Походив з єврейської міщанської родини Вінниці, юдей за віросповіданням. Батько — Самуїл Якерсон, за освітою технік, мати — Лія Якерсон, була родом з Немирова.
З 1908 до 1914 року навчався у Вінницькій комерційній школі, та закінчив Комерційне училище Файга в Одесі. Закінчив Одеське артилерійське училище (листопад 1917), вийшов прапорщиком до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради[1]. 9 травня — 6 листопада1918 р. служив в управлінні Уманського повітового військового начальника.
Під час спільного українсько-польського наступу на Київ, у травні-липні 1920 року, Семен Якерсон командир Технічної сотні в 6-му запасному гарматному курені та гарматному курені 1-ї Кулементної дивізії Армії УНР.
М. Скидан у своїх спогадах «Шлях 1-го Галицького Корпусу в поході на Київ» так розповідав про сотника Янкерсона та його життєве кредо:
На одній з вулиць Бердичева, випадково зустрів в уніформі українського старшини, свого давнього знайомого жида Янкерсона, пізніше студента Української Господарської Академії в Подєбрадах, а тепер інженера. Перед цим він був ранений, чи контужений. Ходив він по Бердичеві, як та біла ворона. Переказує мені, що всі дуже дивуються, як він може служити в Української Армії, коли вона робить погроми. Що він на їхнє здивованнє відповідає всім однаково, а саме радить іти в Армію і воювати за Україну, тоді про погроми вони не почують.[2]
Український поет Леонід Полтава присвятив сотнику Якерсону поему. В епіграф поет помістив такі слова: «Про жида С. Якерсона — сотника Армії УНР. Написана під враженням розповіді в Нью-Йорку поета і есеїста Євгена Маланюка — старшини армії УНР».
Яв чи сон? — Якерсон!..
Якерсон — Наполеон…
Хто ж то буде утікати
В теплі хати, у халати,
У жилети, у щиблети,
В славу давньої пори — В шабісові вечори?
Може й буде… може й сон… — Та не Сьома Якерсон.[4]
Ушанування пам'яті
6 грудня у Вінниці відкрито меморіальну дошку на честь Семена Якерсона. Дошку встановлено з ініціативи благодійного фонду «Героїка». На меморіальному барельєфі Якерсона зображено в українському однострої, поряд виконано напис двома мовами: українською та їдишем (рідною мовою сотника).[5]
Джерела
Скидан М. Шлях 1-го Галицького Корпусу в поході на Київ // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1936. — Ч.3. — С.17.
Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. ISBN 966-8201-26-4
Тинченко Я. Під зіркою Давида. Єврейські національні формування в Україні в 1917—1920 роках: науково-популярне видання. — К.: Темпора, 2014. ISBN 978-617-569-174-8