Упанішади
Упаніша́ди[1] (мн. від санскр. उपनिषद्, «одкровення», «те, що руйнує невігластво»[2]) — давньоіндійські релігійно-філософські брахманські тексти. Центральною темою є концепція єдності атмана — «я», «душі» й абсолютного духа — Брахмана. Написані в різний час (від VII—III ст. до н. д. до XIV—XV ст. н. д.), різними авторами. Упанішади є частиною індійських священних текстів шруті (почуте), і складені у вигляді діалогу учителя з учнем, в якому вчитель пояснює суть Вед. Загальна кількість упанішад невідома. Існує легенда, що їх 1180 (за кількістю ведичних шкіл). Найповнішою збіркою Упанішад є Муктіка (звільнення), що складається з 108 упанішад. 10 з них стосуються Рігведи, 51 — Яджурведи, 16 — Самаведи і 31 — Атхарваведи. «Головними» вважаються 11 найдавніших упанішад, що були коментовані Шанкарою:
Упанішади — це також, завершальний етап у розвитку Вед. Примітки
Джерела та література
Посилання
|