|
Ядерна енергетика ШвейцаріїЯдерна енергія у Швейцарії виробляється трьома атомними електростанціями із загалом чотирма діючими реакторами. Починаючи з 1985 року, атомна енергетика забезпечує постійну частку близько сорока відсотків виробництва електроенергії у Швейцарії. У 2022 році вона виробила 23 терават-години (ТВт-год) електроенергії, що становило 37% загального виробництва електроенергії в країні в 62 ТВт-год. 55% було вироблено на гідроелектростанціях, а 8% – на звичайних теплових електростанціях і негідровідновлюваних джерелах енергії.[1] ІсторіяПочаток вивчення та використання ядерної енергії стався завдяки придбанню ряду дослідницьких реакторів: SAPHIR і DIORIT[en]. У 1962 році почалося будівництво установки Lucens, реактора типу GCHWR з електричною потужністю 6 МВт, яке було завершено в 1968 році. У 1969 році під час запалювання тепловиділяючі елементи перегрілися, що спричинило викид радіоактивної води та розплавлення активної зони.[2] Влада була змушена закрити та демонтувати станцію. У 1960 році стало зрозуміло, що лише виробництва гідроелектроенергії буде недостатньо для задоволення національних потреб в електроенергії; тому довелося вдатися до інших джерел постачання, рішення припало на атомну енергію, оскільки групи захисників навколишнього середовища та інші групи не хотіли виробництва електроенергії з викопних джерел, таких як вугілля чи нафта.[3] Першими станціями, які почали працювати, були станції в Безнау на замовлення NOK і в Мюлеберзі на замовлення BKW. За ними послідували: другий реактор у Безнау, у Гесгені та Ляйбштадті. Згодом було запропоновано 2 електростанції: перша в Кайзераугсті (біля Базеля) і одна в Грабені, обидві відхилені через антиядерну опозицію.[3] Під час будівництва всі реактори отримали численні збільшення потужності з необмеженою ліцензією на використання, останнє стосовно оцінки правильної роботи, доки реактори не стануть економічно придатними.[3] Швейцарія використовує атомну енергію лише в мирних цілях. Усі плани прийняття на озброєння ядерної зброї були скасовані в 1988 році.[4] Відмова після ФукусімиНа початку листопада 2010 року ENSI визнала придатними три майданчики, для яких було подано запит на будівництво нових реакторів: Бецнау, Мюлеберг[en] і Нідерамт[en]. У 2011 році федеральна влада вирішила поступово відмовитися від атомної енергетики у Швейцарії через аварію на Фукусімі в Японії.[5] Наприкінці 2013 року оператор BKW вирішив у 2019 році повністю припинити виробництво електроенергії на заводі в Мюлебергу. Конструкція атомної електростанції Мюлеберг дуже нагадує блок 1 атомної електростанції Fukushima Dai-ichi, хоча й з деякими відмінностями.[6] Станом на 8 грудня 2014 року Національна рада проголосувала за обмеження терміну експлуатації АЕС Безнау до 60 років, змусивши два її реактори вивести з експлуатації до 2029 і 2031 років відповідно. У 2016 році виборці відхилили популярну ініціативу, що закликає до поетапної відмови від ядерної енергетики до 2029 року;[7] однак 1 січня 2018 року набула чинності поправка (стаття 12a) до Закону Швейцарії про ядерну енергетику, яка забороняє видачу нових загальних ліцензій для атомних електростанцій.[8] Швейцарія планує поступово припинити свою ядерну потужність до 2044 року в рамках своєї Енергетичної стратегії до 2050 року.[9] У 2021 році Федеральна інспекція з ядерної безпеки Швейцарії (ENSI) підтвердила, що швейцарські АЕС відповідають оновленим стандартам безпеки від землетрусів, забезпечуючи стійкість до рідкісних сейсмічних подій. Оцінки, розпочаті у 2011 році, пізніше оновлені у 2015 році, підтверджують заходи безпеки.[10] Ядерне відродженняНаприкінці серпня 2024 року уряд Швейцарії оголосив, що намагатиметься зняти в країні заборону на будівництво нових АЕС.[11] Перелік реакторів
Дослідні реактори
Паливний циклШвейцарія забезпечує свої потреби в ядерному паливі , купуючи уран на міжнародному ринку, збагачуючи його та купуючи паливо на різних закордонних майданчиках з різними контрактами (у минулому швейцарське паливо також вироблялося на заводі FN у Боско-Маренго).[15] Ядерні відходиЯдерні відходи електростанцій до 2006 року переважно перероблялися за кордоном.[16] Зберігання здійснюється на поверхневих ділянках, оскільки планується перемістити ядерні відходи під землю.[16] Громадська думкаЗгідно з опитуванням у лютому 2023 року, приблизно 49% населення Швейцарії підтримали продовження використання ядерної енергії, тоді як 38% були проти.[17] Опитування проведене у вересні 2024 року показало, що за будівництво нових АЕС висловилися 53% респондентів, проти – 43%, не визначилися – 4%.[11] Див. такожПосилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
![Нідерамт[en]](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/46/Black_pog.svg/8px-Black_pog.svg.png){kind=small}
![Мюлеберг[en]](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b2/Purple_pog.svg/8px-Purple_pog.svg.png){kind=small}
