Сімон Болівар Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar de la Concepción y Ponte Palacios y Blanco
Портрет Сімона Болівара. Хуан Ловера, 1827 рік.
1-й Президент Великої Колумбії
Вересень 1821 — 4 травня 1830 року
Попередник:	Створення держави
Наступник:	Домінго Кайседо
1-й Президент Болівії
11 серпня — 29 грудня 1825 року
Попередник:	Створення держави
Наступник:	Антоніо Хосе де Сукре
6-й Президент Перу
17 лютого 1824 — 28 січня 1827 року
Попередник:	Хосе Бернардо де Тальє
Наступник:	Андрес де Санта-Крус
2-й Президент Венесуели
6 серпня 1813 — 25 листопада 1829 року
Попередник:	Крістобаль Мендоса
Наступник:	Хосе Антоніо Паес
Народження:	24 липня 1783(1783-07-24)[1][2][…]  Каракас, генерал-капітанство Венесуела, Іспанська імперія[4]
Смерть:	17 грудня 1830(1830-12-17)[1][2][…] (47 років)  Quinta de San Pedro Alejandrinod, Magdalena Departmentd, Велика Колумбія
Причина смерті:	туберкульоз і черевний тиф
Поховання:	Кафедральний собор Санта-Марта, 1842 року перепохований в Національному пантеоні
Країна:	Іспанія  Венесуела Еквадор  Болівія  Велика Колумбія
Релігія:	Католицизм
Батько:	Хуан Вісенте Болівар-і-Понте
Мати:	Марія Консепсьйон Паласіос-і-Бланко
Шлюб:	Мануела Саенс
Автограф:
Нагороди:	Почесний доктор університету Сан-Маркосd Визволитель Венесуелиd (14 жовтня 1813)
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Сімо́н Болі́вар (також Симон, повне ім'я ісп. Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar y Ponce y Palacios y Blanco — Сімо́н Хосе́ Анто́ніо де ла Санти́сіма Триніда́д Болі́вар-і-По́нсе-і-Пала́сіос-і-Бла́нко; 24 липня 1783(17830724), Каракас — 17 грудня 1830, Санта-Марта, Колумбія) — лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці. Звільнив від іспанського панування Нову Гранаду (сучасні Колумбія і Панама) та підлеглі їй території, Венесуелу й провінцію Кіто (сучасний Еквадор).

У 1819–1830 роках — президент Великої Колумбії, утвореної на території цих країн. У 1824 році звільнив Перу і став керівником утвореної на території Верхнього Перу Республіки — Болівії (1825 рік), яку назвали на його честь. Національним конгресом Венесуели проголошений 1813 року «Визволителем». Національний герой шести країн Південної Америки.

В останні роки життя Болівар дедалі більше розчаровувався в південноамериканських республіках і віддалявся від них через свою централістську ідеологію. Його послідовно усували з посад, поки він не пішов у відставку з поста президента Колумбії та не помер від туберкульозу в 1830 році. Його спадщина є різноманітною та далекосяжною в Латинській Америці та за її межами. Він вважається героєм і національною та культурною іконою в усій Латинській Америці; його ім'ям названі країни Болівія і Венесуела (як Боліваріанська Республіка Венесуела), і його пам'ять увічнена в усьому світі у вигляді творів публічного мистецтва, назв вулиць і в популярній культурі

Сімон Болівар народився у заможній креольській сім'ї баскського походження, якій належали численні золоті, срібні й мідні копальні у Венесуелі. Він був четвертою та наймолодшою дитиною в родині.^[5] Сімон рано залишився без батьків. На його освіту та формування поглядів великий вплив спричинив його вчитель і старший друг Сімон Родрігес. Молоді роки Болівар провів у Європі (1799–1806 роки, Іспанія, Франція, Італія), де рано одружився, але його дружина померла. 15 серпня 1805 року на пагорбі Монте-Сакро у Римі, в присутності Родрігеса, поклявся боротися за звільнення Південної Америки від колоніалізму.

Сімон Болівар брав активну участь в боротьбі проти іспанського панування у Венесуелі (квітень 1810 року) та проголошенні її незалежною республікою (1811 рік). Після розгрому останньої іспанськими військами, у 1812 оселився в Новій Гранаді (сучасна Колумбія), а на початку 1813 року повернувся на Батьківщину. У серпні 1813 року його війська захопили Каракас; була проголошена Друга Венесуельська республіка^[en] на чолі з Боліваром. Однак, не провівши реформи для нижчих верств населення, він не зміг заручитися їхньою підтримкою і в 1814 році зазнав поразки. Болівар знайшов притулок на Ямайці, у вересні 1815 році опублікував там відкритий лист, де висловив впевненість у скорому звільненні іспанської Америки.

Болівар визнавав необхідним визволення рабів і вирішення інших соціальних проблем. Він переконав президента Гаїті Александра Петіона надати повстанцям військову допомогу й в грудні 1816 року висадився на узбережжі Венесуели. Скасування рабства (1816 рік) та опублікований у 1817 році декрет про наділення солдатів визвольної армії землею надали йому змогу розширити соціальну базу своєї підтримки. Після успішних дій у Венесуелі війська Болівара у 1819 році звільнили Нову Гранаду. У грудні 1819 року він був обраний президентом проголошеної Національним конгресом в Ангостурі (сучасний Сьюдад-Болівар) республіки Колумбії, до якої увійшли Венесуела і Нова Гранада. У 1822 році колумбійці вигнали іспанські сили з провінції Кіто (сучасний Еквадор), яка теж приєдналася до Колумбії.

У липні 1822 року Болівар зустрівся в Гуаякілі з Хосе де Сан-Мартіном, армія якого вже визволила частину Перу, але не зміг домовитись з ним про спільні дії. Після відставки Сан-Мартіна (20 вересня 1822 року) він у 1823 році відправив у Перу колумбійські військові загони, і у 1824 році (6 серпня біля Хуніна та 9 грудня на рівнині Аякучо) здобув перемогу над останніми іспанськими силами на американському континенті. Болівар ще у лютому 1824 року став диктатором Перу, очолював утворену в 1825 році на території Верхнього Перу республіку Болівію, названу так на його честь.

З 1822 року вірною подругою і нерозлучною супутницею життя Болівара, попри всі мінливості його долі, була уродженка міста Кіто креолка Мануела Саенс.

Прагнучи об'єднати іспано-американські держави, Болівар провів у Панамі конгрес їхніх представників (1826 рік), але не досяг успіху. По закінченні визвольної війни в противагу його централістичній політиці в регіоні посилилися відцентрові тенденції. У результаті сепаратистських виступів Болівар залишився при владі в Перу і Болівії (1827–1830 роки).

На початку 1830 року Болівар пішов у відставку. Він помер поблизу колумбійського міста Санта-Марта 17 грудня 1830 року від туберкульозу.^[6] Є також припущення, що причиною смерті була гарячка денге або черевний тиф.

Смерть Болівара стала предметом конспірологічних теорій, висунутих Об'єднаною соціалістичною партією Венесуели. У січні 2008 року президент Уго Чавес створив комісію для розслідування своєї заяви про те, що Болівара отруїли «новогранадські зрадники».^[7][8] 16 липня 2010 року комісія провела ексгумацію останків Болівара.^[9] Результати, оприлюднені 26 липня 2011 року, виявилися непереконливими; віцепрезидент Венесуели^[en] Еліас Хауа^[en] оголосив, що комісія не змогла довести заяву Чавеса.^[10][11][12] Чавес продовжував стверджувати, що Болівара було вбито за допомогою отруєння миш'яком, посилаючись на статтю фахівця з інфекційних хвороб Пола Аувертера. Після зауважень Чавеса Аувертер заявив, що миш'як, ймовірно, містився в ліках, які Болівар приймав для лікування своїх хвороб.^[10][13][14]

З початку 2013 року прах Болівара перебуває у спеціально побудованому для цього мавзолеї в центрі Каракаса.^[15]

Сімон Болівар — політичний діяч Південної Америки, вплив і авторитет якого в першій половині XIX століття примусили зважати на його думку ледь не півсвіту. Його серйозно побоювалися створені незадовго до цього Сполучені Штати Північної Америки, адже під боком у них ось-ось мала виникнути нова й досить впливова держава — Сполучені Штати Південної Америки, або Велика Колумбія, яка ні за площею, ні за потенційними можливостями майже нічим не поступалася б США.

Сімон Болівар очолив боротьбу за незалежність іспанських колоній Південної Америки. Під його керівництвом від іспанського панування було звільнено не лише Венесуелу, а й Нову Гранаду (сучасні Колумбія й Панама), провінцію Кіто (нинішній Еквадор). 11 років (з 1819 по 1830) Болівар був президентом Великої Колумбії, створеної після об'єднання цих країн. У 1824 році Болівар звільнив Перу, а через рік його ім'ям назвали ще одну державу Південної Америки — Болівію.

У країні дуже розвинений культ Симона Болівара, інколи званий як «болівароманія». Ім'ям цього національного героя у Венесуелі називають практично все — ім'я політика приписується як гірським вершинам, так і площам з парками. Бюст або скульптуру діяча можна знайти в будь-якому, навіть найменшому селі. Найвища вершина країни — п'ять тисяч метрів — пік Болівар. Альпіністи, які його підкорили, під час сходження несли на собі погруддя Болівара, щоб встановити його якомога вище. І їм це вдалося — погруддя стало найвисокогірнішим Боліваром у світі.

Центральні площі всіх, навіть крихітних, міст Венесуели називаються ім'ям Сімона Болівара. На них в обов'язковому порядку стоїть його пам'ятник. Встановлення пам'ятників проводиться міською владою з обов'язковим дотриманням низки умов: якщо Болівар переміг у битві безпосередньо в околицях даного міста, його бронзова статуя має сидіти верхи на коні з оголеною зброєю. Ті ж міста, через які або поряд з якими він бодай один раз проїжджав, повинні обмежуватись тільки погруддям героя. Щоправда, скульптори різних провінцій Венесуели зображають Болівара по-різному, тож часом навіть неможливо повірити в те, що всі ці численні пам'ятники присвячені одній і тій самій людині.

Болівар залишив по собі величезну спадщину, ставши найважливішою особистістю Латинської Америки.^{[16] [17]} Валюти Венесуели та Болівії — болівар і болівіано відповідно — названі на честь Болівара.^{[18] [19]} В англомовному світі Болівара називають латиноамериканським Джорджем Вашингтоном.^[20] Його пам'ять по всьому світу увічнена в літературі, публічних пам'ятниках та історіографії, а також у назвах міст, населених пунктів, провінцій та інших населених пунктів.^{[21] [22]} Квінта біля Санта-Марти збереглася як музей Болівара^[23], а будинок, у якому він народився^[en], був відкритий як музей і архів його паперів 5 липня 1921 року.^[24] У 1978 році ЮНЕСКО заснувала Міжнародну премію Симона Болівара «для нагородження видатної діяльності відповідно до ідеалів Симона Болівара».^[25] 1997 року Архів визволителя Симона Болівара був внесений ЮНЕСКО до Міжнародного реєстру «Пам'ять світу», а 2011 року — до Регіонального реєстру для Латинської Америки та Карибського басейну.

Початкові історичні оцінки Болівара були спочатку негативними та складалися з критики його ведення війни, страти Піара, зради Міранди та авторитаризму.^[26] Ці та інші критичні зауваження збереглися в дослідженнях про Болівара.^[27] Однак, починаючи з 1842 року, громадська думка про Болівара у Венесуелі стала в переважній більшості позитивною і врешті-решт перетворилася на те, що науковці називають «культом Болівара», який очолювали наступні очільники венесуельської держави. У 1998 році президент Уго Чавес, який широко використовував образ Болівара в урядових проєктах та ініціативах, змінив офіційну назву Венесуели на Боліварську Республіку Венесуела.^[28] У Колумбії лояльність або опозиція до Болівара лягла в основу Консервативної та Ліберальної партій відповідно. ^[29] Болівар продовжував мати такий культурний вплив у Колумбії, що в 1974 році Рух 19 квітня, повстанська ліва група, яка пізніше приєдналася до його альянсу під назвою Координаційна рада партизан Симона Болівара, викрала з його резиденції в Боготі^[en] меч, який нібито належав Болівару.^{[30] [31]}

На честь Симона Болівара названий астероїд (712) Болівіана, відкритий 19 березня 1911 року.

Болівар зображений на поштових марках Чилі 1974, Іспанії 1978, Болгарії 1982, СРСР 1983, НДР 1983 і т. д.

• Університет Симона Болівара в Каракасі, Венесуела.^[32] .
• Державний Андійський університет імені Симона Болівара в Ла-Пасі, Болівія.
• Консерваторія імені Симона Болівара^[es].
• Школа № 114 імені Симона Болівара, Мінськ.

• «Визволитель» / исп. Libertador (pelicula) ‎ фільм режисера Альберто Арвело (Венесуела — Іспанія, 2013).
• «Симон Болівар» / англ. Simón Bolívar (1969 film) ‎ фільм режисера Алессандро Блазетті (Італія, Іспанія, Венесуела; 1969).
• «Болівар» (серіал), Колумбія, 2019.

• Симфонічний оркестр імені Симона Болівара (ісп. Orquesta Sinfónica Simón Bolívar) — венесуельський симфонічний оркестр.
• Квартет Симона Болівара^[33] .

• Вищий орден Венесуели — Орден Визволителя присвячений Симону Болівару.
• Другий за значимістю орден Болівії — Національний орден Симона Болівара.

Симон Болівар представлений як лідер Нової Іспанії у стратегії Sid Meier's Civilization IV: Colonization та Великої Колумбії у Sid Meier's Civilization VI.

• 
  Пам'ятник Болівару в Севільї, Іспанія
• 
  Статуя Болівара в Лісабоні, Португалія
• 
  Пам'ятник Симону Болівару, Відень (Австрія).
• 
  Пам'ятник Симону Болівару, Лондон (Великобританія).
• 
  Пам'ятник Болівару в Монтевідео, Уругвай

• 712 Болівіяна — астероїд, який було названо на честь Сімона Болівара.^[34]
• Пам'ятник Сімону Болівару (Вашингтон)
• Мануела Саенс — латиноамериканська революціонерка, кохана Симона Болівара.

• Reza, German de la. «La invención de la paz. De la república cristiana del duque de Sully a la sociedad de naciones de Simón Bolívar», México, Siglo XXI Editores, 2009. ISBN 978-607-03-0054-7 (ісп.)
• Bushnell, David. The Liberator, Simón Bolívar. New York: Alfred A. Knopf, 1970. (англ.)
• Bushnell, David (ed.) and Fornoff, Fred (tr.), El Libertador: Writings of Simón Bolívar, Oxford University Press, 2003. ISBN 978-0-19-514481-9 (англ.)
• Bushnell, David and Macaulay, Neill. The Emergence of Latin America in the Nineteenth Century (Second edition). Oxford and New York: Oxford University Press, 1994. ISBN 0-19-508402-0 (англ.)
• Ducoudray Holstein, H.L.V. Memoirs of Simón Bolívar. Boston: Goodrich, 1829.(англ.)
• Lynch, John. Simón Bolívar and the Age of Revolution. London: University of London Institute of Latin American Studies, 1983. ISBN 978-0-901145-54-3 (англ.)
• Lynch, John. The Spanish American Revolutions, 1808—1826 (Second edition). New York: W. W. Norton & Co., 1986. ISBN 0-393-95537-0 (англ.)
• Lynch, John. Simón Bolívar: A Life, Yale University Press, 2006. ISBN 0-300-11062-6. (англ.)
• Madariaga, Salvador de. Bolívar. Westport: Greenwood Press, 1952. ISBN 978-0-313-22029-6 (англ.)
• Marx, Karl. «Bolívar y Ponte» [Архівовано 28 червня 2011 у Wayback Machine.] in The New American Cyclopaedia: A Popular Dictionary of General Knowledge, Vol. III. New York: D. Appleton & Co., 1858. (англ.)
• Masur, Gerhard. Simón Bolívar (Revised edition). Albuquerque: University of New Mexico Press, 1969. (англ.)
• Mijares, Augusto. The Liberator. Caracas: North American Association of Venezuela, 1983. (англ.)
• O'Leary, Daniel Florencio. Bolívar and the War of Independence/Memorias del General Daniel Florencio O'Leary: Narración (Abridged version). Austin: University of Texas, [1888] 1970. ISBN 0-292-70047-4 (англ.)
• Bastardo-Salcedo, JL (1993) Historia Fundamental de Venezuela UVC, Caracas. (ісп.)
• В. Матвієнко. Болівар-і-Понте // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.
• В. І. Головченко. Болівар-і-Понте // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. ISBN 966-316-039-X

• Ковальов Д. Шлях Державника: Визволитель Сімон Болівар [Архівовано 5 січня 2022 у Wayback Machine.]