|
Франц Ксаверій Бонн
Франц Ксаверій Бонн (нід. Franz Xavier Bonne; 4 лютого 1882, Брюгге[1][2], Бельгія — 21 листопада 1941[2], Сант-Дірфілд[1], США) — український дипломат[1] бельгійського походження, священник УГКЦ, капелан УГА[1][2], чернець, Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, заступник міністра закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки[3]. Життєпис Народився у місті Брюґґе-Брюж в Бельгії. За походженням фламандець[3], бельгійський громадянин[3]. У серпні 1901 року — вступив до монашого Згромадження Редемптористів[3]. 29 вересня 1903 року — зложив чернечі обіти. 29 вересня 1908 року — був рукоположений у Священство, став священником-місіонером. У той час в Канаді вже був монастир редемптористів у Східному обряді. У вересні 1911 року — приїхав до Галичини, в Крехівському монастирі Василіян у Крехові вивчав українську мову й візантійський обряд Східної Католицької Церкви (разом з іншим бельгійцем — о. Францом Пвасоном, який приїхав у кінці 1911 р.). З осені 1912 року служив у м. Дрогобич, а з грудня 1912 року до квітня 1913 року в с. Сілець Беньків (нині с. Сілець). 21 серпня 1913 року в с. Унів було засновано першу спільноту редемптористів східного обряду у Галичині. Всі місіонери прибули із Бельгії. Серед них і отець Бонн. В березні 1914 року переїхав до Тернополя став сотрудником пароха о. Володимира Громницького. Під час першої світової війни служив на Тернопільщині та виступав проти насильницького впровадження московського православ'я російською окупаційною владою з російським архиєпископом Євлогієм Георгієвським[1][3]. У 1917 році — генеральний вікарій східної частини львівської митрополії, до якої входили Броди, Зборів, Збараж, Тернопіль, Сколе[3]. У 1918 року був польовим духівником при Українській Галицькій Армії, а згодом був членом українських делегацій для переговорів з місіями Антанти в Галичині, перекладач на переговорах. Його було інтернували румунські окупанти, але після звільнення він прибув до Кам'янця-Подільського[3]. У січні 1919 року після від'їзду на Паризьку конференцію посла УНР у Ватикан графа Михайла Тишкевича, у листопаді того року направлений був урядом Західноукраїнської Народної Республіки[1], та очолив дипломатичну місію Директорії УНР у Ватикані. Завданням України до нього було:
Він виконував обов'язки голови дипломатичної місії, домігся матеріальної допомоги й моральної підтримки від Папи Римського Бенедикта XV. Мав офіційний статус у місії як радник (до 1 листопада 1921 року)[4]. Зі спогадів українського історика й дипломата Дорошенко Дмитра Івановича[3]:
2 березня 1921 року під тиском зі сторони польських політиків та єпископату був змушений залишити Згромадження. У 1921 році почав служити священником серед української діаспори у Пенсільванії (м. Палмертон, м. Філядельфія та інші у США)[3]. Помер 21 листопада 1941 року у м. Сант-Дірфілд, США. Нагороди
Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
