|
Хлотар II
Хлотар II (травень 584 — 18 жовтня 629) — король франків з династії Меровінгів, який правив у 584–629 роках. Хлотар II на прізвисько Великий чи Молодший був сином короля Хільперіка I і Фредегунди, онуком Хлотара I. Правив у Нейстрії, а з 613 року — король всіх франків. Ім'я Хлотар у перекладі з франкської мови означає «той, що має знамениту армію». Малолітній корольКоли помер Хільперік I, Хлотару було лише 4 місяці[4]. Брат покійного короля король Бургундії Гунтрамн запропонував підтримку Фредегунді та її сину, але невдовзі завзяття Гунтрамна охолодив випадок; він дізнався, що двоє озброєних людей, надісланих до нього його невісткою, мали намір його вбити. Гунтрамн взяв хлопчика під свою опіку, але Фредегунді залишатися в Парижі не дозволив; королева була вислана в околиці Руана[4]. У подальшому між Гунтрамном і королем Австразії Хільдебертом II був укладений договір (587 рік), завдяки якому Хільдеберт після смерті Гунтрамна (592 рік), отримав все королівство. Після цього молодий Хільдеберт вирішив заволодіти й Нейстрією. Але Фредегунда, яка повернулася до влади, стала на захист свого сина. Вона особисто брала участь у битвах, і хроністи, які обурюються її злодійствами, захоплюються її військовими хитрощами, що допомогли відбити нашестя австразійців[5]. У 593 році герцог Шампані Квінтріо удерся з військом у королівство Хлотара, але король і його воїни виступили йому на зустріч, і той був вимушений рятуватися втечею. Обидві сторони зазнали великих втрат[6]. Війни з Теодебертом II і Теодоріхом IIУ 595 році Гільдеберт II помер, а його королівство було розділене між його двома малолітніми синами Теодебертом II і Теодоріхом II. Для Фредрегунди склалася сприятлива ситуація для того, щоб втрутитися у справи Австразії і Бургундії. У 596 році Фредрегунда і її син, король Хлотар, перебрали у володіння Париж та інші міста, які зазнавали варварського поводження з боку австразійців. У стані війни з Теодебертом II і Теодоріхом II вони послали військо, яке підійшло до містечка під назвою Лаффо поблизу Суассона. Війська розбили табори один напроти одного. Хлотар і його воїни першими кинулися на Теодеберта і Теодоріха та вчинили велику різанину у рядах їхньої армії[7]. У 597 році пішла з життя Фредегунда[7]. Вона померла у шані, владною королевою, в ореолі нещодавно отриманих нею перемог, і була похована поруч з Хільперіком I у паризькій церкві Сен-Жермен-де-Пре; навіть її надгробний камінь зберігся донині. Хлотару в той час виповнилося 13 років. У 600 році нейстрійці зазнали поразки у битві на берегах річки Орвенни, поблизу Дормеля (неподалік від сучасного Монтро), від об'єднаних військ королів Австразії і Бургундії. Хлотару довелось підписати договір, згідно з яким переможці залишали останньому лише дюжину округів, омежованих річками Уазою, Сеною і узбережжям Ла-Манша. Теодеберт отримав північну частину королівства Нейстрія, а Теодоріх — землі між Сеною і Луарою[8]. У 605 році Хлотар, посилаючись на попередні домовленості, удерся до королівства Теодоріха, але не зміг його підкорити і був розбитий поблизу Етампа. У подальшому між королями Австразії і Бургундії окреслився розлад, а у 612 році Теодоріх II захопив Австразію і став королем об'єднаної держави. Приєднання Австразії і Бургундії У 613 році Теодоріх II намірявся захопити також Нейстрію, але несподівано помер від дизентерії в Меці, залишивши по собі чотирьох малолітніх синів, в тому числі Сігіберта, якого його прабабуся Брунгільда одразу ж забажала посадити на королівський трон. Але у австразійської аристократії, яку очолювали два лідери — Піпін Ланденський і Арнульф Мецький — була своя думка з цього приводу. Замість перспективи опинитися знову під владою старої королеви, вони зволіли розпочати переговори з Хлотарем заради збереження власної незалежності. Хлотар висунув своє військо в Австразію і дійшов до Кобленця. Обидві армії зустрілися, але, оскільки більша частина магнатів Австразії і Нейстрії була у змові, війська розійшлися без бою. Брунгільда з Сігібертом II і його малолітніми братами укрилася в стінах Вормса і зробила спробу чинити опір, прикликавши до свого війська людей з протилежного боку Рейну, а потім й з Бургундії. Але королеву зрадили. Бургундська знать, що пішла слідом за мажордомом Варнахером, видала Хлотарю, який у цей час наближався до Сони, спочатку Сігіберта II (юний король був убитий), а потім й саму королеву з правнуками. Син Фредегунди безжально розправився з супротивницею своєї матері. Стару королеву звинуватили у численних злочинах, у вбивстві десятка франкських королів, зокрема у вбивстві її чоловіка Сігіберта I, яке явно лежало на сумлінні покійної Фредегунди. Три дні Брунгільду, якій на той час виповнилося близько 70 років, піддавали різноманітним тортурам, а потім посадити на верблюда і голою повезли крізь військові ряди, після чого прив'язали до хвоста невиїждженого коня за волосся, за одну руку і одну ногу. Кінь скакав, волочив її по землі, вдаряв копитами, ламаючи їй кістки. Так загинула королева Брунгільда, поховавши раніше всіх народжених нею чоловіків-претендентів на королівський трон[9]. Таким чином на 30 році свого правління (613 рік) Хлотар став королем всього об'єднаного Франкського королівства, він правив ним протягом 16 років за яких зберігав мир зі всіма сусідніми народами[10]. Король всіх франків. Паризький едиктЄдиновладдя Хлотара було куплене дорогою ціною. Завдячений владою духовній і світській, служивій і землевласницькій знаті, Хлотар повинен був стати її слухняним знаряддям і діяти в її інтересах. У 614 році він скликав духовний собор в Парижі і тоді ж за участі світських вельмож був виданий едикт Хлотара II. Статті цього едикту, що стосувалися церкви, давали силу закону постановам паризького церковного закону. Едикт визнавав, з деякими обмеженнями, свободу церковних виборів, забороняв духовним особам віддаватися під захист світських осіб, не виключаючи самого короля, вимагав для духовних осіб єпископського або змішаного суду і таке інше. Освіта та наука переходили під контроль Церкви. Світські статті едикту містили низку поступок на користь народу, і особливо знаті, з боку королівської влади. Заборонялося засудження на смерть без вислуховування обвинуваченого, якщо тільки злочинець не схоплений на місці злочину. Судді і графи мали призначатися лише з числа осіб, що живуть в даній місцевості і мають у ній власність, що повинно було віддати ці посади до рук землевласницької знаті та призвести до їх спадковості. Король обіцяв не порушувати своїми грамотами законних прав, не примушувати вдів і дівчат до шлюбу без їх згоди; скасовувалися знов встановлені податки; заборонялося пасти королівських свиней в лісах церкви і приватних осіб без дозволу власників; підтверджувалися всі дарування, які раніше мали місце; законним власникам поверталися маєтки, втрачені ними під час смути. Євреї позбавлялися права перебувати на державній службі.  Варнахер за своє пособництво Хлотару був залишений на посаді мажордома в Бургундії, і Хлотар заприсягнувся, що він ніколи не буде позбавлений влади до кінця свого життя. Арнульф близько 614 року був призначений єпископом Меца. В Австразії мажордомами були спочатку Радон, потім Хука, а з 623 року — Піпін Ланденський. У 617 році Хлотар, отримавши від короля лангобардів Агілульфа (Аго) у подарунок 36 тисяч солідів, скасував для племені лангобардів щорічну данину в розмірі 12 тисяч солідів. Рішення на користь лангобардів було прийняте не без участі мажордомів Бургундії Варнахара, Нейстрії Гунделанда і Австразії Хука, підкуплених Аго (кожен з них отримав по тисячі солідів). У 618 році померла королева Бертетруда. Король був особливо прив'язаний до неї, весь двір визнавав її чесноти і любив її за них[11]. Спільне правління з ДагобертомНа 39-му році свого правління (622 рік) Хлотар під тиском австразійської знаті призначив свого сина Дагоберта королем Австразії. Дагоберта, якому в той час було близько 18 років, привезли в Мец і передали під опіку єпископа Арнульфа Мецького і мажордома Піпіна Ланденського. Хлотар, впевнений у своїх силах, скористався ситуацією для того, щоб відрізати від Австразії її південні володіння — Прованс і Овернь, а також землі Австразії, що традиційно являли собою витягнутий у західний бік відросток — Реймс і околиці. Але дуже швидко амбіції Дагоберта і його оточення почали збігатися. Він ніколи їм не відмовляв, часом діючи супроти волі свого батька. Саме на їхню вимогу у 624 році був виданий наказ про страту інтригана Хродоальда. Незважаючи на заступництво Хлотара цей Хродоальд все ж був страчений за наказом Дагоберта. У 625 році, після весілля Дагоберта і Гоматруди, сестри королеви Сихільди (дружини Хлотара), між Хлотаром і Дагобертом виник конфлікт. Син вимагав у батька повернути до складу Австразії забрані раніше землі. Хлотар відповів відмовою. Для вирішення суперечки були вибрані 12 знатних франків, в тому числі єпископ Арнульф Мецький, відомий своєю мудрістю. Ця рада примирила батька і сина, в результаті чого Хлотар виконав прохання Драгоберта, й утримав лише незначну частину земель в районі Луари і в Провансі. ОсобистістьЯк писав хроніст Фредегар:
Останні роки життяВарнахар, мажордом Бургундії набрав достатньої сили для того, щоб у 626 році, незадовго до своєї смерті, скликати єпископський собор. Хлотар був занепокоєний цією ініціативою. Для того, щоб запобігти будь-якому укоріненню династії мажордомів, він наказав знищити сина Варнахера Годіна, звинувативши його в порушенні канонічних законів (Годін, після смерті батька одружився зі своєю названою матір'ю Бертою). Годін укрився в церкві і вимолив прощення ціною відмови від Берти. Однак за донесенням Берти, яка звинуватила Годіна у царевбивчих задумах, Хлотар вирішив вбити Годіна. Для цього Годіну було звелено вирушити у паломництво по святих місцях, під час якого він був підступно убитий в околицях Шартра. Після цього Хлотар зібрав бургундських нотаблів і придворних в Труа і спитав їх, чи хочуть вони наступника на місце Варнахара. Вони одностайно вирішили, що ніколи не матимуть іншого мажордома і ревно просили короля, з його ласки, самому керувати ними. Того ж року Палладій і його син Сідок, єпископи Оза (Eauze), за звинуваченням у причетності до гасконського повстання, були відправлені у вислання. Бозо Етампський був убитий за наказом Хлотара, який підозрював його у розпусті з королевою Сихільдою. На 44-му році правління Хлотара (627) єпископи і всі знатні люди його королівства, як нестрійці, так і бургундці, зібралися в Кліші поблизу Парижа у справах короля і розглядали справи своєї країни. Однак і цей з'їзд не минув без сварки. Наближений Харіберта, сина Хлотара, був убитий людьми знатного сакса Ейгіни. Бродульф, дядько Харіберта за материнською лінією, зібрав військо зі всіх своїх володінь, і разом з самим Харібертом, виступив проти Ейгіни. Могло статися велике кровопролиття, проте Хлотар мудро втрутився і зробив все, щоб цьому запобігти. Хлотар віддав суворий наказ своїм бургундцям, щоб вони були готові придушити будь-яку з партій, що посварилися, яка не підкориться його рішенню, і страх перед цим наказом короля змусив обидві партії дотриматися спокою. Помер Хлотар 18 жовтня 629 року після 45 років правління. Він був похований в церкві Святого Вінсента в околицях Парижа. Дружини
Діти
Примітки
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
