Альтер его (лат.Alter ego; від Alter «інше, друге»[1], «інший з двох, протилежний»[2]) — інтернаціональний фразеологізм, що означає «інше я»[3], «невідоме я»[4], власна подоба[5], філософське[1] «друге я»[6][7][3][1][8], інший-всередині-мене[9], «Інший у собі»[10], або в буквальному сенсі «другий я»[11] — частина особистості, яку зазвичай не бачать інші люди[7]; або належним чином придумана або реальна альтернативна особистість людини: ліричний герой, закріплений за псевдонімом образ, намісник, духовно споріднена особа, довірена особа, близький друг[3]; друга сутність людини, друга особистість або особа всередині людини. Це термін для позначення іншої особистості або ідентичності однієї людини, і, незважаючи на те, що часто припускають, що альтер его часто походить із прихованої або пригніченої частини власної особистості людини, концепт є набагато далекосяжнішим, ніж просто роль, яку відіграє людина. Альтер его є невіддільною частиною особистості.
Художня репрезентація, яка може слугувати як візуальний елемент для розуміння концепції alter ego. Два протилежних вирази одного обличчя зображують як «Alter ego», яке називається «другим Я», відрізняється від основної, справжньої особистості людини.
Латинське слово его (ego) становить основу відомого слова егоїст — самолюб[3]. Alter Ego вживають для позначення різних форм поведінки людини, які можуть проявлятися в певних ситуаціях. Це психологічно орієнтована популярна назва або технічний термін (технічний вираз) пов'язаний із зовнішнім, формальним боком справи; не основний[прим. 1].
«Друге (інше) Я» у різних сферах науки, культури та політики
Політик і філософ Марк Тулій Цицерон ввів цей термін як частину свого філософського дискурсу в Римі I століття до н. е., але схарактеризував його як «друге я, надійний друг» («інше я, друг, якому можна довіряти»)[13]. Його оригінальне формулювання переформулював Сенека, і відтоді його використовували у теперішній загальноприйнятій формі «альтер его».
• Інколи так називають найближчих друзів, яким довіряють, як самим собі. (лат.«Alter ego est amicus» — «Друг — це друге я»). В цьому випадку інше «Я» — це довірений друг, який повністю співпереживає вашим думкам і дає правильне вираження вашим бажанням[14]. Людина, яка настільки близька нам за способом мислення та в почуттях, що ми сприймаємо її як своє «інше Я». Наслідком потреби в інтелектуальному й емоційному контакті між окремими людьми є подальша індивідуалізація дружби, уявлення про друга як alter ego (другого «Я»)[15].
Використання в політиці і юриспруденції
• Вислів і поняття alter ego став поширеним завдяки звичаю, усталеному в деяких країнах Європи в минулому: коли король передавав усю свою владу якому-небудь наміснику, він нагороджував його званням «королівського другого я» — «альтер еґо реґіс». Першим, хто використав ці слова, був грецький філософ стоїкЗенон Кітійський, який жив у III-IV століттях до н. е[3]. Вважається, що ця традиція виникла на Сицилії.
• У деяких романських державах (наприклад, Королівство Обох Сицилій) термін alter ego (у значенні представника) вживали для опису чиновника з надзвичайними повноваженнями (з правом ухвалювати рішення щодо життя та смерті), який міг ухвалювати рішення в останній інстанції або це імператорський намісник, якому передавались офіційні повноваження короля. Сама така довіреність також називалася alter ego[16][17] .
«Альтер-его (лат. alter-ego) — другое я, называется то лицо, которое кѣмъ-нибудь другимъ, наприм., регентомъ, уполномочено дѣйствовать вполнѣ отъ его имени. Этотъ въ Испаніи создавшійся юридическій терминъ перешелъ затемъ в королевство обѣихъ Сицилій. Такѣ, наприм. во время революціи 1820 года въ Неаполѣ наслѣдный принцъ былъ сдѣланъ своимъ отцемъ. королемъ Фердинандомъ I, алтер-его. Это случалось и въ другихъ странахъ.»[18]
• В комерційному праві, особливо в корпоративному праві деяких країн виявлення alter ego дає суду підставу прорвати корпоративну завісу та притягнути окремих акціонерів до особистої відповідальності за борги корпорації[19][20]. Зокрема, це стосується випадків, коли суди скасовують обмежену відповідальність, якщо відповідна корпорація є лише альтер его або просто інструментом материнської корпорації або її акціонера(ів), — тобто коли корпорація не є відокремленою від фізичної особи або акціонера корпорації[19]. Тягар встановлення відповідальності alter ego лежить на позивачі. В британському, американському праві ситуація знана як англ.piercing the corporate veil; alter ego doctrine, або «проривання корпоративної завіси»[20][19][21][22].
У популярній культурі та художній літературі, у світі кіно та коміксів, в літературному аналізі
На фотографії подвійної експозиції 1888 року Річард Менсфілд зображає доктора Джекіла та містера Хайда. За цією графічною адаптацією можна зрозуміти про «інше я», тобто іншу особистість тієї самої людини, яке вважається відокремленим від нормальної або справжньої оригінальної особистості людини.
Термін і концепцію часто використовують у художній літературі, особливо в коміксах, де, наприклад, супергерої, лиходії, особи або борці зі злочинністю мають секретні особистості, наприклад Супермен є альтер-его Кларка Кента[7][3]. Архетиповий герой коміксів, Супермен, приймає особистість не надто порядного репортера Кларка Кента, щоб жити серед жителів Метрополісу, не викликаючи підозр. Супермен стає персонажем Кларка Кента, якого він усиновлює, щоб вільно використовувати свої дари, щоб допомагати світу, не піддаючи небезпеці своїх друзів, родину та особисте життя. Кларк Кент — альтер-его Супермена до Кризи, Супермен є альтер-его Кларка Кента після Кризи. У випадку іншого відомого героя фільмів і коміксів — Бетмена, його альтер-его є Брюс Вейн. Він є секретною особою супергероя Бетмена. Насправді він мільярдер, плейбой і філантроп. Бетмен не має надздібностей, натомість використовує свій розум, свою фізичну підготовку та нові технології, які він може придбати та розвинути за допомогою свого великого статку. В коміксах чи фільмах про Бетмена, як наприклад «Походження Бетмена», відбувається дослідження поля "справжнього я" (Вейна), яке втрачається або перетворюється на альтер-его, як у сюжеті доктора Джекіла та містера Хайда. У романі Роберта Луїса Стівенсона«Дивна історія доктора Джекіла та містера Хайда» він описує ідею про те, що добро і зло існують всередині людини, і що два «я» постійно ворогують одне з одним[23]. Едвард Гайд — це буквально інше «я» лікаря, представляє «іншу особистість» доктора Джекіла, психопат, якого не стримують норми цивілізованого суспільства, і який знаходиться в одному тілі з Доктором. Серія коміксів «Неймовірний Халк», ще більше ускладнює ситуацію, оскільки Брюс Беннер втрачає контроль над Халком, схожим на Гайда, коли той також стає скаженим і навіть залежить від надздібностей Халка, щоб боротися з лиходіями. Комікси періоду «Людина зі сталі» популяризували ідею про двох супергероїв. Комікси, натхненні Alter Ego, можна побачити в інших формах популярної художньої літератури, включаючи кіно- та телевізійні адаптації коміксів, пародії на цей жанр і вигадані (некоміксові) серіали, такі як «Зоряні війни» (Дарта Вейдера вважають альтер-его Енакіна Скайвокера після його падіння на темну сторону Сили) або «Ангел» (Ангел (вампір) є альтер-его Ангелуса). Анастасія Біверхаузен є альтер-его Карен Вокер (з ситкому«Вілл і Грейс»), Людина-павук є альтер-его Пітера Паркера, Лорд Волдеморт є альтер-его Тома Редла, Тор є альтер-его доктора Дона Блейка (в оригінальних коміксах це ім'я носила людина, яка служила земним втіленням Тора, — хірург-інвалід, який випадково знайшов Мьольнір у Норвегії). У вигаданих історіях цей термін переважно вживають для опису персонажів з різними ідентичностями або зовнішністю, наприклад, супергероїв або секретних агентів. Друге «я» керує літературним твором і надає йому семантичний і формальний характер.
• У «Маленьких брехухах» (українською називається «Милі ошуканки») Вівіан Даркблум є альтер-его Елісон ДіЛорентіс.
• Серіал «Ханна Монтана» розповідає про дівчину Майлі Стюарт. Вдень Майлі незграбна дівчина-підліток, яка живе звичайним підлітковим життям з друзями, родиною, хлопцями та школою, а вночі вона Ханна Монтана — величезна поп-зірка, поп-сенсація, всесвітньо відома підліткова поп-співачка. Свою справжню особу вона приховує від публіки за допомогою перуки зі світлим волоссям, щоб мати змогу тусуватися з друзями, не потрапляючи на очі папараці. Єдині люди, які знають її таємницю, це родина та найближчі друзі.
В лінгвістичній сфері внутнішня комунікація «Ego» i «Alter Ego» є внутрішнім мовленням, а конкретно — внутрішнім діалогом (самокомунікацією) між «Я (Ego)» і «Я1 (Alter Ego)» і їх тлумачення в лінгвістичному вимірі[12][24][25], — діалог між Ego i Alter Ego мовної особистості, розмова з самим собою як терапевтичний засіб для зняття психічної напруги[25]. Внутрішня комунікація з alter ego зумовлена необхідністю вирішення питань світосприйняття, структурного оформлення, розгортання, логічного зв'язку та актуалізації кількох світоглядів, що гарантують композиційну поліфонію твору[26].
• — у вагнерівсьому "Трістані" — Марк, Трістан, та Мелот (не кажучи про Брангену) можуть трактуватися як alter ego Ізольди — центральної ліричної героїні монодрами (або "тіні" її "самості" в юнгіанському сенсі)[27]. Персонажі постають як іпостасі Оракула — Інкогніто, ліричного героя, як голоси виреченого ним присуду, а тому вони наче вказують на того, хто стоїть за ними, чиї інтенції виявляються в розгортанні семантичного ритму тексту[27].
• — у новелістичному циклі Є.А. Кононенко «Колосальний сюжет» є короткий роман «Рожеве світло на зупинці», в якому закладено спільний ідейний зміст, який розширюється у кожній новелі, набуваючи там своїх характерних емоційних ознак[28]. Вчинки персонажів мають схожу психологічну мотивацію, кожен з персонажів має своє «рожеве світло», яке одного разу під час душевної та фізичної втоми трапляється на зупинці[28]. Згідно слів персонажа новели «Рожеве світло на зупинці», кожен з персонажів спостерігає за світлом у вікні, і в цей час поряд кожного з них (композиційний принцип озвучення внутрішнього монологу) з'являється друг-цинік як прояв другого внутрішнього голосу (alter ego), який може вчасно заспокоїти сумління і знайти собі виправдання[28]. На відміну від рожевого світла на зупинці, бажано щоб те світло взагалі зникло у рідному домі[28].
• — барокові герої повістейВ.О. Шевчука, яких часом долають сумніви, приречені страждати від власної роздвоєності[32]. У випадку Киріяка це проявляється ще й у надприродній здатності «половинитися»[32]. Проявом alter ego Іллі Турчиновського є персоніфікований образ страху народженого підсвідомістю головного героя першого оповідання[32]. На історії інших людей розпадається і структура кожної з повістей В.О. Шевчука, — таким чином автор створює роман-притчу про вічний пошук сенсу буття[32]. Ілля Турчиновський намагається укласти збірку оповідань-притч під назвою «Мудрість передвічна» (оповіді «Розум», «Воля», «Гординя», «Заздрість», «Отара», «Повстримність»). Під час подорожі Ілля Турчиновський декілька разів стикається зі злом: зрадою попутників Івана та Семена, або підлим вчинком регента, який просто виштовхнув головного героя з кліросу[32]. Протягом оповіді Ілля Турчиновський кількаразово повертається до думки про те, чому в світі є люди, які його не знають, але вже ненавидять[32]. Ілля Турчиновський ніколи не відповідав злом на зло, а коли його недруги були покарані, він дуже переживав за їхню долю: «Пізнавай світ, а не проклинай його — ось тобі джерело. Пий із нього і здобудеш радість». Такі міркування перегукуються з філософією Г.С. Сковороди, герої якого також прагнуть до самопізнання та самовдосконалення через пізнання світу[32].
• — Норман Дуглас наприкінці 1890-х років написав оповідання «Знайомий дух» про людину, яка під час потоплення усвідомила конформістське друге «я» — «присутність у ньому цього Духа, його альтер-его, яке прагне розтрощити його амбіції»[33].
• — у російськомовній прозі Шевченка — в повісті «Художник» автор виступає під псевдонімом К. (Кобзар) Дармограй[34]. Олена Єременко зазначає, що в цьому творі використано дзеркальну оповідь: протагоніст — alter ego автора, а оповідач — певною мірою збірний образ друзів і знайомих Шевченка по Петербургу, що нагадує передусім Сошенка Івана Максимовича[35][34] .
Термін інколи вживають у літературі та інших дослідницько-творчих роботах в описах персонажів, психологічно схожих між собою чи з автором. Термін alter ego вживають у літературному аналізі та порівняннях для опису персонажів, які є психологічно однаковими; або щодо alter ego письменника, тобто вигаданих осіб, які ідентичні автору своєю поведінкою, мовою та думками — у літературному творі оповідача називають «другим его» письменника, і він є уявним персонажем, який бере участь у процесі розповідання історії уявному слухачеві. Наприклад,
• — у романі «Місто» В.П. Підмогильного образ Вигорського є своєрідним alter ego Степана Радченка[32]. Якщо головний герой є дещо наївним, оптимістичним, прагне утвердитися в місті, знайти шлях у літературі, то Вигорський навпаки демонструє зневіру й тікає з міста за прикладом Г.С. Сковороди. Таким чином, Вигорський переживає розчарування в собі, зневажає себе й прагне повернутися до першопочатків[32].
Бо на їй, широкій, куточка нема Тому, хто все знає, тому, хто все чує: Що море говорить, де сонце ночує — Його на сім світі ніхто не прийма; Один він між ними, як сонце високе, Його знають люде, бо носить земля; А якби почули, що він, одинокий, Співа на могилі, з морем розмовля, — На Божеє слово вони б насміялись, Дурним би назвали, од себе б прогнали. Нехай понад морем, сказали б, гуля!
Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш, Що співати, розмовляти На могилу ходиш! Ходи собі, мій голубе, Поки не заснуло Твоє серце, та виспівуй, Щоб люде не чули. А щоб тебе не цурались,[прим. 2] Потурай їм, брате! Скачи, враже, як пан каже: На те він багатий.
«У Шевченка в Україні не було, немає і, мабуть, ніколи не буде звичайних читачів. Шевченка люблять як своє національне альтер-его і тоді хочуть знати про нього все чи якомога більше, або ж його потай чи одверто ненавидять, і тоді дошукуються до чогось такого, що могло б його змалити, знизити, скомпрометувати, — або й домислюють щось таке на міру власної ницості».[37]
• — образ кобзаря Перебенді з однойменної поезії можна трактувати як alter-ego поета (тобто, самого Т.Шевченка)[38][39]. Тобто як «власний персонаж автора, псевдонім автора, замінник автора». У «Перебенді», де сліпий кобзар розмовляє з Богом і природою і не зрозумілий людям, цей персонаж є alter ego поета: «Старий заховавсь / В степу на могилі, щоб ніхто не бачив»[40]. У другій частині твору образ Перебенді набуває рис самотнього поета-романтика, «ідеальної фігури», митця, який здатен піднятися над буденністю. У творі зображується конфлікт між високою духовністю поета і людьми, які не розуміють його, які сміються з нього і які не здатні піднятися над своїми повсякденними турботами. Alter ego письменника маніфестує[прим. 3] про неприйнятні, пригнічені й приховані тенденції в людях.
• — творцем свого альтер-его як «доброго приятеля на прізвище Хома Скептик», який іронічно-саркастичним оком зазирав у часи майбутні України з аналітично-прогностичними візіями, є Іван Дзюба[41].
• — у романі ірландського письменника Джеймса Джойса«Портрет митця замолоду» головним героєм є Стівен Дедалас, образ якого є відвертою експлікацією самого себе, тобто Джойса в молодому віці, — власний персонаж, з яким автор роману водночас тримає іронічну відстань[42]. Автор приділяє велику увагу до опису думок, почуттів, роздумів, умовиводів героїв, а стиль розробленого ним письма в техніці відомій як «потік свідомості», слугує можливості для читачів заглянути у внутрішній світ героїв твору, де Стівен Дедалас — є єдиним персонажем, портрет якого зрозумілий читачеві[42]. Автором роману дається настанова співчувати головному герою, водночас критичніше розцінювати його й відповідним чином допомогти йому, оскільки юному Альтер-его — друге «я» Стівена — ще багато чого треба дізнатися про життя, творчість, хвороби та становлення особистості в контексті участі в боротьбі проти соціальних, релігійних й політичних течій Ірландії кінця 19-го сторіччя[42]. Роман-автопортрет зосереджується на дослідженні особливостей внутрішнього життя головного героя, має на меті дослідити людську свідомість, психологічний стан людини, глибину її сприйняття зовнішнього світу, а не послідовність подій у зовнішньому світі, зачіпає проблеми часу, пам'яті, а також проблеми взаєморозуміння та гармонізації його стосунків з батьками, друзями, з собою[42].
• — Фредерік Бегбеде створює вигадані романні історії, головний герой яких більшою чи меншою мірою нібито є alter ego самого автора[43]. Майже в кожному романі час від часу автор запевняє читачів, що він і є той самий герой, чиє життя описане у творі[43].
• — Генрі Чінаскі — персонаж, який з'являється в багатьох книгах американського письменника Чарльза Буковскі, є літературним альтер-его американського письменника.
• — Артуро Бандіні — це альтер-его Джона Фанте, американського прозаїка, автора оповідань і сценариста, що знаний завдяки своєму напівавтобіографічному роману «Спитай у пилу» (1939) про життя Артуро Бандіні. Саме творчість цього прозаїка, зокрема цей роман, поворотно вплинула на літературну долю легендарного Чарльза Буковскі у 1970-х. Його передмова власне і відкриває це видання.
• — сюжет роману Ернеста Хемінгуея«Острови поміж течій» багато в чому є автобіографічним. В ньому автор використовував багато свого реального досвіду, друзів і родичів, щоб створювати свої історії та базувати своїх героїв. В романі автор щиро і глибоко розкриває свій внутрішній світ.[44] Роман є початком «морської трилогії», де поєднуються війна і сімейна ідилія, розповідається про пошуки пригод і натхнення, про дитячі спогади і біль, скорботу через втрату близьких[44]. Основним персонажем є Томас Гадсон, якого часто вважають альтер-его Ернеста Гемінґвея[44] .
• — Інколи термін альтер-его представляє людину, яка настільки схожа на іншу, що їх можна сплутати або замінити одне одного. Мехліс Лев Захарович — один з найближчих та багаторічних сподвижників Сталіна, який був справжнім — другим «я» вождя, alter ego[45][46].
Використовування в шоу
Робота з технікою альтер-его має на меті розкрити художній потенціал митця, уможливити експерименти та сприяти розвитку його художнього та емоційного мислення[47]. Спроєктовані відповідно до власного бажання альтер-его можна побачити в артистів, деякі з яких мають не лише сценічне ім’я, а й закріплений за псевдонімом образ. Альтер-его використовують числені артисти, які використовують сцену чи екран як для того, щоб розважити публіку, так і для того, щоб досліджувати нову власну ідентичність. Часто цих артистів знають майже виключно за їхніми альтер-его, наприклад, Браяна Ворнера (Мерилін Менсон) рідко можна побачити на публіці без жахливого макіяжу. Декілька відомих музикантів протягом багатьох років прийняли альтернативне его, як правило, щоб вказати новий творчий напрямок або глибоко зануритися у свої емоції, вилучені з їхньої популярної сценічної персони. Примітними прикладами є Девід Боуї (з Зіггі Стардастом і Аладдіном Сейн) і Прінс (з Каміллою)[48][49]. Rolling Stone писав, що винахід Боуї Зіггі Стардаста був «альтер-его, яке назавжди змінило музику та вивело його кар’єру на орбіту»[50]. Зокрема, протягом 2000-х кілька відомих співаків присвятили періоди альбомів, щоб розкрити своє альтер-его, зокрема Джанет Джексон з Дамітою Джо, Мерайя Кері з The Emancipation of Mimi та Бейонсе з I Am… Sasha Fierce[51].
Витонченіше використання alter ego можна побачити в артистів, які прагнуть змінити свій імідж для альбому, Крістіни Агілери як XTina, Мадонни як Mistress Dita та Material Girl, учасників My Chemical Romance як учасників бунтівного гурту, відомого як The Fabulous KillJoys., Бейонсе Ноулз (Саша Фірс), Кеті Перрі (Кеті Бет Террі у музичному відео «Вечір останньої п’ятниці» (T.G.I.F)), Леді Гага (Jo Calderone, YUYI, Skeleton Gaga, Mother Monster, Bride, Barn Hooker, Inez Doppelgänger, Nymhn).
Лідерка темношкірої сцени Бейонсе вважає ім’я «Саша Фірс» своїм альтер-его[52][53]. Свій імідж для альбому під назвою I Am… Sasha Fierce («Я... Саша Фірс»), яка за легендою, — жінка фатальна і сувора, Бейонсе застосувала для розкрутки подвійного диску і власної брендової колекції — для просування (популяризації) своїх дизайнерських досягнень була розроблена колекція одягу для молодіжної аудиторії під власним брендом House of Dereon під назвою «Саша Фірс для «Дереон»[52].
Багато реперів також використовували альтер-его, зокрема Емінем (Слім Шеді), Нікі Мінаж (Роман Золанскі) і Tyler, The Creator (Тайлер Бодлер) і ін. Репер MF Doom протягом своєї кар'єри використовував багато альтер-его, зокрема Madvillian, Viktor Vaughn, JJ DOOM і DANGERDOOM.
Коміки також використовують альтер-его як частину своїх розпорядків. Брати Маркс виступали протягом своєї кар'єри як герої водевілю.
Андрій Данилко найкраще знаний фанатам в образі Вєрки Сердючки. Дзідзьо (Dzidzio) — вигаданий персонаж, створений музикантом Михайлом Хомою, на якого майже повністю перетворився його автор[54]. Орест Лютий є одним із музичних альтер-его шоумена Антіна Мухарського[55].
У психології, соціології та політології
• Існування «іншого Я» вперше було визнано в 1730-х роках. Потім Антон Месмер використав гіпноз, щоб виокремити альтер-его. Ці експерименти показали існування іншої моделі поведінки, яка відрізнялася від особистості людини під час неспання та під час гіпнозу. Інший персонаж (інше Я) з'явився в альтернативному стані свідомості, але в тому самому тілі[56].
• Лексемоюальтер-его — позначали одну із множинності особистостей, що виникли внаслідок психічного розладу[3]. Термін був введений у ХХ столітті, коли психологи вперше описали дисоціативний розлад ідентичності[57]. У людей з дисоціативним розладом ідентичності інші «я» зазвичай не можуть отримати доступ до пам'яті та спогадів один одного, але вони можуть використовувати здібності та досвід один одного[58]. В цьому випадку Alter ego це одна з багатьох особистостей, створених внаслідок психічного розладу. При дисоціативному розладі особистості альтер-его — це ім'я іншої людини (з іншими рисами або іншими психологічними характеристиками), яка періодично з'являється в тілі пацієнта і залишається протягом певного періоду часу. Альтер-его не працює паралельно з людиною, тілом якого воно є, тому свідомість пацієнта втрачається і з'являється свідомість альтер-его. Так само і в протилежному випадку: втрачається свідомість альтер-его і з'являється свідомість пацієнта. У більшості випадків причиною розщеплення є важка емоційна травма — досвід переживання насильства в дитинстві (зазвичай у віці до 5 років) з боку дорослих, особливо за відсутності прив'язаності — здорових близьких стосунків з дорослим[59]. Згідно з теорією, дитина перестає асоціювати себе з віктимною особистістю, яка постраждала, щоб впоратися зі спогадами про стресовий досвід, і таким чином вона розщеплюється на дві або більше альтер-особистостей[59]. Кожною з таких альтер-особистостей по-своєму сприймається дійсність та взаємодія з нею, людина з дисоціативним розладом не може відстежувати себе в часі[59]. За DSM-5 при діагнозідисоціативний розлад ідентичності людина має щонайменше дві окремі особистості, які діють незалежно одна від одної; при цьому слід враховувати критерій, що симптоми не є частиною визнаної за кордоном культурної або релігійної практики[60]. Тобто, людина має щонайменше дві окремі особистості, або alter — різні способи буття, мислення, почуттів і дій, які існують незалежно один від одного і з'являються в різний час.
Ілюстрація: «Проти свого альтер-его в картковій грі». Інший – це не «Я», це той, хто протистоїть мені у ціннісному та світоглядному плані. І разом з тим, Інший є моєю самопроекцією, альтер-его.[64]
• В термінах селф-психологіїАльтер-его є селф-потребою бути схожим на інших[65], є одним з трьох селфоб'єктів у об'єктних відносинах людини і розвитку її сутнісного ядра[65]. Специфічний тип об'єктних відносин було виокремлено та описано американським психотерапевтом Хайнцом Кохутом, коли він запропонував оригінальну теорію розвитку відносин, сконцентрувавши увагу на об'єктній природі генезу «Я» (Его)[65], Альтер-полюс є одним з трьох полюсів «селф»[66], одним з трьох рівнів перенесення, де рівень альтер-его, або двійника є менш архаїчною формою, ніж рівень злиття, який є найархаїчнішим (а дзеркальний трансфер у вузькому сенсі є найменш архаїчною формою)[67]. Самість потребує зовнішніх об'єктів, за допомогою яких розвивається і переживає свою цілісність[65], а незбалансована самість це домінування однієї з її складових над іншими її складовими[67]. У контексті теорії самості Х. Кохут розробляє власне бачення проблеми нарцисизму; теорія самості розвивалася ним в контексті роботи з пацієнтами, що мали нарцисичні розлади.
• Відомий американський психолог і психотерапевт, теоретик екзистенційної психології Ролло Мей у книзі «Сила невинності», досліджуючи проблему добра і зла, розвиває концепт «Іншого» як alter ego особи винесеного назовні негативу, а причиною створення «образу ворога» (Іншого) він вважав небажання людини відповідати за свої держави[64].
• Філософ Іммануїл Кант писав, що якщо народу живеться погано, то це тільки тому, що народ зневірився і втратив свободу[68]. Відповідальність є зворотним боком свободи, її alter ego (тобто «другим Я»)[68][69].
Нівелювання негативних рис особистості, змалювання людини без суттєвих внутрішніх суперечностей є одним із основних принципів творчого методу соціалістичного реалізму[32].
Поняття «Іншого» як відчуження, що виникло спершу як філософська концепція, стало однією з центральних категорій сучасної психології, соціології, економіки та політології[64].
Споріднені поняття
Спорідненим поняттям є псевдонім, який використовують, наприклад, автори, які публікують книги під іншим, вигаданим іменем. Наприклад, Стівен Кінг писав під іменем Річард Бахман.
• В езотеричній (і поетичній) традиції багатьох культур фігурує культурно-літературний архетип потойбічного близнюка людини — двійник, тінь[61].
↑Леся Смирна. Некласична наративність українського візуального мистецтва 1980–2000-х / Нарація «зображуване-глядач» у сучасному культурному просторі: монографія / Г.П. Чміль, І.Б. Зубавіна та ін. К.: Інститут культурології НАМ України, 2019. 240 с., іл. Інформація про авторів.
ISBN 978-966-2241-52-5 (стор.: 126)
↑Б.Сучков. Лики времени. Статьи о писателях и литературном процессе. — Т.2. — М., 1976
↑Український правопис [Текст]: проект / В.М. Русанівський [та ін.]; наук. ред. В.М. Русанівський; Українська національна комісія з питань правопису. — К.: [Науково-видавничий центр НБУ ім. В.І.Вернадського], 2003. — 167 с. (стор.: 99) Доступ
↑Анастасія Вегеш. Літературно-художні антропоніми в романах Юрія Андруховича / Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 15. 2007 (стор.: 354)
↑Породин И.В. Лингвопоэтические средства выражения эгоцентрической точки зрения в литературном тексте (на материале современной немецкоязычной художественной прозы): автореф. дис. канд. филол. наук: спец. 10.02.04 «Германские языки», СПб., 2006. — 23 с. (стор.: 5)
↑Лютий Т.В. Філософські репрезентації самості в епосі Гомера та фантасмагоричній поемі Данте / Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство. 2021. Том 7. ISSN 2617-1678. (стор.:82)
↑Pierer's Universal-Lexikon der Vergangenheit und Gegenwart. 4. Auflage. Verlagsbuchhandlung von H. A. Pierer, Altenburg 1865 (zeno.org [abgerufen am 23. September 2019] Lexikoneintrag „Alter ego“).
↑Meyers Großes Konversations-Lexikon. 6. Auflage. Bibliographisches Institut, Leipzig/ Wien 1909 (zeno.org [abgerufen am 23. September 2019] Lexikoneintrag „Alter ego“).
↑ абМахінчук В. М.
Piercing the corporate veil (зняття корпоративної вуалі): поняття та зміст доктрини / Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. — 2015. — Вип. 3(1). — С. 136-140. Доступ
↑Кирпита Т.В. Герой у пошуках ідентичності в англійській літературі другої половини XIX ст. (на прикладі творів Дж.Ш. Фаню та Р.Л. Стівенсона) [Текст] / Т.В. Кирпита // Філологічні трактати. — 2019. — Т.11, №3-4. С. 67-76. doi:10.21272/Ftrk.2019.11(3-4)-8 (Стор.: 73)
↑Космеда Тетяна Анатоліївна. Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоденникового дискурсу: монографія / Т.А. Космеда. — Дрогобич: Коло, 2012. — 371 с. — Бібліогр.: с. 335-363. — 500 прим. — ISBN 978-617-642-054-5
↑ абРоманченко А.П. Елітарна мовна особистість в епістолярному та щоденниковому дискурсах: аспекти дослідження / А.П. Романченко // Проблеми загального і слов'янського мовознавства. — 2018. — № 1. — С. 111-120. — Доступ
↑Людмила Шитик. Аліна Акімова. Способи передавання внутрішнього мовлення персонажів: психолінгвістична проекція // Psycholinguistics. Психолінгвістика. Психолингвистика: зб. наук. праць. Серія: Філологія. — Переяслав: ФОП Домбровська Я.М. 2020. — Вип. 27 (2). 418 с. (стор.: 374). ISSN 2309-1797 (print) ISSN 2415-3397 (online) Офіційний веб-сайт: psycholing-journal.com
↑ абЮдкін-Ріпун Ігор. Феноменологія культури як методологія інтерпретації — К.: Ін-т культурології НАМ України, 2020. — 352 с.; іл. ISBN 978-966-2241-57-0 (стор.: 286) Доступ
↑ абвгСаєнко В. Сучасна українська література: компендіум / Валентина Саєнко. — Одеса: Астропринт, 2014. — 352 с. ISBN 978-966-190-947-1. (стор.: 316)
↑ абБалаєва А.Р. та Насалевич Т.В. Наратив як складова роману «Бійцівський клуб» Чака Паланіка. с.86-89. // Мова. Свідомість. Концепт: зб. наук. статей / відп. ред. О.Г. Хомчак. — Мелітополь: ФОП Однорог Т.В., 2019. — Вип. 9. — 244 с. ISBN 978-617-7566-56-3 (стор.: 88-89)
↑ абвгдежиклУкраїнська література ХХ століття: навч.-метод. посіб. для студентів 2-го курсу, які навчаються за спец. 035 — Філологія (заоч. форма) / Нар. укр. акад., [каф. українознавства; упоряд. О.В. Слюніна]. — Харків: Вид-во НУА, 2018. — 128 с.
↑ абБровко О. Своєрідність вставних новел у російських повістях Тараса Шевченка // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. — 2014. — Вип. 1. — С. 56-59. (Стор.: 58) Доступ
↑Єременко Олена Володимирівна. Літературний образ у силовому полі синкретизму [Текст]: на матеріалі української прози другої половини ХІХ — початку ХХ ст. / К.: Євшан-зілля, 2008. — 320 с. — Бібліогр.: с. 291-319. ISBN 978-966-2133-14-1 (Стор.: 231-232)
↑Михида С.П. Психобіографічний дискурс драматургії І. Тобілевича // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. — 2013. — № 3. — С. 130-133. — Доступ
↑Дзюба І.М. З криниці літ: у 3 т. — Київ: Вид. дім «Києво-Могилян. акад.», 2006–2007. ISBN 966-518-366-4 Т.3: Літературні портрети. Дніпровський меридіан. Зі спогадів. – 2007. – 880 с.
ISBN 978-966-518-416-4 (Стор.: 11)
↑Останнім шляхом Кобзаря [Текст] / [Грабович Г. та ін.; упоряд. М.Л. Новицький: ред. кол. Микола Жулинський, Валентин Симоненко, Микола Новицький]. — К.: Український літопис, 1994. — 280 с.: фото. — ISBN 5-7707-3396-9
↑Шевченко, якого не знаємо: (з проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета) / Григорій Грабович; [ред. В. Дивнич]. — Київ: КРИТИКА, 2000. — 317 с., [8] арк. іл. ISBN 966-7679-14-4 (стор.: 112) Доступ
↑Жулинський М.Г. Гуманітарне обличчя нації (до 90-річчя академіка НАН України І.М. Дзюби) // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 7. — С. 79-84. ISSN 1027-3239 doi: https://doi.org/10.15407/visn2021.07.079
↑ абвгМатковська М.В. Концептуальна семантика чоловічого комунікативного простору (на матеріалі роману Д. Джойса «Портрет митця замолоду»). Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Філологія». Херсон: Гельветика, 2021. Вип. 47. Том. 1. С. 187–190. DOIhttps://doi.org/10.32841/2409-1154.2021.47-1.44
↑ абЧеркашина Тетяна Юріївна. Імітаційні ігри як складова сучасних автобіографічних творів (на прикладі романів Фредеріка Бегбеде) / Наукове видання. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (філологічні науки), №19 (182) 2009 (стор.: 32) Доступ
↑Пилипенко С.О. Концертні п'єси Рене Ееспере: від концепції композитора до виконавської інтерпретації. / Аспекти історичного музикознавства, 2023, вип. ХХХІІІ (33). doi:10.34064/khnum2-3304. ORCID id 0000-0002-5180-8080 (Стор.: 72,78)
↑Дивись під розкладами концертів розділ
«Біографія і творчість». Хто такий DZIDZIO? | Компанія Контрамарка Україна (Kontramarka.ua) — національний квитковий оператор і інтернет-сервіс з продажу електронних квитків на концертно-розважальні заходи в Україні.
↑David L. Pedersen, Cameral Analysis: A Method of Treating the Psychoneuroses Using Hypnosis, Psychology Press, 1er janvier 1994, 222 p. (ISBN 978-0-415-10425-8, читайте онлайн
↑Irving B. Weiner, Donald K. Freedheim (2003). Handbook of Psychology. John Wiley and Sons. p. 262. ISBN 0-471-17669-9. Доступ
↑Friedman, Howard S. (2001). The Disorders: Specialty Articles from the Encyclopedia of Mental Health. Gulf Professional Publishing. p. 50
↑Kring A. M., Johnson S, Davison Gerald and Neale John. Abnormal
Psychology.Wiley : 9th Edition. Wiley International, 2014. 640 p. (стор.: 228) Дивіться тут
↑Малиш Н. Ліричний герой Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича: архетипна суміш / «Культура як феномен людського духу (багатогранність і наукове осмислення)». II Міжнародна курсантсько-студентська наукова конференція (ХІ; 2013; Львів)
Збірник тез доповідей II Міжнародної курсантсько-студентської наукової конференції «Культура як феномен людського духу (багатогранність і наукове осмислення)» — Львів: ЛДУ БЖД, 2013. — 364 с. (стор.: 153)
↑Юнг К.Г. "Архетип и символ". М.: "Ренессанс" СП "ИВО-СиД", 1991.
↑ абвгДар'я Гайдай. Інший як альтер-его сербської ідентичності / Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. — 2013 / 5 (67). (стор.: 362) Доступ
↑ абвгМетодичні рекомендації до практичних занять з курсу за вибором «Основи психоаналізу» для студентів медичних та стоматологічного факультетів // І.В.Лещина, І.Ф. Терьошина — Харків: ХНМУ, 2017. — 86 с. (стор. 47)
↑Багрій Ярослав. Психоаналіз: навч. посіб. / Я.Т. Багрій. — К.: ДП “Вид. дім “Персонал”, 2016. — 138 с. — Бібліогр.: с. 135–137. ISBN 978-617-02-0171-3 (стор.: 33)
↑ абМедвідь Є.С. Основи глибинної психології. Навчальний посібник. Ніжин, 2018. 203 с. (стор.: 97-98)
↑Усе життя — служіння… До 75-річчя з дня народження академіка НАМН України Валерія Миколайовича Запорожана / упоряд. Н.В. Гаріна ; за заг. ред. д-ра мед. наук, проф. Ю.І. Бажори. — Херсон: Олді+, 2022. — 220 с. ISBN 978-966-289-656-5 (стор.: 95)
