Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200—230 м) на південь (висоти до 50—100 м). Найбільш підвищена північна частина височини є вододілом між річками басейну Дніпра та річками, що впадають в Азовське море. Вододільні простори Приазовської височини слабо хвилясті, розчленовані річковими долинами, балками та ярами. Особливо густо розчленований рельєф у басейні річки Обиточної та в басейні верхньої течії річки Берда. У верхів'ях річки глибоко врізуються в кристалічні породи, утворюючи вузькі (каньйоноподібні), часто стиснені скелями долини; в річищах багато порогів, є невеликі водоспади. На півдні і на півночі від головного вододілу річкові долини розширюються і набувають рівнинного характеру. Хвилястий рельєф Приазовської височини урізноманітнюється ізольованими підвищеннями — могилами. Одні з них насипані за давніх часів людиною (могили-кургани), інші являють собою виходи давніх кристалічних порід. Останні добре виявлені в рельєфі, з ними пов'язані найбільші висоти Приазовської височини:
