У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна:
Формалізм.
Формалізм у мистецтві — характерна ознака авангардизму і частково постмодернізму в мистецтві початку XX ст., поняття для характеристики дадаїзму, конструктивізму, кубізму, футуризму, абстракціонізму та ін. течій, що об'єднували митців, котрі надавали особливої уваги формі художнього твору.
Формалізм мав прихильників у більшості країн Європи і Америки в усіх різновидах мистецтва, а отже, і в художній літературі, коли на перший план виводилося самоцінне зображення предметного світу, використання принципів кларизму (акмеїзм), можливостей самовитого слова (футуризм) або потоку свідомості («новий роман») тощо.
Походження та поширення
Філософською підставою формалізму було вчення Іммануїла Канта про незацікавленість інтересу естетичного сприйняття і судження. Поширенню формалізму сприяло засилля міметичного письма, прагматизму, яке, у свою чергу, зумовлювало прагнення багатьох митців обстоювати чистоту мистецтва, його незалежність від політики, моралі, релігії тощо, хоча деякі з них, наприклад футуристи, не приховували своєї заангажованості ідеологією.
Літературні спілки
Прихильники формалізму об'єднувалися у спілки (наприклад, ОПОЯЗ), видавали журнали (польський «Рогтізсі»), публікували маніфести («Панфутуризм» М. Семенка; «Маніфест Марінетті і пан футуризм» Ґ. Шкурупія — обидва в журналі «Семафор у майбутнє»).
Російський формалізм
У 1920-их роках у Москві сформувалася нова методологія, яка називалася формалізмом. В Росії його засновниками вважають В. Шкловського, В. Жирмунського, Б. Томашевського, Р. Якобсона.
В Україні
З другої половини 20-х XX ст. упродовж десятиліть будь-який експеримент щодо форми художніх творів у СРСР догматично трактувався як прояв формалізму, переслідувався, оцінювався з політичних, а не з естетичних позицій.
В Україні були репресовані схильні до художнього експерименту поети М. Семенко, Ґ. Шкурупій, В. Поліщук тощо, інші під тиском «політики партії» перейшли до «соцреалізму».
Увагу до форми твору виявили деякі шістдесятники, і лише у другій половині 80-х поновився рух неоавангардизму з експериментуванням у просторі формотворення. Однак такі тенденції не були новими в історії світового письменства, вони характерні для творчої практики поетів александрійської школи, представників другої софістики, преціозної літератури XVII ст., рококо тощо.
Див. також
Література
- Літературознавча Енциклопедія
Посилання
