Принцип обумовленостіПри́нцип обумо́вленості (англ. conditionality principle) — це фішерівський принцип статистичного висновування, який було формально означено та досліджено Алланом Бірнбаумом[en] в його статті 1962 року в JASA[en]. Неформально принцип обумовленості можливо вважати твердженням, що експерименти, які не було здійснено фактично, є статистично нерелевантними. Разом із принципом достатності, з версії Бірнбаума цього принципу випливає знаменитий принцип правдоподібності. І хоча релевантність цього доведення для аналізу даних залишається серед статистиків спірною, багато баєсівців та правдоподібників вважають принцип правдоподібності для статистичного висновування засадничим. ФормулюванняПринцип обумовленості висуває твердження про експеримент E, який можливо описати як суміш декількох складових експериментів Eh, де h є допоміжною статистикою[en] (тобто, статистикою, чий розподіл імовірності не залежить від невідомих значень параметра). Воно означає, що спостерігання конкретного виходу x експерименту E є еквівалентним спостеріганню значення h та взяттю спостереження xh зі складового експерименту Eh, наприклад, підкидання грального кубика (чиїм значенням є h = 1 ... 6) для визначення того, який з шести експериментів здійснити (експеримент E1 ... E6). Відтак, принцип обумовленості може бути викладено формально наступним чином:
Ілюстрацію принципу обумовленості в контексті біоінформатики наведено в праці Баркер, (2014). Примітки
Література
|