Вихованець Пензенської обласної спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву (тренер — В. В. Бармін). Два сезони відіграв у складі місцевої команди з першої ліги «Дизеліст», а наступні десять — за московське «Динамо». Більшість часу його постійними партнерами у клубі були Анатолій Семенов і Сергій Свєтлов. Чемпіон СРСР 1990 року. Всього у вищій лізі провів 403 матчі (128+122).
У складі національної збірної дебютував 13 грудня 1982 року. У рамках міжнародного турніру на приз чехословацької газети «Руде право» радянські хокеїсти зіграли внічию зі шведами (3:3). Першу зайбу закинув Домініку Гашеку в своєму другому матчі, що припав на наступний розіграш цього турніру у вересні 1983 року (перемога 5:3). Олімпійський чемпіон 1988 року. На турнірі грав з своїми клубними партнерами Семеновим і Свєтловим. На трьох світових першостях здобув два «золота» і одну «бронзу». Триразовий чемпіон Європи. Учасник міжнародних турнірів на призи московської газети «Ізвестія» (1983, 1984, 1985, 1986, 1988), чехословацької газети «Руде право» (1982, 1983), Кубка Швеції (1983/1984) і Кубка Канади (1984). Всього у збірній СРСР провів 109 матчів, закинув 35 шайб.
1989 року був обраний на драфті НХЛ під 141-м загальним номером командою «Едмонтон Ойлерз». Наступного року поїхав на передсезоний збір «Нафтовиків», але потрапив лише до фарм-клубу. Невдоволений своїм становищем, повернувся до Європи. Провів ще три сезони в елітних дивізіонах: за «Динамо» (Берлін) виступав у німецькій бундеслізі, за СКА (Санкт-Петербург) — у Міжнаціональній хокейній лізі, за «Нафтохімік» (Нижньокамськ) — у ровійській суперлізі. Завершував виступи на хокейних майданчиках у німецьких командах нижчих дивізіонів.
Під час виступів за «армійців» провів п'ять матчів за збірну Росії на старті сезону 1992/1993. У розіграші кубка «Сауна» (Гельсінкі, Фінляндія) його партнерами були Дмитро Квартальнов і Герман Титов. Востаннє зіграв проти команди Німеччини 16 листопада 1992 року (перемога 5:4).
.svg){kind=small}
