Скліфосовський Микола Васильович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати= |Чоловік=

Скліфосовський Микола Васильович
Народився	25 березня (6 квітня) 1836(1836-04-06) хутір Карантин поблизу міста Дубоссари, Тираспольський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	30 листопада (13 грудня) 1904(1904-12-13) (68 років) село Яківці Полтавського повіту ·інсульт
Поховання	Полтава
Країна	Російська імперія
Діяльність	хірург, фізіолог, викладач університету
Alma mater	Московський університет
Галузь	медицина
Заклад	Імператорський університет Святого Володимира Імператорська медико-хірургічна академіяd Імператорський Московський університетd Saint Petersburg Medical Academy of Postgraduate Educationd МДУ
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук (1863)
Відомі учні	Konstantin Yankovskyd[1]
Відомий завдяки:	заснував Московський міський науково-дослідний інститут швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського
Нагороди
Скліфосовський Микола Васильович у Вікісховищі

Микола Васи́льович Скліфосо́вський (25 березня (6 квітня), 1836, хутір Карантин поблизу м. Дубоссари, тоді — Тираспольського повіту Херсонської губернії Російська імперія, тепер — Молдова — 30 листопада (13 грудня) 1904, с. Яківці Полтавського повіту) — російський хірург.

Народився в сім'ї бідного канцеляриста. Імовірно, справжнє прізвище — Скліфос. Виховувався в притулку для сиріт.

Навчався в Одеській гімназії. Вищу освіту здобув на медичному факультеті Московського університету^[2].

По закінченні його у 1859 році повернувся на Батьківщину, працював в Одеській міській лікарні, у 1870–1871 рр. — професор Київського університету, пізніше професор вищих медичних закладів у Петербурзі й Москві.

1863 року отримав ступінь доктора медицини, захистивши дисертацію «Про кров'яну приматочну пухлину».

З 1866 року — у закордонному відрядженні, стажувався у Великій Британії, Франції, Німецькій імперії. Як військово-польовий хірург брав участь в австро-пруській та франко-пруській війнах. Учасник російсько-османської війни 1877—1878, де працював разом з хірургом Миколою Пироговим. Після завершення воєнних дій на Балканах працював професором у Московському університеті, завідувачем хірургічної клініки, яку розбудував і перетворив у потужний лікувальний комплекс. З ініціативи науковця в Російській імперії почали періодично проводити з'їзди хірургів. 1897 року провів у Москві ХІІ Міжнародний з'їзд хірургів.

Був визначним військово-польовим хірургом, один із перших запровадив у Російській імперії асептику та антисептику у хірургічній практиці, проведення операцій під анестезією, сприяв жіночій медичній освіті, організації медичного факультету при університеті в Одесі.

За ініціативою Скліфосовського було оголошено серед лікарів збирання коштів на побудову пам'ятника М. І. Пирогову в Москві. На його прохання відомий скульптор Шервуд безкоштовно створив прекрасну модель пам'ятника, який і було поставлено перед будинком хірургічної клініки на Дівочому полі.

У зв'язку з тяжкою хворобою 1900 року остаточно оселився у своєму маєтку в с. Яківці, придбаному ним у 1884 році й розширеному в наступне десятиліття (нині — частина Полтави), де й помер від інсульту. Скліфосовський висадив там сад, який на міжнародній виставці плодівництва в Петербурзі в 1894 році назвали «Полтавською Швейцарією». Першим у Полтаві почав вирощувати хміль, купив у Баварії міні-броварню. Селян Микола Васильович лікував безкоштовно. Вільно говорив українською, й за спогадами, був українським патріотом.

Відомо про дев’ятеро  дітей Миколи Скліфосовського: трьох від першого шлюбу (дружина — Єлизавета  Густавівна, уроджена Морген), і шестеро — від другого (друга дружина — Софія Олександрівна Скліфосовська, уроджена фон Шільдер-Шульднер). Про долю цих дітей у друкованих джерелах та Інтернет поширюється чимало міфів і неточностей. Із 9-ти дітей М.В. Скліфосовського до глибокої старості до­жила тільки одна – донька Ольга. Двоє (Микола і Тамара) померли в зрілому віці (31-43 роки). Троє (Костянтин, Володимир, Олександр) – в молодому віці (16-23 роки). А ще про трьох (Марія, Вадим, Борис) відомо, що вони по­мерли в дитячому віці. Всього відомо про 3-х дітей жіночої статі, й 6-ти – чоловічої. Жоден із синів дітей не мав. Тому немає прямих на­щадків, які б носили прізвище славетного пращура. Та й серед потомків до­ньок лікарів немає…

Праці Скліфосовського присвячені питанням військово-польової хірургії, травматології, хірургії органів черевної порожнини тощо.

Ім'ям Миколи Скліфосовського названі:

• Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського
• Полтавська обласна премія імені М. В. Скліфосовського

• 
  Пам'ятник Миколі Скліфосовському у Полтаві
• 
  Загальний вигляд поховання Скліфосовських. Яківці (Полтава), пров. Естонський
• 
  Могила Миколи Скліфосовського. На надгробку викарбувано: «Світячи іншим згоряю сам»

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

• Булава Леонід. Родина лікаря Миколи Скліфосовського . https://blog.poltava.to/bulava/18306/

• Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Його розробками користуються й досі // «Урядовий кур'єр», 8.04.2011^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Как хирург Склифосовский научил полтавчан пиво пить // «Комсомольская правда в Украине», 12.12.2014 (рос.)
• Усе життя – служіння справі. До 180-річчя від дня народження М. Скліфосовського (1836–1904) // Дати і події, 2016, перше півріччя : календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 2016. – С.84-88.
• С. Венгловский. Глава X. Николай Васильевич Склифосовский // Занимательная медицина. Развитие российского врачевания. — СПб. : Алетейя, 2017. — 320 с. — ISBN 978-5-906910-05-9.
• Крачун Г. П. Профессор Н.В. Склифосовский (1836-1904): истоки достижений на жизненном пути - в медицине, в развитии высшего медицинского образования в России // Научное обозрение: Исторические науки. - 2013. - № 1.
• Зырянова Д.Н. Имя Н.В. Склифосовского в лечебных учреждениях // Вестник Совета молодых учёных и специалистов Челябинской области №2(13) Т.2. — 2016.