Старий бульвар з комплексом фонтанів і благоустроєм є пам'яткою архітектури місцевого значення.[2] Вагома частка житлової та громадської забудови вулиці представлена архітектурою другої половини ХІХ — початку ХХ століття.
Пам’ятник викладачам та студентам сільськогосподарського інституту, які загинули в роки ВВВ — між будинками № 7 та № 9. Встановлений в 1967 році.
Пам’ятний знак працівникам органів внутрішніх справ, які загинули при виконанні службових обов’язків — біля будинку УМВСУ по Житомирській області. Встановлений в 1996 році.
Пам’ятний знак Г.О. Готовчицю — першому міністру України у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС — на фасаді будинку № 12. Встановлений в 1996 році.
Історія
Закладений у 1870-х роках згідно з генеральними планами міста середини ХІХ століття у переважно вільній від забудови місцевості Дівоче Поле, що до 1863 року належала жіночому католицькому монастиреві сестер-милосердя (шаріток). Забудова бульвару розпочалася наприкінці ХІХ століття. Первинна (історична) забудова значною мірою формувалася за рахунок будівництва елітних особняків та громадських будинків, серед яких, зокрема:
особняк Житомирського міського голови Старосвєтського — побудови кінця ХІХ століття, на розі з Пушкінською вулицею (знесений в 1994 році; фрагмент головного фасаду особняка збережено та вбудовано у головний фасад нової будівлі, зведеної у 1995 році)[7];
особняк Житомирського міського голови Доманевського — 1904 року побудови в стилі модерн[8];
Поряд з вищенаведеними будівлями, наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття здійснювалося будівництво більш простих одноповерхових жтлових будинків садибного типу.
У розмовній практиці з кінця ХІХ століття містяни розділяли нинішній Старий бульвар на чотири частини в межах чотирьох кварталів, сформованих обабіч бульвару. Відлік розпочинався від Великої Бердичівської вулиці. Перший бульвар — в межах вулиць Великої Бердичівської й Пушкінської, Другий бульвар — між вулицями Пушкінською й Ніколаєвською (нині Фещенка-Чопівського), третій — в межах вулиць Ніколаєвської та Синельниківської, четвертий — від Синельниківської вулиці до берега Тетерева.
У 1899 році на вході до Першого бульвару урочисто відкрито перший в місті пам'ятник О.С. Пушкіну на добровільні внески житомирян.[9]
У 1922 році на Другому бульварі, навпроти будівлі колишнього Окружного суду постав пам'ятник Леніну.[10]
До 1950-х років бульвар був довшим. На початку ХХ століття завершувався на березі річки Тетерів, до якої на схилі Петровської Гори спускався терасами, допоки не були побудовані сходи до річки. У 1939 році на Четвертому бульварі, перед входом до парку культури та відпочинку влаштовано колонаду, а також фонтан.[12] Наприкінці 1930-х років реконструйовані (за іншими даними побудовані[13]) сходи, що сполучили центральну алею парку з набережною річки Тетерів. Внаслідок реконструкції кінця 1940 — початку 1950-х років, Четвертий бульвар ліквідовано з приєднанням його початку, між провулком ІІІ Інтернаціоналу (нині Шодуарівським) та колонадою, до Третього бульвару, іншу ж його частину включено до складу міського парку культури та відпочинку у якості головної алеї, у відповідності до проєкту 1938 року.[14]
У 1950 — 1960-х роках забудова, представлена житловими будинками садибного типу, між ннішніми вулицями Великою Бердичівською та Фещенка-Чопівського, поступово замінювалася на чотири-, п'ятиповерхові житлові «сталінки» й «хрущовки».
У 1980 році була здійснена докорінна реконструкція бульвару з заміною покриттів, демонтажем залізобетонних огорож алей, встановленням стилізованих світильників у стилі «ретро». Наприкінці бульвару, вздовж схилу Петровської Гори, побудовано фонтан «Каскад».
В останні роки існування СРСР на місці знесених садиб між нинішніми вулицею Фещенка-Чопівського та Шодуарівським провулком розпочато побудову гастрольного театру на 1500 місць. Невдовзі будівництво було заморожене.[15] У 2014 році недобудову знесено, на території запланованого будівництва постала житлова багатоповерхівка.[16]
↑Мокрицький, Георгій Павлович (2009). Пам'ятки археології, історії та монументального мистецтва. Житомир: Волинь. с. 212. ISBN966-7390-04-7.
↑инфо, Живой Журнал. История Житомир. Прогулка по Старому бульвару. zhzh.info. Процитовано 30 жовтня 2023. 7 ноября 1922 года в ознаменование 5-й годовщины Октябрьского переворота на аллее бульвара напротив здания бывшего Окружного суда, ставшего тогда уже Дворцом Труда (еще при жизни В.И. Ленина) был открыт памятник Ленину.
↑Дубман, Борис. История Житомир. Прогулка по Старому бульвару. В начале аллеи Второго бульвара в ноябре 1931 года воздвигли памятник Николаю Щорсу. Скульптура Щорса на высоком пьедестале во весь рост в шинели, буденовке и с биноклем в руке была выполнена из бетона.
↑Дубман, Борис. Колоннада у входа в парк. Уже 20 июня 1939 года та же газета пишет: «…перед парком культури і відпочинку красується художньо виконаний вхід з колонами і фонтаном».
↑Дубман, Борис. Житомирская лестница не уступает по высоте знаменитой Потемкинской. Построили лестницу, вероятнее всего, в 1930-х годах, поскольку уже в феврале 1917-го года начались революции, потом Гражданская война, и было уже не до строительства. Судя по сохранившимся старым фотографиям, это конец 1930-х годов.
↑Дубман, Борис. История Житомир. Прогулка по Старому бульвару. При реконструкции бульвара и парка в конце 1940-х и в начале 1950-х годов Четвертый бульвар ликвидировали, присоединив его начало (где теперь фонтан «Каскад») к Третьему бульвару, а остальная часть стала главной аллеей парка. В состав парка тогда также вошел и бывший сад Хорошанского с «Зеленым театром».
↑Никулин, Владимир (2010). Музей космонавтики имени С.П. Королева в г. Житомире: История создания; Утерянные возможности. Житомир: Волинь. с. 200.
Мокрицький Георгій Павлович. Вулиці Житомира / Мокрицький Георгій Павлович ; [худож. В. Кондратюк та ін.]. — Житомир: Волинь, 2007. — 640 с. : ілюстр., фотогр., карти, табл., діагр. — (Енциклопедія Житомира. Т. 1).— Бібліогр.: с. 249-254, 342, 346, 390, 418. — ISBN 966-690-84-X.
Костриця Микола Юхимович, Кондратюк Руслан Юрійович. Житомир: Підручна книга з краєзнавства.— Житомир: Косенко, 2006. — 464 с., іл. — Бібліогр.: с. 178. — ISBN 966-8123-41-7.
