Хиткий штат

Хиткий штат^[1] (англ. swing state, battleground state) — штат США, де кандидати у президенти від Демократичної та Республіканської партій мають приблизно рівні шанси бути обраними. Саме на такі штати зазвичай націлено виборчі кампанії^[2]. Тим часом ті штати, де завжди перемагає кандидат від однієї партії, називають «safe states» (англ. безпечні, надійні штати), оскільки саме вони гарантуватимуть підтримку в здобутті більшої частки електорату.

Через те, що кандидат здобуває перемогу в Колегії виборщиків більшістю голосів, кандидати часто проводять кампанії тільки в конкурентних штатах, тому саме на електорат хитких штатів звертають свою увагу політична агітація та партійна преса^[3].

Сайт виборчої аналітики FiveThirtyEight визначає такі хиткі штати:

• Невада
• Аризона
• Міннесота
• Вісконсин
• Мічиган
• Пенсільванія
• Джорджія
• Північна Кароліна
• Нью-Гемпшир
• Мен

У цих штатах протягом кількох років спостерігалися запеклі змагання між кандидатами від двох великих партій^[4]

Під час виборів Президента США кожен штат сам вирішує, яким чином обирати виборників до Колегії виборщиків США. Щоб збільшити кількість своїх голосів у Колегії, усі штати, крім Мену і Небраски, прийняли мажоритарну систему. Згідно з нею, кандидат, який набирає найбільше голосів у штаті, виграє усі голоси виборщиків звідти. Очікувалося, що кандидати відстоюватимуть інтереси штатів з найбільшою кількістю голосів виборщиків. Однак на практиці більшість виборців не схильні змінювати свою прихильність до партій залежно від виборів. Це змусило кандидатів у президенти зосередити обмежений час та ресурси на агітацію в тих штатах, які, на їхню думку, «хитнуться» в їх бік або прийнамні «не відхиляться» від них, а не витрачати їх у штатах, де вони вже впевнені в перемозі чи програші. Через виборчу систему виборчі кампанії менш стурбовані тим, щоб підвищити народну підтримку кандидата. Натомість вони намагаються зосередитись на ній лише в тих штатах, які забезпечать голоси виборщиків, необхідні для перемоги на виборах. І це далеко не дивина, коли кандидат забезпечений достатньою кількістю голосів виборщиків, не виграючи при цьому на загальнонаціональному рівні.

Як видно з результатів останніх виборів, кандидат від Республіканської партії має найбільші шанси виграти в більшості штатів Гірського Заходу та Великих рівнин (Айдахо, Вайомінг, Північна і Південна Дакоти, Монтана, Юта, Канзас, Оклахома, Небраска), Півдня США (Алабама, Міссісіпі, Луїзіана, Арканзас, Теннессі та Південна Кароліна), а також на Алясці. Натомість демократ найімовірніше перемагає в середньоатлантичних штатах (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Меріленд, Делавер), Новій Англії (особливо у Вермонті, Массачусетсі, Род-Айленді й Коннектикуті), штатах Західного узбережжя (Каліфорнія, Орегон, Вашингтон), а також на Гаваях.

Утім, штати, де на президентських виборах підтримують кандидата з однієї партії, іноді обирають губернатора з іншої. Наприклад, у наш час губернатори Массачусетса, Меріленда й Вермонта — республіканці, при цьому в Луїзіані, Кентуккі та Монтані губернатори є членами Демократичної партії. Навіть під час виборів Президента США виборці можуть обрати його з однієї партії, а губернатора — з іншої. Так сталося 2016 року у Вермонті та Нью-Гемпширі, де перемогла Гілларі Клінтон з Демократичної партії, але було обрано губернаторів-республіканців; при цьому Монтана та Західна Вірджинія забезпечили перемогу Дональдові Трампу, обравши губернаторів-демократів.

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Ректор Технологічного інституту Нью-Джерсі, професор Джоел Блум відзначає такі важливі критерії при визначенні хитких штатів:

• результати опитувань;
• результати попередніх виборів;
• увагу засобів масової інформації;
• місця агітації за кандидатів;
• кошти, витрачені на агітацію.

Специфіка виборів заохочує політичних агітаторів зосередитися на хитких штатах, ігноруючи при цьому решту країни. Штати, у яких виборчі опитування не виявляють певного фаворита, зазвичай перенасичені агітаційними візитами, рекламою на телебаченні та дебатами. Таким чином, партійні функціонери зосереджують на них найбільше своїх зусиль, у той час як «четверо з п'ятьох» виборців (за оцінкою видавчині Катріни ван ден Гувел) на національних виборах «повністю ігноруються»^[5].

Більшість штатів використовують мажоритарну виборчу систему, за якої кандидат, що має найбільшу кількість голосів у штаті, отримує всі голоси виборців у ньому. Тож зрозуміло, що це стимулюватиме частіше зосередитися лише на кількох штатах з неясною ситуацією. На противагу цьому, багато штатів із великим населенням, як от Каліфорнія, Техас та Нью-Йорк, на останніх виборах вважалися «безпечними» для певної партії, а тому не є пріоритетним для фінансування та проведення агітаційних кампаній. Тим часом, 12 з 13 найменших штатів вважаються безпечними для будь-якої великої партії. Винятком є лише «хиткий» Нью-Гемпшир, за словами Джорджа Едвардса^[6]. Крім того, виборчі кампанії припинили нарощувати зусилля в масштабах усієї держави за кілька місяців до кінця виборів 2008 року, а натомість зосередилися на кількох штатах із непередбачуваним результатом виборів^[6].