|
Уулу
Уулу (ест. Uulu) — село у волості Хяедемеесті повіту Пярнумаа, Естонія. Адміністративний центр волості Хяедемеесте. До адміністративної реформи місцевих самоврядувань Естонії 2017 року входила до складу волості Тахкуранна та була її адміністративним центром. ГеографіяРозташована за 15 кілометрів від центру міста Пярну. Висота над рівнем моря — 22 метри[4]. Через село проходить двокілометровий канал Уулу, прокладений від річки Уулу (Ура). На території села знаходиться район охорони прибережних сосен і парк колишньої мизи Уулу (3,2 гектара), що охороняється державою; частина її території також займає природоохоронна зона Уулу-Вийсте.[5] НаселенняЗа даними перепису населення 2011 року, у селі проживало 478 осіб, з них 474 (99,2 %) — Естонці.[6] У 2020 році в селі проживали 514 осіб, з них 261 чоловік та 253 жінки; чисельність дітей віком до 14 років включно становила 94 особи, кількість осіб пенсійного віку (65 років і старше) — 89.[7] Чисельність населення села Уулу[5][7] :
ІсторіяПерша згадка про село відноситься до 1514 (Ulenn).[5] У писемних джерелах 1560 згадується село Ulen, 1638 і 1797 років — Uhla, 1923 — Uulu (поселення).[8] На військово-топографічних картах Російської імперії (1846—1897 роки), до складу якої входила Ліфляндська губернія, позначені миза та село: відповідно мз. Ула та Ула-кюля.[9] У 1920-х роках Уулу було поселенням, приблизно в 1939 році воно набуло статусу села. У 1977 році, в період кампанії з укрупнення сіл, з Уулу було об'єднане село Раннакюла, що з'явилося на картах у 1930-х роках.[8] Деякі будинки Уулу перебудовані з господарських будівель мизи Уулу. У 1848 — 1892 роках мизою володів гвардії капітан барон Рейнхольд Сталь-фон-Гольштейн. У 1879 році на мизі його відвідав російський спадкоємець престолу, майбутній імператор Олександр III. Головний будинок мизи, що нагадував замок, був зруйнований в 1917 році.[10]  Свого часу біля мизи був порт для баронських розважальних морських суден із довгою дерев'яною береговою стінкою для рибальських човнів. У роки Кримської війни цю стінку разом з багатьма кораблями й човнами спалили британські військові кораблі, що билися в Пярнуській затоці.[10] У старовинному парку між сосновим лісом і річкою Уулу в 1867 році було проведено Свято пісні Пярнуської церковної парафії — одне з перших подібних свят в Естонії. У ньому брало участь 7 хорів із 250 співаками.[10] У 1880 році бароном фон Гольштейном на згадку про свою першу дружину Елеонору (1824—1845) на мизі була побудована церква, яка в радянський період використовувалася як спортзал. Зараз вона повернута Пярнуському приходу Святої Єлизавети, але як церква не використовується.[5] ІнфраструктураУ селі працюють дитячий садок, основна школа (у 2002/2003 навчальному році 139 учнів, у 2009/2010 навчальному році — 121), бібліотека, культурно-спортивний центр, кафе та кілька невеликих готелів. У 2007 році у сільському культурно-спортивному центрі розпочав роботу Відкритий центр молоді Тахкуранна (TANK).[5] Зареєстровано також кілька малих підприємств (чисельність працівників менше ніж 15): сільськогосподарське, деревообробне, меблеве, будівельне, підприємство, що випускає невеликі яхти і магазин автозапчастин.[11] Продуктовий магазин та поштова контора були закриті влітку 2019.[12] Найближчі магазини знаходяться в Пярну. Два рази на тиждень у селі ведуть приймання сімейний лікар та медсестра.[13] Околиці села є відомим у країні місцем літнього відпочинку.[5] Примітки
|
