Фраксінет (лат.Fraxinetum, араб.جبل القِلال — «Джаляль-аль-Кіляль» (888—972) — невелика, але стратегічно важлива база мусульманських піратів «варварського берега» і мусульманської Іспанії в середньовічному Провансі. Джаляль-аль-Хіляль, або Фраксінет (за назвою його найбільшої фортеці) займав прибережну смугу і ряд внутрішніх районів на так званому маврському плато між містами під контролем християн — Марсель і Ніцца.
Поряд з пограбуванням і работоргівлею, араби відродили агрономію і сільське господарство, а також торгівлю предметами розкоші, тобто ті галузі економіки, які прийшли в занепад після падіння Римської імперії. Фраксінет був повністю знищений бургундсько-провансальською армією християн в 972 році в ході процесу Реконкісти.
За оцінками деяких істориків, торговельні та соціально-економічні контакти, що зародилися в цей період між населенням Провансу і країнами Магриба, пізніше стали в пригоді для встановлення французької влади в Алжирі, Тунісі і Марокко.
Заснування
Піратська база у Фраксінеті, імовірно, була заснована в 888—889 роках двадцятьма двомовними муваладами з мусульманської Іспанії (з Печини поблизу міста Альмерія), які прибули в затоку Сан-Тропе. Центром території стала фортеця, зведена арабськими піратами поблизу сучасного Ла-Гард-Френе. Поступово володіння мусульман розширилися, не в останню чергу через підтримку місцевого романомовного населення, яких влада арабів обтяжувала менш влади німецьких феодалів Нижньої Бургундії. На початку X століття піратський емірат включив селище Сан-Тропе (нині відоме місто-курорт) і поселення Раматюель (топонім імовірно арабського походження), контролюючи важливі альпійські перевали і здійснюючи грабіжницькі вилазки морем і суходолом. Маврське плато Провансу також отримало свою назву в цей період.
Джаляль-аль-Кіляль займав маргінальне становище і його позиції в Європі завжди були хиткими. Проте, йому вдалося проіснувати 85 років через підтримку цілої мережі піратських володінь мусульман, що склалися в західному Середземномор'ї, куди крім Фраксінета входили Балеарські острови, Корсика, Західна Сардинія та інші піратські бази і угруповання в портах Магрибу та Іспанії.
Розквіт і падіння
Фінансова могутність Джаляль-аль-Кіляля трималося в першу чергу на работоргівлі, яка приносила величезні прибутки. З цієї причини ставлення до нього у різних європейських народів було різним. Якщо прилеглі феодали Франції страждали від набігів мусульман і прагнули протистояти ісламізації, то німецькі князі Регенсбурга, Праги і Вердена навпаки, співпрацювали з мусульманськими купцями, продаючи їм захоплених слов'ян, які ставали рабами — сакаліба.
Розквіт Фраксінета припав на 952—960 роки, коли мусульмани фактично контролювали торговельні шляхи з Марселя, Ніцци і Гренобля, а також західні альпійські перевали в Савої і Швейцарії (в тому числі перевал Великий Сен-Бернар). Але поступове розширення і зміцнення Священної Римської імперії в 960-і роки поклало кінець мусульманській владі на півдні Франції, оскільки тепер територіальні і політичні інтереси німецьких феодалів вступили в прямий конфлікт з арабами. Восени 972 року об'єднана армія християн буквально стерла з землі колишній Фраксінет. З суші наступали бургундці й провансальці, а вихід у море закрив візантійський флот, який до цього в цілому підтримував мусульман у боротьбі з католиками, але цього разу спалив мусульманські кораблі «грецьким вогнем». Мусульман, що залишилися живими, продали в рабство, а їхні фортеці зруйнували вщент.
Бібліографія
Flodoard (2014). Bernard S. Bachrach; Steven Fanning; Philippe Lauer (ред.). The Annals of Flodoard of Reims, 919–966. Toronto: University of Toronto Press.
Liudprand (2007). Paolo Squatriti (ред.). The Complete Works of Liudprand of Cremona. Washington, D.C.: Catholic University of America Press.
Bruce, Scott G. (2007). An Abbot Between Two Cultures: Maiolus of Cluny Considers the Muslims of La Garde-Freinet. Early Medieval Europe. 15 (4): 426—40. doi:10.1111/j.1468-0254.2007.00215.x.
Chalmeta Gendrón, Pedro (1976). La Méditerranée occidentale et al-Andalus de 934 à 941: les données d'Ibn Hayyan. Rivista degli studi orientali. 50 (3/4): 337—51. JSTOR41879841.
Fernandes Cardoso, Elsa (2019). Politics and Diplomacy in the Mediterranean of the 10th Century: Al-Andalus and Byzantium. У Daniëlle Slootjes; Mariette Verhoeven (ред.). Byzantium in Dialogue with the Mediterranean: History and Heritage. Leiden: Brill. doi:10.1163/9789004393585. ISBN9789004393585.
Jarrett, Jonathan (2019). Nests of Pirates? 'Islandness' in the Balearic Islands and La Garde-Freinet. Al-Masāq. 31 (2): 196—222. doi:10.1080/09503110.2019.1600101.
Joncheray, Jean-Pierre (2004). The Four Saracen Shipwrecks of Provence. У Sean Kingsley (ред.). Barbarian Seas: Late Rome to Islam. London: Periplus. с. 102—07.
Sénac, Philippe (1990). Note sur le Fraxinet des Maures. Annales du Sud-Est varois. 15: 19—23.
Sénac, Philippe (2004). Le califat de Cordoue et la Méditerranée occidentale au Xe siècle: le Fraxinet des Maures. У Jean-Marie Martin (ред.). Castrum 7. Zones côtières littorales dans le monde méditerranéen au Moyen Âge: défense, peuplement, mise en valeur. École française de Rome. с. 113—26.
Sénac, Philippe (2006). Les musulmans en Provence en Xe siècle. У Mohammed Arkoun (ред.). Histoire de l'Islam et des musulmans en France du Moyen Âge à nos jours. Paris: Albin Michel. с. 26—39.
Tyler, J. E. (1930). The Alpine Passes: The Middle Ages (962–1250). Oxford: Basil Blackwell.
Valdés Fernández, Fernando (2013). De embajadas y regalos entre califas y emperadores(PDF). Awraq: Estudios sobre el mundo árabe e islámico contemporáneo. 7: 25—41. Архів оригіналу(PDF) за 27 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.
Watson, William E. (1990). The Hammer and the Crescent: Contacts between Andalusi Muslims, Franks, and their Successors in Three Waves of Muslim Expansion into Francia (PhD thesis). University of Pennsylvania.
Weinberger, Stephen (1992). The Reordering of Society in Medieval Provence. Revue belge de Philologie et d'Histoire. 70 (4): 907—20. doi:10.3406/rbph.1992.3860.
_(2).jpg)
