Семирічна війна

Семирічна війна
Сілезькі війни
А. Коцебу. «Кунерсдорфський бій» (1848)
Дата: 17 травня 1756 — 15 лютого 1763 Місце: Європа (Королівство Пруссія, Сілезія), Африка, Північна Америка, Індія, Філіппіни, Південна Америка Результат: Королівство Великої Британії завдало поразки Королівству Франція у колоніальній боротьбі; Королівство Пруссія підтвердило своє право на сілезькі землі.
Сторони
Королівство Великої Британії Ганноверське курфюрство Прусське королівство Португальське королівство	Австрійська монархія Російська імперія Французьке королівство Саксонське курфюрство (і Річ Посполита, що була в унії із Саксонією) Швеція
Командувачі
Георг ІІ† Георг III Вільям Кавендіш Томас Пелем-Голлс Джон Стюарт Джефрі Емгерст Едвард Гок Джеймс Вольф† Роберт Клайв Джордж Вашингтон Фрідріх II Генріх Прусський Йоганн фон Левальд Жозе I Вільгельм Шаумбург-Ліппе Фердинанд Брауншвейг-Вольфенбюттельський	Людовик XV Людовик Фердинанд Шарль де Роган-Субіз Луї-Жозеф де Монкам† Луї Антуан де Бугенвіль Луї Жорж де Контад Франц І Марія-Терезія Ернст Гідеон Лаудон Карл Лотаринзький Август III Людвіг VIII Єлизавета† П. С. Салтиков Віллім Фермор С. Ф. Апраксін Захар Чернишов Петро Рум'янцев Карл III Педро Аранда Адольф-Фредерік Сірадж-уд-Даула
Втрати
Прусія: 260 000+ Пруські втрати: 180 000 вбитих 80 000 дезертирів[1] 33 000 цивільних вбито[2] Англія: 135 000+[3] Королівський флот: 1 512 вбито чи померло від ран 60 000 померло від хвороб або звільнено як непридатні до служби 40 000 дезертирів 34 000 демобілізовано Португалія: Невідомо	373 588[1] Австрійські втрати: 32 622 вбито 93 404 померло від ран чи хвороб 19 592 зникло 17 388 покалічено 70 000 легко поранено 78 360 полонено 62 222 дезертирів 350 000+[1] Французькі втрати: 200 000 вбито[4] 80 000 полонено 70 000 дезертирів 138 000 вбито, покалічено, зникло або полонено[4] 34 000+ вбито, зникло або полонено[5][6] 28 000 вбито[4] 25 000 вбито[4] (не включаючи частини Священної Римської імперії, що були під австрійською монархією)

Семирі́чна війна́ (1756–1763) — великий військовий конфлікт XVIII століття, один з наймасштабніших конфліктів Нового часу.

У шведській історіографії війна знана як «Померанська війна» (швед. Pommerska kriget), у Німеччині — як «Третя Сілезька війна» (нім. Dritter Schlesischer Krieg), у Канаді — як «Завойовницька війна» (англ. The War of the Conquest) і в Індії — як «Третя Карнатська війна» (англ. The Third Carnatic War). У Північній Америці — знана як Франко-індіанська війна.

Англо-французьке колоніальне суперництво в Північній Америці переросло у відкрите збройне протистояння у травні 1756 року, коли Велика Британія оголосила війну Франції. Для того, щоб убезпечити своє положення в Європі, Британія підписала союзний договір з Пруссією, яка з приходом на престол Фрідріха II стала потужною державою. Розуміючи невідворотність війни з Австрією, у якої Пруссія захопила Сілезію, Фрідріх розраховував на вплив Англії на Росію, щоб запобігти її підтримці Марії-Терезії і, тим самим, війни на два фронти.

Підписання англо-прусського договору спонукало Австрію звернутися по підтримку до свого старого ворога — Франції. Навесні 1756 року у Версалі підписали австро-французький оборонний союз. Розуміючи, що Росія вбачає в Пруссії загрозу своїм прибалтійським інтересам і має з Австрією союзницький договір ще з 1746 року, 29 серпня 1756 року Фрідріх II першим почав військові дії та окупував Саксонію. 11 вересня Росія оголосила війну Пруссії, що не зупинило її, і на початку наступного року прусські війська увійшли в Богемію та захопили Прагу.

Весною 1757 року у війну вступила Франція. Вона захопила Ганновер, спадкове володіння англійського короля на континенті, а 5 листопада відбулась битва з прусськими військами біля Росбаху (Саксонія). У липні у війну вступила Росія — її війська увійшли в Курляндію і Східну Пруссію. Спроба генерал-фельдмаршала Йоганна фон Левальда зупинити її біля Гросс-Єгерсдорфа 30 серпня 1757 року завершилася невдало. Проте російський командувач генерал-фельдмаршал Степан Апраксін відвів свої війська до Польщі, що звело нанівець результати кампанії та зірвало наступальні плани шведських союзників. Наприкінці 1757 року російські війська захоплюють Кенігсберг, а вже в 1758 році за наказом Єлизавети Петрівни Східна Пруссія входить до складу Російської імперії. У цьому ж році під командуванням Вілліма Фермора відбулася велика битва під Цорндорфом — кривава та безрезультатна: кожна зі сторін вважала себе переможцем (щодо чого й понині сперечаються історики).

У 1759 році російсько-австрійське військо генерала Салтикова розбиває прусську армію генерала Веделя під Пальцигом, а потім і армію самого короля Фрідріха під Кунерсдорфом. Пруссія опинилася на межі повної воєнної катастрофи, але від загибелі її врятували чвари між Австрією і Росією.

У 1759 році французи програють англійцям велику битву неподалік Квебека, а потім втрачають Канаду, пізніше зазнають невдачі і в Індії.

Головною подією кампанії 1760 року стало взяття об'єднаною російсько-австрійскою армією Берліна (9 жовтня), яке не було достатньо використане союзниками. На кінець року в руках пруссаків знову опинилася майже вся Саксонія.

Після ряду нищівних поразок у серпні 1760 року прусському королю Фрідріху II вдалось перехопити стратегічну ініціативу завдяки фінансовій підтримці Великої Британії, яка в Північній Америці програвала війну Франції і намагалась посилити антифранцузькі сили в Європі. Зимою 1761/1762 років відбулись зміни в союзницьких стосунках — проти Британії за володіння в Америці виступила Іспанія, англійці завдали удару по її володіннях у Тихому океані, захопивши Філіппінські острови й оволодівши 13 серпня 1762 фортецею Гавана на Кубі. Після смерті російської імператриці Єлизавети Петрівни й приходу на престол Петра III, відомого симпатика Пруссії, Росія відмовилась від підтримки франко-австрійського союзу.

Див. Англо-іспанська війна (1761 — 1763), Франко-індіанська війна

Підрозділи слобідських козаків, слобідська міська та похідна артилерія, що включала гармати різного походження, калібрів та якості, брали активну участь у бойових діях російської імператорської армії.

У військових кампаніях брали участь як окремі військові підрозділи, сформовані на території України, так і цілі українські козацькі полки, зокрема Київський, Ніжинський і Чернігівський. Так, козацькі підрозділи діяли на території Німеччини в складі російської армії і разом з нею вступили в Берлін, брали участь у битві при Цорндорфі та інших.

За планом Російської імперії, Лівобережна Гетьманщина мала виставити для потреб російської армії 5-тис. кінний козацький корпус з артилерією (Київський полк, Прилуцький полк, Стародубський полк, Чернігівський полк і Ніжинський полк на чолі з генеральним осавулом Я. Якубовичем), а також 10 тис. волів, 6 тис. коней і 10 тис. осіб посполитих для обозної та допоміжної служби. Однак ці сили було зібрано з великим запізненням.

Уряд відрядив у похід збірний компанійський полк Г. Часника (1 тис. осіб). Виборних козаків було задіяно на охороні кордону Російської імперії з Річчю Посполитою та прикритті армійських магазинів і комунікацій у Білорусі. Крім них, до діючої армії було включено слобідські Сумський полк, Охтирський полк, Харківський полк, Ізюмський полк та Острогозький полк, а також окремий Чугуївський регулярний козацький полк (загалом — бл. 3 тис. осіб з артилерією).

У кампанії 1757 року компанійці та слобідські козаки брали участь у рейдах по Східній Пруссії, розвідці, несли авангардну та аванпостну службу. У битві біля Гросс-Егерсдорфа козацький корпус перебував спочатку в авангарді, а потім — на лівому фланзі російської армії, де зазнав відчутних втрат від вогню прусської артилерії й атак важкої кінноти.

Військо Запорозьке низове не брало безпосередньої участі в Семирічній війні. З одного боку це було викликано необхідністю захисту південних кордонів від турків й татар, з іншого — досвід російсько-турецької війни 1735—1739 років засвідчив, що будь-які пересування запорожців територією Речі Посполитої призводять до збройних конфліктів з польською шляхтою.

Також до бойових дій були залучені компанійці.

Семирічна війна закінчилась перемогою англо-прусської коаліції. 10 лютого 1762 року між Великою Британією і Францією був підписаний Паризький мирний договір, за яким Франція втратила Канаду, Східну Луїзіану, деякі острови Карибського моря, а також більшість своїх колоній в Індії; на користь Іспанії Франція поступилась Західною Луїзіаною і Флоридою. Це дало можливість Великій Британії активізувати військові та політичні дії і до 1763 року всі європейські союзники Франції були або розбиті, або змушені підписати з Пруссією, союзницею Англії, сепаратні мирні угоди. 15 лютого 1763 року Пруссія підписала з Австрією і Саксонією Губертусбургський мирний договір, який підтвердив права Пруссії на Сілезію і графство Глац. Це стало початком процесу об'єднання німецьких земель під проводом Пруссії, який завершився в кінці XIX століття.

• Австрійська монархія — 400 тис. вбитих.
• Королівством Пруссія втрачено близько 262 500 чоловік (хоча сам Фрідріх офіційно оголосив про 180 000 вбитих).
• Російська імперія — 138 тис. убитих.
• Французьке королівство — 168 тис. убитих.
• Королівство Великої Британії — 20 тис. убитих.
• Іспанія — 3 тис. убитих.

Загалом у війні загинуло понад 600 тис. солдатів і 700 тис. мирних жителів. Загальні втрати становили 1 млн 300 тис. чоловік^[7]. Залучення в бойові дії великої кількості держав на кількох континентах дало привід Вінстону Черчіллю назвати Семирічну війну першою в історії світовою війною.

• У Семирічній війні був використаний косий бойовий порядок, вигаданий Фрідріхом ІІ.
• Карл Лотаринзький не зміг використати навіть вдалі бойові позиції та переваги в чисельності під час битви у Лейтені.
• У цій війні переможці мали дуже велику здобич. Особливо під час вищезгаданої битви під Лейтеном.
• Два ворогуючих князівства Саксонія і Ганновер було розбиті ще на початку війни.
• Участі Португалії навіть не було у бойових діях.

• Дипломатична революція
• Епоха Свободи
• Битва при Ландесхуті
• Битва при Нойкалені

• В. Вдовенко. Семирічна війна 1756-63 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Дмитро Наливайко. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI—XVIII ст.
• Військова справа в слобідських козацьких полках у другій половині XVII — першій половині XVIII ст.
• Прилуцький В. І. Семилітня війна 1756-63 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• О. Г. Сокирко. Семирічна війна (1756—1763) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 525. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• The Columbia Encyclopedia, Sixth Edition's entry on the Seven Years' War (англ.)
• Another Seven Years' War timeline (англ.)

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (січень 2019)