Ще студентом Тюбінгенського університету Гельдерлін почав писати вірші, у формі та змісті яких помітне наслідування Клопштока. На молодого Гельдерліна також помітно вплинув Фрідріх Шиллер. У студентські роки його однокурсником та найкращим другом був Гегель, з яким у подальшому Гельдерлін кілька років листувався. У 1794–1795 роках Гельдерлін проживав у Єні. 1794 року Гельдерлін відвідував лекції Фіхте в Єнському університеті. Тут, у центрі романтичного руху, він познайомився з представниками нового літературного напрямку; саме тут у Гельдерліна виявилися вперше ознаки іпохондрії. Болісний настрій посилився під впливом безнадійного й пристрасного кохання до Сюзетти Ґонтар, матері одного зі своїх учнів. Гельдерлін бачив у ній втілення фантастичного ідеалу жінки, що вже з наймолодших років був предметом його мрій. Згодом Гельдерлін зобразив її під ім'ям Діотіми у своєму романі «Гіперіон».
Рідний дім Гельдерліна, бл.1840
1798 року Гельдерлін виїхав із Єни, переїжджав з місця на місце і у 1802 р. повернувся на батьківщину з очевидними ознаками божевілля. Найбільший з творів Гельдерліна — епістолярний роман «Гіперіон», що є своєрідною сповіддю поета. Характерна риса роману — суто романтичне прагнення пов'язати філософію та поезію: Гельдерліна влаштовує тільки та наукова система, що пов'язана гармонією з ідеалом прекрасного. Ідеї, дотичні до поглядів Гельдерліна, пізніше розвиваються в філософських системах Шеллінга та Гегеля. У романі цікава й інша сторона: болісна мрійність і надзвичайно розвинене почуття витонченого створили в Гельдерліні відразу до сучасної дійсності; він зображує свій час і своїх співвітчизників картикатурними, а свій ідеал шукає під дорогим йому небом Еллади.
Вежа Гельдерліна, Тюбінген
Крім «Гіперіона» в добробку Гельдерліна лишилася незакінчена трагедія «Смерть Емпедокла» — лірична поема у драматичній формі; перекази з Софокла — «Антігона» та «Цар Едіп» — та низка ліричних віршів. Лірика Гельдерліна пройнята пантеїстичним світоглядом: християнські ідеї з'являються ніби випадково; загалом, настрій Гельдерліна — настрій грека-елліна, що побожно схиляється перед величчю божественної природи. Вірші Гельдерліна багаті на ідеї та почуття, іноді піднесені, іноді ніжні та меланхолійні; мова його — надзвичайно музична, рясніє яскравими образами, особливо в численних описах природи.
Визнання і спадщина
«Гельдерлінівське відродження» — це важлива тенденція у світовій поезії другої половини XX — початку XXI століть. Це стосується як переказів та перекладів його віршів багатьма мовами, яким віддають свої сили в цей період найвидатніші поети, так і ширшого досвіду засвоєння поетики ранніх, романтичних, і пізніх його творів. Твори Гельдерліна не тільки по-новому перекладали і вивчали, але й публічно декламували (наприклад, у Берліні в експресіоністському«Новому клубі»).
Поезії Гельдерліна українською перекладали Іван Франко, Микола Бажан (збірка перекладів Гельдерліна у серії «Перлини світової лірики»), Василь Мисик («Смерть за вітчизну»), Юрій Липа (уривок з «Пісні про німців»), Михайло Орест («Пісня Гіперіона») та інші.
Гельдерлін, Йоганн Хрістіан Фрідріх // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 366. — ISBN 966-692-578-8.
.jpg)
