Сербська самостійна партія

Сербська самостійна партія Српска самостална странка
Країна	Австро-Угорщина
Голова партії	Светозар Прибичевич
Дата заснування	1881
Дата розпуску	1919
Ідеологія	сербський націоналізм
Друкований орган	Србобран

Сербська (народна) самостійна партія (сербохорв. Srpska (narodna) samostalna stranka), також відома як Сербська автономна партія або просто сербські автономісти — сербська націоналістична політична партія, заснована 1881 року на території тодішньої Хорватії.

Партію створив у серпні 1881 року у сербському місті Рума Павле Йованович та деякі інші заможні серби. Приводом для утворення було повернення Військової границі до складу Хорватії, яка, своєю чергою, тоді входила в угорську частину Австро-Угорщини. В тій порубіжній області мешкало багато хорватських сербів, які були незадоволені втратою певних привілеїв, що випливали із окремого доти статусу Військової границі. Цим невдоволенням вдало скористався угорський уряд, знайшовши в Сербській самостійній партії союзника у боротьбі проти хорватських зусиль розірвати хорватсько-угорську угоду з 1868 року, відому як «нагодба». Таким чином, діяльність партії узгоджувалася з угорськими інтересами в Хорватії, на чолі яких стояв бан Карой Куен-Гедерварі.

Вона також виступала за об'єднання Ліки, Кордуна, Банії, Далмації, Славонії та Боснії і Герцеговини із Сербією з метою утворення Великої Сербії.

Сербська самостійна партія не тільки наполягала на сербській окремішності, а й ширила шовіністичну пропаганду, яка в підсумку викликала відповідь з хорватського боку у вигляді антисербських заворушень, що почалися 1902 року в Загребі.^[1]

1903 року партію очолив Светозар Прибичевич (1875–1936). Під його керівництвом вона почала співпрацювати з хорватськими партіями, що кінець кінцем обернулося створенням у 1905 році хорватсько-сербської коаліції. Політична сила видавала часопис «Србобран», який був партійним органом.

Після австро-угорської анексії Боснії 1908 року було створено менш відому боснійську партію з такою самою назвою, яка засідала у боснійському парламенті. 1909 року, працюючи відповідно до (таємної) державної політики Королівства Сербія над розвалом Австро-Угорщини та заснуванням майбутньої Югославії, вона виявилася замішаною у скандальному «загребському процесі», де велику групу її членів було звинувачено та засуджено за державну зраду.

Після Першої світової війни в 1919 року її члени здебільшого вступили в Югославську демократичну партію Королівства сербів, хорватів та словенців, створену в результаті злиття широкого кола політичних партій та коаліцій, однією з яких була хорватсько-сербська коаліція з Хорватії. Проте дух самостійності членів цієї партії повністю здолати не вдалося, і 1924 року більшість колишніх членів залишили Югославську демократичну партію, сформувавши Самостійну демократичну партію з тим самим керівництвом, що було і в Сербській самостійній партії: на посаді голови цієї партії був Светозар Прибичевич. Останній у своїй книжці з 1931 року описав зв'язки чільних діячів Сербської самостійної партії зі спецслужбою Королівства Сербія, а одним із таких членів партії був Раде Малобабич,^[2] який згодом, за рекомендацією Прибичевича, став професійним агентом сербської спецслужби та організатором сараєвського вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда 1914 року.^[3]