|
Pax Americana.svg) Pax Americana (латинізація сучасного лінгвістичного терміна «Американський світ») — стилістичний термін на позначення періоду економічної та суспільно-політичної стабільності, який склався спочатку в Західній Півкулі, а після закінчення Другої світової війни й в усьому світі й характеризувався політичним, культурним та економічним домінуванням США. На противагу до неї існував й СРСР, який став центром Pax Sovietica (Радянський світ). Американське домінування було свого роду аналогом стародавньої Римської імперії за часів найвищого розквіту, яка сформувала свій Pax Romana. Термін Pax Americana пов'язаний, і багато в чому став наступником Pax Britannica (1815—1914), періоду британської гегемонії в світі. Роль США, як домінантної сили у світі, багато в чому пояснювалась тим, що ця країна не постраждала від руйнівних наслідків Другої світової війни і змогла легко поширити свій вплив в країнах Заходу. Багато в чому роль США після 1945 була навіть значнішою, ніж після розпаду СРСР в 1991 році. Однак, попри міцні економічні зв'язки між країнами, які складали Pax Americana, між ними були й розбіжності — в першу чергу з Францією, яка намагалась вести самостійну політику всупереч США. Походження світоустрою Pax Americana виник частково завдяки прямому впливу Сполучених Штатів, але, що більш важливо, завдяки міжнародним інституціям, що підтримуються американським капіталом і дипломатією. Однополярний світовий порядок, що виник після розпаду Радянського Союзу, не можна порівняти з вигідним становищем Сполучених Штатів у 1945 році, яке поважав розвинений світ. На той час вони домінували у половині світового виробництва, володіли 80 відсотками світового золотого запасу і були єдиною ядерною державою у світі. Вже будучи найбільшою економікою світу, Сполучені Штати закінчили Другу світову війну з практично неушкодженою та ефективною інфраструктурою і дуже сильними збройними силами. Старий Світ, чиї життя, інфраструктура і капітал були катастрофічно зруйновані у Другій світовій війні, а імперіалізм вичерпав себе, був, однак, переможцем і переможеним одночасно. Японія, яку Сполучені Штати сильно обложили і реструктуризували за допомогою таких програм, як План Маршалла, ставала все більш зобов'язаною економічно об'єднавчим оборонним зв'язкам, падінню залізної завіси і закінченню холодної війни. Завдяки американській підтримці Європа та Японія змогли не лише швидко відновити свою виробничу інфраструктуру, але й посилити міжнародну співпрацю, як у випадку з Європейським об'єднанням вугілля та сталі, або іншими формами міжнародного співробітництва. Але, попри вигідні умови вільної торгівлі, культурна відраза до традиційної імперії (навіть без власних колоніальних інтересів), а також тривожна небезпека комунізму в Китаї та вибуху першої радянської атомної бомби призвели до того, що історично ізоляціоністські Сполучені Штати були дуже зацікавлені в розвитку багатосторонніх інституцій для встановлення світового порядку на їхньому боці.
На думку деяких критиків, ці програми та організації є інструментами впливу американської влади або державної політики, або ж ними погано керують і вони мають згубний вплив на деякі держави. Інші обурюються залежністю своїх країн від військового захисту США, незгодою з політикою США або присутністю американських військ. Здатність Сполучених Штатів діяти як "світовий жандарм" обмежена історичною відразою їхніх громадян до зовнішніх воєн. З усім тим, інститути, що стоять за Pax Americana, наполегливо продовжують діяти й на початку 21 століття. Pax Americana як імперіалізм Тривала ізоляціоністська історія Сполучених Штатів зменшилася лише після великих потрясінь, пов'язаних з іспано-американською війною, Першою світовою війною, Другою світовою війною, Холодною війною та різними конфліктами з недержавними акторами після Холодної війни. Говард Зінн і Ноам Хомський стверджують, що Сполучені Штати шукали або знайшли свою так звану імперіалістичну роль самостійно, спираючись на свій статус світової наддержави. У будь-якому випадку, термін «ізоляціоніст» застосовується в цьому контексті на світовій арені; Сполучені Штати ніколи не були ізоляціоністами, залишаючись у своїй сфері впливу щодо західної півкулі і залишаючись посередині в конфліктах в цій частині світу. Наприкінці 19 століття між імперіалістичними та ізоляціоністськими групами точилися запеклі переговори. У той час улюбленими країнами імперіалістичних груп були контрольовані США Гаваї та Філіппіни. Традиційна американська політика, включаючи політику Семюеля Гомперса та Ендрю Карнеґі, полягала в тому, щоб уникати зовнішніх зв'язків. У той час слово «імперіалістичний» мало позитивну конотацію для її прихильників і негативну - для опонентів. Коли Теодор Рузвельт обійняв посаду президента після вбивства Вільяма Мак-Кінлі в 1901 році, він прискорив ізоляціоністську політику Мак-Кінлі в напрямку осі глобального іноземного втручання. Pax Americana і глобалізмОднією з відмінностей Pax Americana від попереднього «миру наддержав» є зростаючий вплив транснаціональних корпорацій та неурядових організацій на світову політику. Ці організації розширюють свій вплив у різних країнах за допомогою «глобальних стандартів», які просувають США. Крім того, оскільки глобалізм під проводом США пов'язаний із занепадом американської промисловості та економічним розвитком країн, що розвиваються, таких як Китай, а також призвів до ослаблення США, глобалізм викликав обурення традиційних консерваторів у США. Військові інтервенції США з 1945 року
Див. такожЛітература та джерела
Посилання
|
