспільного застою; демократична тенденція підвищує здатність політичної системи ефективно реагувати на зміни, але пов'язана зі слабкою передбачуваністю лідерів та їхньою схильністю до популізму[2].
Колишній Президент України, Віктор Ющенко у 2009 році так оцінив економічну політику, яку провадили українські уряди після проголошення незалежності[3]:
«Той економічний курс, який запропонували Україні, — це, вибачте, вонючий популізм 17-х років. З ним не можна зустрічати кризу, з ним не можна боротися – це не світогляд третього тисячоліття. Пустим популізмом, солодкими речами, відсутністю жорсткого державного підходу, в тому числі по економічних і фіскальних питаннях, ми не дамо відповіді.»
Джерела та література
Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. :Право, 2015
Дем'яненко М. М. Популізм як політичний феномен і маніпулятивна технологія / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси, розісланий 26 лютого 2016 – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2016. - 23 с.
