|
Mr. Tambourine Man
«Mr. Tambourine Man» — пісня, що її написав і виконав Боб Ділан, який випустив її оригінальну версію на своєму альбомі 1965 року Bringing It All Back Home. Того ж року гурт The Byrds записав свою версію пісні і випустив її як свій перший сингл на Columbia Records. Версія The Byrds досягла 1-го місця в чарті американському та британському чартах, а також стала заголовним треком їхнього дебютного альбому, Mr. Tambourine Man[en]. Версія The Byrds відіграла важливу роль у популяризації таких музичних піджанрів, як фольк-рок та дженгл-поп, заохотивши багато тогочасних гуртів на хвилі успіху синглу імітувати цей сплав дзвінких гітар та інтелектуального тексту. Цю пісню виконували і записували багато виконавців, зокрема, Джуді Коллінз, Одетта, Мелані і Вільям Шетнер. Популярність пісні заохотила Ділана записати її наживо багато разів, і ці версії увійшли в кілька збірок музиканта. Її перекладали на інші мови і використовували або згадували в телевізійних шоу, фільмах і книгах. Пісня має яскраву, експансивну мелодію і прославилася, зокрема, своїми сюрреалістичними образами, створеними під впливом таких різнопланових митців, як, наприклад, французький поет Артюр Рембо та італійський режисер Федеріко Фелліні. У її тексті оповідач просить музиканта зіграти йому на бубоні і тоді він піде за ним. Серед спроб пояснити сенс слів були такі, що це: гімн наркотикам, таким як ЛСД, заклик співака до своєї музи подарувати йому натхнення, роздум про бажання аудиторії побачити співака, а також релігійні тлумачення. Пісня Ділана має чотири куплети, із яких The Byrds використали для свого запису лише другий. Обидва варіанти, і Ділана і The Byrds, присутні в різних рейтингах найкращих пісень усіх часів, зокрема потрапили до списку 500 найкращих пісень журналу Rolling Stone. Обидві версії також отримали нагороди Зали слави Греммі[en]. НаписанняТекст і музику пісні «Mr. Tambourine Man» Ділан написав на початку 1964 року, приблизно одночасно з піснею «Chimes of Freedom[en]», яку він записав пізніше тієї весни і включив до свого альбому Another Side of Bob Dylan.[2][3] Ділан почав складати «Mr. Tambourine Man» у лютому 1964 року, після відвідування Марді Гра у Новому Орлеані, під час подорожі по пересіченій місцевості з кількома друзями, і закінчив її десь між серединою березня і кінцем квітня того року, після повернення до Нью-Йорка. Найджел Вільямсон у Грубому введенні в Боба Ділана припустив, що вплив Марді Гра можна почути в закрученій і химерній образності тексту пісні.[4] Журналіст Ел Ароновіц[en] стверджує, що Ділан завершив пісню у своєму будинку, але фольк-співачка Джуді Коллінз, яка пізніше записала свою версію цієї пісні, заявила, що він завершив пісню вдома у неї. Вперше виконав її Ділан наступного місяця на концерті, який відбувся 17 травня в лондонській Королівській фестивальній залі[en]. ЗаписДілан вперше записав «Mr. Tambourine Man» кілька тижнів по тому, 9 червня, під продюсуванням Тома Вілсона[en], під час сесії альбому Another Side of Bob Dylan.[5] Спробу, записану з Рембліном Джеком Елліоттом[en], Ділан не включив у цей альбом, оскільки відчував, що вона особлива і заслуговує на краще виконання. Десь того самого місяця він записав видавницьке демо цієї пісні на Witmark Music.[6] Понад шість місяців пройшло, перш ніж Ділан перезаписав пісню, знову з Вілсоном у продюсерському кріслі, під час завершальної сесії Bringing It All Back Home 15 січня 1965, того самого дня, що й «Gates of Eden[en],» "It's Alright, Ma (I'm Only Bleeding), " і «It's All Over Now, Baby Blue».[7] Довгий час вважали, що всі чотири пісні записано в один прийом.[8] Однак, у біографії Боб Ділан: позаду тіней Клінтон Гейлін розповідає, що для запису пісні знадобилося шість спроб, можливо, через труднощі у розробці зіграності між акустичною гітарою Ділана і супроводом на електричній гітарі Брюса Лангхорна[en]. Для альбому, який вийшов 22 березня 1965 року, обрано останню з цих спроб. У своїй книзі Ключі до дощу: Визначальна енциклопедія Боба Ділана Олівер Трагер описує пісню «Mr. Tambourine Man» як таку, що має яскраву, експансивну мелодію,[9] а супровід Лангхорна на електричній гітарі забезпечує контрапункт до вокалу і є єдиним інструментом окрім акустичної гітари та губної гармоніки Ділана.[10] Автор Вілфред Меллерс пише, що, хоча пісня написана в ключі ре мажор, але вона гармонізована, як ніби це лідійський соль мажор, що дає пісні тональну невизначеність і підвищує мрійливість мелодії.[11] Що незвично, пісня починається не з першого куплету, а з повторювання приспіву[12]:
ТлумаченняВільям Рулманн, пишучи для вебсайту AllMusic, запропонував таку інтерпретацію тексту пісні: «Здається, що дія відбувається рано вранці після безсонною для оповідача ночі. Досі неспроможний заснути, хоча й здивований своєю втомою, він доступний і відкритий для пісні містера Чоловіка з бубоном, і каже, що піде за ним. Упродовж чотирьох куплетів, нашпигованих внутрішніми римами, він викладає свою ситуацію, його пояснення часто розшиті образністю, хоча бажання звільнитися за допомогою пісні містера Чоловіка з бубоном залишається зрозумілим.»[13] Хоча висловлювалися припущення, що в пісні йдеться про наркотики, такі як ЛСД або марихуана, особливо в таких рядках, як «візьми мене в подорож на своєму чарівному крутливому кораблі» і «кільця диму мого розуму», Ділан завжди заперечував, що пісня про наркотики.[14] Хоча він і вживав марихуану в той час, як писав пісню, але вперше спробував ЛСД лише кілька місяців по тому.[15] Інші коментатори інтерпретували пісню як заклик до духу співака чи його музи, або ж його пошуки трансцендентності.[16][17][18] Зокрема, біограф Джон Гінчі у своїй книзі Як повністю невідомий припустив, що співак вимолює у своєї музи натхнення; Гінчі зазначає, що за іронією долі сама пісня є свідченням того, що муза вже подарувала співакові натхнення, якого він шукав. Також пісню Mr. Tambourine Man тлумачили як символ Ісуса Христа і Гамельнського щуролова. Пісня також може містити посилання на музику госпел, а містер Чоловік з бубоном бути людиною, яка приносить релігійне спасіння. Ділан вказував на вплив фільму Федеріко Фелліні «Дорога»,[19] тоді як інші коментатори знаходили відгомін поезії Артюра Рембо.[20][21] Автор Говард Соунс визначив рядок «У джингл-джангл ранці я піду за тобою», як взятий із запису Лорда Баклі[en]. За словами Ділана, на образ людини, до якої звертається в пісні оповідач, його надихнув виконавець гітарного супроводу Брюс Лангхорн. Лангхорн грав на гігантському, чотири дюйми завглибшки, «бубоні» (насправді турецькому барабані), і приносив інструмент на попередню записувальну сесію Ділана.[22][23] Інші релізи Ділана Версія пісні «Mr. Tambourine Man», яка представлена на альбомі Bringing it All Back Home, увійшла до збірки Bob Dylan's Greatest Hits 1967 року і кількох пізніших його збірок, зокрема Biograph, Masterpieces і The Essential Bob Dylan.[24] Два записи червня 1964 року, один з Джеком Еліотом та інший на Witmark Music, увійшли відповідно в The Bootleg Series Vol. 7: No Direction Home і The Bootleg Series Vol. 9 – The Witmark Demos: 1962–1964.[25] Інші спроби з сесії 15 січня 1965 року увійшли в The Bootleg Series Vol. 12: The Cutting Edge 1965–1966 2015 року. Від моменту написання композиція завжди входила в концертний репертуар Ділана, зазвичай як сольна акустична пісня. Ці живі виступи увійшли в різні концертні альбоми та DVD. Раннє виконання, записане під час Ньюпортського фолк-фестивалю 24 липня 1964 року, увійшло і в фільм Маррея Лернера[en] Інший бік дзеркала[en][26] і в реліз на DVD документального фільму Мартіна Скорсезе Ніякого шляху додому[en].[27] Живий виступ у Нью-Йоркській філармонії[en], датований 31 жовтня 1964, з'явився на The Bootleg Series Vol. 6: Bob Dylan Live 1964, Concert at Philharmonic Hall.[13] Після того, як під час виступу на Ньюпортському фолк-фестивалі[en] 25 липня 1965 року, Ділана засвистали прихильники акустичної фолк-музики під час його електричної частини, він повернувся, щоб зіграти акустичну версію «Mr. Tambourine Man» і «It's All Over Now, Baby Blue»;[28][29] Це виконання «Mr. Tambourine Man» також увійшло у фільм Інший бік дзеркала.[26] Версія пісні, записана під час знаменитого концерту Ділана 17 травня 1966 року в Манчестері (Англія) (широко, але помилково, знана як концерт в Королівському Альберт-Голі) увійшла в The Bootleg Series Vol. 4: Bob Dylan Live 1966, The «Royal Albert Hall» Concert.[30] Виконання Діланом цієї пісні від 31 серпня 1969 року на фестивалі Isle of Wight[en] присутнє на Isle of Wight Live, яка є частиною 4-дискового подарункового видання The Bootleg Series Vol. 10: Another Self Portrait (1969–1971). 1 серпня 1971 року Ділан зіграв пісню як частину своєї вечірньої програми на благодійному[en] Концерті для Бангладеш[en], організованому Джорджем Гаррісоном і Раві Шанкаром. Цей виступ увійшов у альбом The Concert for Bangladesh[en], хоча його й не включили у фільм про концерт.[31] Інша жива версія, зроблена під час туру Rolling Thunder Revue[en] 1975 року, увійшла в The Bootleg Series Vol. 5: Bob Dylan Live 1975, The Rolling Thunder Revue, тоді як версії в супроводі електричного гурту від 1978 і 1981 років з'являються, відповідно, в Bob Dylan at Budokan і подарункове видання The Bootleg Series Vol. 13: Trouble No More 1979–1981.[32][33] Версія The ByrdsРеліз і народження фолк-року«Mr. Tambourine Man» був дебютним синглом американського гурту The Byrds, який вийшов 12 квітня 1965 року на лейблі Columbia.[34] Пісня була також заголовним треком з їхнього дебютного альбому Mr. Tambourine Man[en], який вийшов 21 червня 1965 року.[35] Версія The Byrds скорочена і має інший ключ, ніж оригінал Ділана. Успіх синглу спровокував бум фолк-року 1965 і 1966 років, численні виконавці імітували такий як у пісні гібрид рок-біту, дзвінкої гітари і поетичного або соціально свідомого тексту.[36] Цей сингл, який став «першим фолк-роковим шлягером»[37][38], породив сам термін «фолк-рок» у музичній пресі[en] США для опису звучання гурту.[39][40] Цей гібрид мав свої витоки у відродженні американської фолк-музики початку 1960-х років[41], гурті The Animals із його орієнтованим на рок записом народної пісні «The House of the Rising Sun»[42], впливах народної музики на пісні The Beatles[43], а також дзвінкій дванадцятиструнній гітарі The Searchers і Джорджа Гаррісона з The Beatles.[44][45] Проте, саме дебютний успіх The Byrds створив зразок для фолк-року, орієнтуючись на який багато виконавців досягнули успіху в середині 1960-х років.[46] КонцепціяБільшість членів The Byrds раніше займалися фолк-музикою, оскільки Роджер Макгінн[en], Джін Кларк[en] і Девід Кросбі всі були фолк-співаками на початку 1960-х років.[47][48] Вони також провели час незалежно один від одного, в різних фольклорних колективах, зокрема The New Christy Minstrels, The Limeliters, Chad Mitchell Trio і Les Baxter.[49][50][51] На початку 1964 року Макгінн, Кларк і Кросбі утворили гурт The Jet Set і узялися розробляти синтез пісень і мелодій на народній основі з аранжуванняи в стилі Бітлз.[52] У серпні 1964 року менеджер гурту Джим Діксон[en] придбав ацетатний диск[en] «Mr. Tambourine Man» у видавця Ділана, у виконанні Ділана і Рембліна Джека Елліотта.[53][54] Хоча учасники гурту спочатку не були вражені піснею, але зрештою погодилися почати репетирувати і записувати її демо.[55][56] У спробі зробити пісню більш схожою на «Бітлз», музиканти і Діксон вирішили дати їй повне звучання електричного рок-гурту, цим самим створивши музичний піджанр фолк-року. Заради подальшого зміцнення віри членів гурту в пісню, Діксон запросив Ділана послухати їхнє виконання.[57] Ділан був вражений і з ентузіазмом прокоментував: «Ого, під це можна танцювати!» Його схвалення відкинуло будь-які сумніви гурту в пісні. Упродовж цього періоду до гурту приєдналися барабанщик Майкл Кларк[en] і бас-гітарист Кріс Гіллман[en], і в День подяки[en] 1964 року гурт змінив назву на The Byrds. Два демо-записи «Mr. Tambourine Man», які припадають на цей період, вирізняються невідповідними оркестровими ударними від Кларка, але загалом схема, яку вони використовують, з музичним розміром 4/4 замість 2/4 у Ділана, дуже близька до пізнішого варіанту на синглі.[58][59] ЗведенняМайстер-спробу «Mr. Tambourine Man» записано 20 січня 1965 року в Columbia Studios у Голлівуді, ще до того, як Ділан випустив власну версію.[60] Дзвінка, мелодійна гра Макгінна на 12-струнній гітарі Rickenbacker відразу ж стала впливовою і залишилася такою донині.[54] Складна робота гурту над вокальною гармонією[en], як це видно на «Mr. Tambourine Man», стала ще однією особливістю їхнього звучання.[61] Через початкову недовіру продюсера Террі Мелчера[en][53] до майстерності музикантів The Byrds, Макгінн був єдиним членом гурту, який зіграв і в «Mr. Tambourine Man» і на стороні B синглу під назвою «I Knew I'd Want You.»[54] Замість залучення членів групи, Мелчер найняв The Wrecking Crew[en], команду провідних сесійних музикантів Лос-Анджелеса, які (з Макгінном на гітарі) створили звукову доріжку, на яку Макгінн, Кросбі, і Кларк наклали спів.[62] Проте, до початку роботи гурту над їхнім дебютним альбомом у березні 1965 року, Мелчер уже вважав їхню гру досить грамотною для запису свого власного музичного супроводу.[38] Значна частина аранжування на треці і остаточне зведення[en] змодельовано за зразком роботи Браяна Вілсон над піснею «Don't Worry Baby» гурту The Beach Boys' .[63][64][65] Запис пісні у виконанні The Byrds відкривається характерним гітарним вступом, натхненним музикою Баха, зіграним Макгіном, а потім, як і у версія Ділана, йде приспів.[54] Хоча версія Ділана містить чотири куплети, але The Byrds виконують лише другий з них і двічі повторюють приспів, після чого йдуть варіації на вступ, які потім поступово стихають.[13] Своє аранжування гурт скоротив під час репетицій у World Pacific Studios[en] у 1964 році, за пропозицією Джима Діксона, оскільки комерційні радіостанції відмовлялися крутити пісні тривалістю понад дві з половиною хвилини.[54][55] Таким чином, якщо початкова версія Ділана триває п'ять з половиною хвилин, то у виконанні The Byrds пісня звучить трохи менш як дві з половиною хвилини.[13]Провідний вокал версії The Byrds виконував Макгінн, який хотів заповнити, як йому здавалося, прогалину в тогочасній популярній музиці, десь між співом Джона Леннона і Боба Ділана.[54] Пісня також мала духовне значення для Макгінна під час сесій. Як він казав біографові The Byrds Джонні Рогану[en] в 1997 році: "Я звертався співом до Бога і казав, що Бог був Чоловіком з бубоном, і я казав йому: « Ей, Боже, візьми мене в подорож і я піду за тобою.' Це була молитва про готовність підкоритись.»[54] ПрийняттяСингл досяг № 1 в чарті Billboard Hot 100 і № 1 в Британському сингловому чарті, що робить його першим записом пісні Ділана, який досягнув першого рядка в будь-якому чарті поп-музики.[66][67][68] Критик Вільям Рульманн стверджував, що на хвилі популярності «Mr. Tambourine Man» вплив звучання The Byrds можна було почути в записах низки інших лос-анджелеських виконавців, зокрема, The Turtles, The Leaves, Беррі Макгіра[en] і Sonny & Cher.[13] Крім того, автор та історик музики Річі Унтербергер[en] вбачає вплив запису The Byrds на такі гурти, як The Lovin' Spoonful, The Mamas & the Papas, Simon and Garfunkel, і Love,[46][69] тоді як за словами Джона Ейнарсона і The Grass Roots і We Five досягли комерційного успіху завдяки імітації фолк-рокового звучання The Byrds.[70] Крім того, низка коментаторів, зокрема Річі Унтербергер, Скотт Планкенгоф та Ієн Макдональд[en] зауважили, що до кінця 1965 року «Бітлз» самі вже засвоювали звук фолк-року, і, зокрема, The Byrds, що можна почути на альбомі Rubber Soul, особливо в таких піснях, як «Nowhere Man[en]» і «If I Needed Someone».[71][72][73] Наприкінці 1960-х років фолк-рок уже змінився і далеко відійшов від свого дзвінкого шаблону, запропонованого The Byrds, але, як стверджує Унтербергер, вплив гурту все ще можна було почути в музиці Fairport Convention.[74] Починаючи з 1960-х років і донині дзвінке фолк-рокове звучання The Byrds продовжує впливати на популярну музику. Такі коментатори, як Кріс Сміт, Джонні Роган, Марк Демінг, і Стівен Томас Ерлевайн всі зазначають вплив гурту на таких виконавців, як: Big Star, Tom Petty and the Heartbreakers, R.E.M., The Long Ryders, The Smiths, The Bangles, The Stone Roses, Teenage Fanclub і The La's.[75][76][77][78] На додаток до появи на їхньому дебютному альбомі «Mr. Tambourine Man», гурт включив пісню в кілька своїх збірок і концертних альбомів, зокрема, The Byrds Greatest Hits, Live at Royal Albert Hall 1971, The Very Best of The Byrds, The Essential Byrds, The Byrds Play Dylan, а також Untitled.[79] Версія The Byrds також присутня на колективних збірках різних артистів. Два ранніх демо-записи «Mr. Tambourine Man», час створення яких припадає на репетиційні сесії World Pacific можна почути на архівних альбомах гурту Preflyte, In the Beginning і Preflyte.[80] Інші записи та посилання Упродовж багатьох років багато артистів виконали і записали свої версії пісні «Mr. Tambourine Man», зокрема, лише за 1965 рік записано принаймні тринадцять версій.[9] The Brothers Four записали комерційну версію пісні ще раніше, ніж The Byrds, але були не в змозі випустити її через проблеми з ліцензуванням.[81] Крім того, відомі записи пісні зробили Одетта, Джуді Коллінз, Стіві Вандер, The Four Seasons, The Barbarians[en] і Chad and Jeremy.[13] Серед інших артистів, які записали пісню: Глен Кемпбелл (1965), The Beau Brummels (1966), The Lettermen (1966), Кенні Ранкін[en] (1967), Мелані (1968), Джин Кларк (1984), Лес Фрадкін[en] (2007), Боб Сінклер (2009), Jack's Mannequin (2012) і The Flowers of Hell (2012).[9][82] Вільям Шетнер також записав пісню у вигляді речитативу під музику на своєму альбомі 1968 року The Transformed Man.[9][82] Пісню записав вигаданий гурт The Termites в епізоді 1967 року «That's Show Biz» телевізійної комедії 1960-х років F Troop. Головні герої корчити з себе музикантів «хіпі» пародіюючи гурти Британського вторгнення. Возз'єднаний склад The Byrds за участі Роджера Макгінна, Кріс Гіллмана і Девіда Кросбі виконав «Mr. Tambourine Man» разом з Діланом на концерті пам'яті Роя Орбісона 24 лютого 1990 року. Цей живий виступ бокс-сет 1990 року The Byrds.[83] У жовтні 1992 року на концерті до 30-річчя Боба Ділана в Медісон-сквер-гарден Макгінн виконав пісню. Серед інших бек-вокал виконували Том Петті, Майк Кемпбелл[en] і Бенмонт Тенч[en].[9][82][84] Пісню переклали і записали багатьма мовами. Гурт Müslüm Gürses записав пісню з іншим текстом турецькою мовою. Турецька версія пісні називалася Hayat Berbat.[85] Флоріан Пітіш переклав її румунською мовою і цей варіант виконав гурт Pasărea Colibri[en] на своєму альбомі 1995 року În căutarea cuibului pierdut[ro].[86] Також існують принаймні дві версії пісні бразильською португальською мовою у виконанні Зе Рамальйо[en] і Зе Жералдо, представлені відповідно на їхніх альбомах Zé Ramalho canta Bob Dylan і Catadô de Bromélias.[87][88] Австрійський гурт S.T.S.[de] переклав пісню австрійською німецькою мовою, назвавши її «Hey, alter Liedersänger». Про пісню «Mr. Tambourine Man» існують згадки в книгах та фільмах, зокрема, документальній повісті Тома Вулфа Електропрохолоджувальний кислотний тест[ru],[89] книзі Стівена Кінга Керрі,[90] фільмі Небезпечні думки,[91][92][93] і документальному фільмі Гонзо: Життя і творчість доктора Гантера С. Томпсона[en]. Журналіст Гантер Томпсон, про якого йдеться у фільми, присвятив свій роман Страх і відраза в Лас-Вегасі Ділану через цю пісні і вона звучала на похоронах журналіста.[94][95] Пісню виконав Піт Таунсенд на похоронах Ніла Аспіналла[en], дорожнього менеджера і особистого помічника The Beatles.[96][97] У пісні Джона Крейгі[en] 2013 року під назвою «I Wrote Mr. Tambourine Man» йдеться про чоловіка, якого музикант зустрів у Новому Орлеані, і який стверджував, що нібито він написав оригінальний текст «Mr. Tambourine Man».[98] СпадщинаВерсія пісні «Mr. Tambourine Man» у виконанні The Byrds потрапила на 79-те місце в списку 500 найкращих пісень усіх часів за версією журналу Rolling Stone, а версія Ділана в цьому списку посіла 106-те місце.[99] Крім неї лише дві пісні потрапили до цього списку двічі, це «Walk This Way» у виконанні Aerosmith і Run–D.M.C. за участю Перрі й Тайлера, а також «Blue Suede Shoes» у виконанні Карла Перкінса і Елвіса Преслі.[99] Обидві версії також отримали нагороди Зали слави Греммі[en], версія The Byrds 1998 року, а версія Ділана — 2002-го.[100] 1989 року журнал Rolling Stone поставив версію The Byrds на 86-те місце серед синглів, що вийшли за попередні 25 років.[101] Того ж року музичний критик Дейв Марш[en] поставив його на 207-ме місце в списку 1001 синглів, коли-небудь зроблених.[102] У 1999 році National Public Radio США назвало цю версію одним із 300 найважливіших американських записів 20-го століття.[103] Британський музичний критик Колін Ларкін[en] поставив версію The Byrds на 1-ше місце в списку синглів усіх часів.[104] Серед інших британських видавців, що перерахували цю пісню, як одну з головних пісень або синглів Моджо, New Musical Express, і Sounds.[105][106][107] Австралійський музичний критик Тобі Кресвелл[en] включив пісню у свою книку 1001 пісня: Видатні пісні усіх часів і артистів, історії й таємниці позаду них.[55] КоментарПримітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
