Сільське господарство
Шкілки для дослідження та вирощування насаджень
Історія Неолітична революція Австронезійська експансія Стародавній Єгипет Давня Греція Давній Рим Арабський халіфат Мезоамерика Британія Зелена революція Друга зелена революція Україна
Рослинництво Агротехніка Агролісомеліорація Біовугілля Захист рослин Землеробство Гідропоніка • Рільництво • Рілля • Овочівництво • Садівництво Культурні рослини Культури Зернові • Кормові • Овочі і гриби • Плодово-ягідні і горіхи • Технічні Меліорація Іригація • Осушення • Терасування Сівозміна Агрономія Агрометеорологія Агроґрунтознавство Агрохімія Добрива • Пестициди Гербологія Бур'яни Ентомологія Шкідники Насінництво Фітопатологія Хвороби рослин Системи землеробства Богарне • Екстенсивне • Заливне • Інтенсивне • Пермакультура • Підсічно-вогневе • Промислове • Відновлювальне • Органічне • No-Till • Терасове
Тваринництво Випас худоби Вільний випас Галузі Бджільництво • Верблюдівництво • Вівчарство • Конярство • Молочне • М'ясне • М'ясо-молочний комплекс • Оленярство • Птахівництво • Рибництво • Свинарство Свійські тварини Одомашнення • Худоба Ветеринарія Зоотехнія
Технологія Аквакультура Аквапоніка • Марикультура Біотехнологія Відновлювальне землеробство Будівництво Зберігання і переробка Механізація Агроінженерія Техніка і устаткування Стійке сільське господарство Фермерство Ранчо • Ферма • Урбанізоване
Інше Агробізнес Економіка Компанії Аграрне виробництво за країною Періодика Міністерства Освіта Університети і коледжі
Категорія • Портал
п о р

Садівни́цтво — інтенсивна галузь сільського господарства, до якої належить вирощування плодових, ягідних і горіхоплідних культур для одержання плодів, ягід і горіхів. У сучасному розумінні садівництво ототожнюють з плодівництвом. До садівництва належить і виноградарство, яке розглядають як самостійну галузь рослинництва.

Садівництво як і овочівництво є окремою галуззю сільського господарства і має свої особливості.

Наука про сорти плодових, ягідних і горіхоплідних культур називається помологією. Плоди та ягоди є цінними харчовими продуктами; вони містять у собі багато високоякісних мінеральних солей, органічних кислот і вітамінів; горіхи мають багато олії (до 77 %) та білків (до 22 %). З плодів і ягід виготовляють конфітури, компоти, соки, вина, повидло, сиропи, сидри, пастилу та ін. Споживання плодів, ягід і горіхоплідних культур постійно збільшується, зокрема у сирому вигляді. На плоди, ягоди й горіхоплідні культури є чималий попит, і вони дають додатковий прибуток для сільського господарства.^[1]

Клімат України сприятливий для культури різних плодових, ягідних і горіхоплідних дерев і кущів. Садівництво в Україні відоме з античних часів, його культивували греки на півн. Чорномор'ї, зокрема в Криму. З княжої доби відомі сади при монастирях (наприклад, з 11 ст. в Києво-Печерському і княжих садибах); плодовими деревами є яблуні, груші, черешні, вишні, сливи, волоський горіх. Як тоді, так і пізніше (аж до 17 ст.) більше значення для прохарчування населення мали дико ростучі плодові дерева й ягоди. Чималого розвитку садівництво зазнало у 16—17 ст., а зокрема у 18, коли воно розвинулося при монастирях, садибах шляхти та козацької старшини; садівниками були переважно чужинці. Пізніше розвиткові садівництва сприяли німецькі, болгарські та чеські колоністи. З 18 ст. садівництво поширилося й серед селян (лише для власного вжитку), з другої пол. 19 також на збут, хоч промислове значення мало головним чином поміщицьке садівництво.

Географічне розміщення садів порівняно з 1914 виникли нові промислові райони С., зокрема на Донбасі, у Дніпровському пром. районі та навколо великих м., тобто у районах найбільшого попиту на плоди. Ін. гол. пром. райони С.: Подільсько-Покутський (сади займають бл. 5 % с.-г. угідь; гол. плодові дерева: яблуня, слива, груша, далі черешня й абрикоса); Крим, зокрема передгір'я (5 % с.-г. площі; найкращі сорти яблук, груш, черешень, абрикос, броскви, грец. горіх, оливкові дерева, мигдаль й ін. субтропічні); Закарпаття (сади займають 11 % с.-г. угідь; яблуні, сливи, груші, абрикоси, грец. горіх); Кубань, зокрема на чорноморському березі і на Передкавказзі (яблуні, груші, вишні, черешні, абрикоси; на чорноморському березі також — айва, бросква, волоський горіх, фундук; на півд. від Туапсе оливкове дерево, цитрусові); менші: б. Черкас, Полтави, Мелітополя (особливо черешня)^[2].

До найсприятливіших природно-економічних зон для створення сировинних садів належать:

• яблука — Вінницька, Кримська, Закарпатська, Черкаська та Чернівецька області;
• груші — зона Південного Степу Наддністрянщини;
• сливи — Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Хмельницька, Чернівецька області;
• черешні — зона Південного Степу;
• вишні — Луганська, Донецька, Придніпровська, Харківська області;
• персики — Кримська, Одеська, Херсонська області;
• абрикоси — південні області;
• ягоди — західні області, а також Київська, Чернігівська і Сумська області^[3].

1887 у 9 українських губерніях було 209 000, 1913 — 293 000 га, садів (у тому ч. 60 % сел.), тобто 44,5 % у всій Рос. Імперії; їхня продукція — 577 000 т, 24,8 центнерів з 1 га; на душу населення припадало 16 кг плодів і ягід. Розміри сел. садів були невеликі, асортимент плодових дерев випадковий і дуже різноманітний, їх вирощування здебідьша — примітивне. Гол. плодовими деревами були: яблуні, вишні, сливи й груші, поширені в усій Україні; далі черешні, а в південній частині абрикоси (морелі), горіхи. Пром. значення С. мало в Подільсько-Басарабському районі (вивіз яблук і чорносливу) і в Криму (високого ґатунку яблука, груші, сливи, морелі, броскви, абрикоси, які вивозилися на ринки головних міст Росії). Вивіз і довіз садовини в Україні рівноважився.

Після занепаду садівництва у 1918—22 і вдруге у першій половині 1930-их pp. (колективізація) площа садів в УРСР збільшилася до 612000 га (34,2 % заг. їх площі в СРСР), у тому ч. у родючому віці лише 57 % (1913 — 46 %), вона зменшилася у 1941-45 і досягла довоєнного ріння щойно 1954. Відтоді площа садівництва постійно зростала і дійшла максимуму в 1965 (1 299 000 га), пізніше незначно зменшилася; 1972 сади і ягідники становили 1 210 000 га (34 % садів у всьому СРСР) і 2,9 % с.-г. угідь в УЗСР. У родючому віці — 873 400 га (69 %), заг. річний збір плодів і ягід у середньому за 1968 — 72 — 2 414 000 т (40 % від всього СРСР), урожайність — 28,7 центнерів з 1 га, на душу населення 51 кг. З усієї площі садів і ягідників 1970 було у колгоспах 453 300 га (37 %), у радгоспах й ін. держ. господарствах 248 000 га (20,2 %), у садибах колгоспників, робітників, службовців — 523 900 (42,8 %). На зерняткові (яблуні, груші) 1970 припадало — 847 800 га (69,2 %), кісточкові (вишні, сливи тощо) — 320 400 га (26,1 %), горіхоплідні — 36 200 га (3 %), ягідники — 21 200 га (1,7 %). У присадибному секторі вирощено аж 47,4 % всіх плодів і ягід (кісточкових, горіхів і ягід — 61 %).^[1]

Як і раніше, на першому місці серед плодових дерев стоїть яблуня (1970 — 46,5 % заг. кількости облікованих дерев), поширена в усій Україні з деяким зменшенням у півд. напрямі; далі вишня (20,4 %), слива (15,3 %) і груша (8,2 %) — розповсюджені в усій Україні, з деяким збільшенням у півд. напрямі; менші площі припадають на абрикосу (3,7 %), черешню (2,7 %); горіх (2,1 %) — у Лісостепу і Степу; на ін. плодові дерева припадає 0,9 % (бросква, мигдаль, фундук і субтропічні — оливка культура, цитрусові тощо) — всі на Півд. Україні, гол. в Криму. Див. також Ягідні культури.

Для поширення раціонального садівництва в Україні ще до революції існували різного типу школи (серед ін.: Уманська, Одеська, Никитівська) і курси садівництва, дослідні станції, плодові розсадники (перший у Млієві, що його створив 1888 Л. Симиренко); чимале значення мав Нікітський ботанічний сад. Основні підстави культури і розвитку С. в Україні (а навіть у Сх. Європі) дала родина Симиренків: Платон (1821 — 63) й особливо його син Лев (1885 — 1920) та онук Володимир (1891—1943). Визначними помологами були: М. Кащенко (1855—1935), В. Дашкєвич (1856—1939), А. Піонтковський (1881 — 1943) та ін. Н.-д. справа садівництва значно розвинулася у XX столітті: наукові питання садівництва розробляють Український науково-дослідний інститут садівництва та його дослідні станції, відповідні катедри с.-г. вузів, відділи обл. с.-г. дослідних станцій.

Основним методом досліджень є польовий порівняльний дослід, завдання якого зводиться, як правило, до пошуку кращого варіанту. Отриманий у такий спосіб результат досліду поширюється на регіон з подібними ґрунтово-кліматичними умовами^[3].

Див. також Аґрономія, Сільськогосподарська освіта.

Затрати праці на створення 1 га плодових насаджень становлять 125—250 людино-днів, ягідних — 95—150 людино-днів, для догляду за плодоносними насадженнями, відповідно, 90—200 та 390—520 людино-днів. Навіть за умови підвищення рівня механізації, який в наш час^[коли?] становить у садівництві 15—20 %, розсадництві 7—8, ягідництві 5—7 %, як передбачається у 2,5—3,0 раза, виробництво плодів і ягід залишатиметься одним з найбільш трудомістких^[3].

Одним з важливих заходів забезпечення врожайності, поліпшення якості плодоягідної продукції, забезпечення тривалої продуктивності багаторічних насаджень є інтегрований захист плодових і ягідних культур від шкідників і хвороб.

Серед багатьох організаційно-господарських заходів, які в процесі експлуатації саду мають надзвичайно важливе профілактичне значення у зменшенні витрат на захист рослин від шкідливих організмів, є закладання багаторічних насаджень на придатних для тієї чи іншої культури ділянках з використанням високоякісного оздоровленого садивного матеріалу імунних, стійких та толерантних до хвороб і шкідників сортів.

Ці особливості необхідно враховувати ще на етапі проектування садів. У зонах достатнього й надмірного зволоження (Полісся, Північний Лісостеп, Прикарпаття, Закарпаття) потрібно обмежувати промислове вирощування хоча й цінних, але нестійких проти парші сортів яблуні та груші.

Сучасний стан потужностей плодопереробної промисловості України в наш час^[коли?] не забезпечує своєчасну переробку вирощених в державі плодів і ягід. Внаслідок цього їх втрати в багатьох господарствах становлять 25—30 % і більше, що в цілому значно знижує економічні показники садівничої галузі^[3].

Основні напрямки використання відходів плодопереробного виробництва:

• виробництво пектину з вичавків пектиновмісної сировини;
• виробництво фруктових порошків з вичавок яблук, груш, смородини та ін.;
• виробництво сиропу (фруктової меляси) з відходів переробки зерняткових культур з подальшим виробництвом оцтової, лимонної, молочної кислот;
• виробництво з ядер кісточок кісточкових культур олії і мигдалевої пасти;
• виробництво із шкарлупи кісточок кісточкових культур активованого вугілля, яке застосовують також як наповнювач спеціальних клеїв, полірувального матеріалу для ливарного виробництва;
• виробництво фруктового кормового борошна;
• виробництво натуральних барвників із відходів інтенсивно забарвленої сировини (аронія чорноплідна, смородина чорна та ін.)^[3].

На сьогодні в Україні^[3] вирощуванням садивного матеріалу плодових та ягідних культур займаються 173 господарства, в тому числі 10 наукових та 53 спеціалізованих установ. У 2006 році ними вирощено саджанців районованих сортів: плодових — 6624 тисяч шт., ягідників кущових — 25392 тисяч шт., суниці — 8554,6 тисяч шт.

Розсадницькі господарства України у 2006 році порівняно з 2001 роком збільшили обсяги вирощування саджанців зерняткових культур у 2,2 раза, а кісточкових і ягідних — у 1,6 раза. Проте, цього недостатньо для розширення та планомірного відтворення садів, яке в останні роки майже припинилося. Так, у 2001—2005 роках на кожний гектар насаджень із садозміни виводилось 8,9 га старих малопродуктивних сортів.

• Зрошування
• «Новини садівництва (журнал)»
• Плодопереробна промисловість
• Плодоягідний ринок України
• Сільськогосподарське машинобудування
• Ягідництво
• Партизанське садівництво
• Розсадництво

• Виробнича енциклопедія садівництва. К. 1969.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Кривда І., Токар Л. Садівництво. К. 1960.
• Садівництво і виноградництво. К. 1959.
• Садівництво в Західній Канаді: ілюстрований підручник плекання витривалих овочевих дерев на степах Канади / М. Карабут. — Winnipeg: Українська книгарня, 1939. — 64 с.
• Садівництво півдня України / За ред. В. А. Рульєва. — Запоріжжя: Дике Поле, 2003. — 240 с.
• Українська сільськогосподарська енциклопедія / За ред. В. Ф. Пересипкіна (Головна редакція Української Радянської Енциклопедії). — К: Київська книжкова фабрика, 1972. — Том 3. — 538 с.
• Чухно Д. Экономика садоводства. К. 1961.
• Шабловський Б. Провідні сорти плодових культур УРСР. Укр. Н.-д. Інститут Плодівництва. Випуск 28. К. 1937.
• Щербина М. Садівництво плодове та ягідне. К. 1926.
• Юрчишин В. Екон. ефективність порід і сортів плодових культур. К. 1968.

• Садівництво // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Садівництво // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Садівництво

Це незавершена стаття з економіки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про сільське господарство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.