Теорема синусів — наступне тригонометричне твердження про властивості кутів та сторін довільного трикутника: нехай a, b і c є сторонами трикутника, а A, B і C — кути протилежні вказаним сторонам, тоді
Обернене значення числа в теоремі синусів (тобто a/sin(A)) дорівнює діаметруD (або ж 2-ом радіусам) описаного навколо трикутника кола (єдине коло, що проходить через три точки A, B і C). Таким чином теорему можна переписати у розширеній формі
Наслідком теореми синусів є наступне твердження:
У трикутнику навпроти більшого кута лежить більша сторона, навпроти більшої сторони лежить більший кут.
Якщо відомі сторона a та два прилеглі кути β і γ довільного трикутника, то інші дві сторони можемо знайти із співвідношення:
;
.
Це є типовою проблемою, що постає при тріангуляції.
2. Якщо відомі дві сторони та один із кутів, що не утворюється цими сторонами
Зазначена формула дає два можливих значення для внутрішнього кута. В цьому випадку, часто лишень одне значення задовольняє умові, що сума трьох кутів трикутника дорівнює 180°; інакше отримаємо два можливих розв'язки.
Доведення
Нехай дано трикутник зі сторонами a, b, і c, з протилежними до них кутами A, B, і C. Опустимо перпендикуляр довжиною h з C на c.
Нехай дано сферу одиничного радіуса і трикутник на ній, утворений перетином трьох її великих кіл. Нехай a, b і c — довжини дуг, які є сторонами трикутника. Оскільки сфера є одиничною, то a, b і c виражають кути з вершиною у центрі сфери між двома її радіусами, стягнуті цими дугами в радіанах.
Нехай A, B і C — кути, протилежні цим сторонам, тобто це двогранні кути між площинами трьох великих кіл.
Розглянемо сферу одиничного радіуса з центром О в початку координат. OA, OB та OC — одиничні вектори, проведені від початку координат до вершин A, B, C трикутника. Отже, кути α, β і γ є кутами a, b і c відповідно. Дуга BC утворює кут величиною a з вершиною у центрі сфери.
Введемо декартову систему координат так, щоб її вісь z проходила вздовж вектора OA. Вектор OB в площині xz утворює кут утворює кут c з віссю z та проектується на відрізок OМ у площині xy. Вектор OC утворює кут b з віссю z та проектується на ON у площині xy, а кут між ON та віссю x дорівнює A. Отже, три вектори мають координати:
Змішаний добуток трьох векторів, OA ⋅ (OB × OC), дорівнює об'єму паралелепіпеда, побудованого на векторах OA, OB та OC. Цей об'єм є інваріантним до конкретної системи координат, яка використовується для представлення OA, OB і OC.
Значення змішаного добутку трьох векторів OA ⋅ (OB × OC) є 3 × 3 — визначником, рядками якого є координати векторів OA, OB і OC.
З віссю z вздовж OA квадрат цього визначника дорівнює
Якщо повторити це обчислення з віссю z вздовж OB, отримаємо (sin c sin a sin B)2, а з віссю z вздовж OC — (sin a sin b sin C)2.
Прирівнюємо ці вирази та ділимо їх на (sin a sin b sin c)2:
де V — об'єм паралелепіпеда, побудованого на векторах OA, OB та OC, що відповідають вершинам сферичного трикутника.
Легко побачити, що для малих сферичних трикутників, коли радіуссфери значно перевищує довжини сторін трикутника, ця формула в граничному значенні переходить в формулу для плоского трикутника, оскільки
Проводячи аналогічні обчислення, отримуємо теорему синусів для сферичного трикутника:
Малюнок, використаний в геометричному доказі вище, використовується і також надається в[1] (див. Малюнок 3 у цьому документі) для виведення теореми синусів за допомогою елементарної лінійної алгебри та проекційних матриць.
Позначимо V — гіпероб'ємn-вимірного симплекса і P — добуток гіперплощ його (n - 1)-вимірних граней. Тоді загальне співвідношення має вигляд
Історія
У першій главі Альмагеста (бл. 140 року н. е.) теорему синусів використано, але явно не сформульовано[4].
Найдавніше з доведень, що дійшли до нас, теореми синусів на площині описано в книзі Насир ад-Діна ат-Тусі «Трактат про повний чотирибічник» написаній у XIII столітті[5].
↑Banerjee, Sudipto (2004), Revisiting Spherical Trigonometry with Orthogonal Projectors, The College Mathematics Journal, Mathematical Association of America, 35 (5): 375—381, doi:10.1080/07468342.2004.11922099, S2CID122277398Text online{{citation}}: Зовнішнє посилання в |postscript= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки зі значенням параметра postscript, що збігається зі стандартним значенням в обраному режимі (посилання)
↑Florian Cajori. A History of Mathematics : [англ.]. — 5th edition. — 1991. — С. 47.
↑Berggren, J. Lennart. Mathematics in Medieval Islam // The Mathematics of Egypt, Mesopotamia, China, India, and Islam: A Sourcebook : [англ.]. — Princeton University Press, 2007. — С. 518. — ISBN 9780691114859.
↑Sesiano just lists al-Wafa as a contributor. Sesiano, Jacques (2000). «Islamic mathematics», pp. 137. — Page 157, in Selin, Helaine; D'Ambrosio, Ubiratan (2000), Mathematics Across Cultures: The History of Non-western Mathematics, Springer, ISBN1402002602