Іван Тобілевич, 1867 р.Іван Карпенко-Карий, 1883 р.
Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка«Назар Стодоля»).
Іван Тобілевич з братом Миколою, учнем Херсонської гімназії. 1868 р.
Народився у родині дрібного шляхтича Карпа Тобілевича гербу Тривдар, управителя поміщицького маєтку.
1865 року переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління. За час служби отримав прізвисько «дивний поліцейський» через те що він не лаявся по-московськи та зовсім не брав хабарів[3].
Брав участь в аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
У 1883 владі донесли, що Іван Тобілевич дав притулок Олександру та Софії Русовим та видавав їм фальшиві паспорти. Тоді жандарми звернули увагу, на те що багато паспортів нелегалам-народовольцям видано у поліції Єлисаветграда.[3]
За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.
1884 року заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».
1890 року вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».
1897 року склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський.
1906 року захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.
2 (15) вересня1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби (рак печінки та селезінки) у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.
Драматургійна творчість
У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І. Тобілевич (Карпенко-Карий) найповніше реалізував себе в жанрі комедії, яка завдяки своєрідній індивідуальній творчій манері драматурга стала самобутнім явищем в історії української культури і набула «характеру вельмиповажного театрального жанру».
Становлення І. Тобілевича-комедіографа пов'язане з глибинними процесами у житті українського народу, його культури. Дослідники творчості І. Карпенка-Карого опираючись на мемуарні свідчення М. Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганського. С. Тобілевич, Є. Чикаленко не раз слушно вказували на виняткове значення етнічних джерел його комедійної творчості, засвоєння ним досвіду літературних попередників та світової літератури. Тому комедії І. Тобілевича бачаться як результат довготривалого розвитку цього жанру в українській літературі.
Саме Іван Карпенко-Карий утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.
Досвідчений театральний критик, теоретик і організатор театральної справи в Україні, І. Тобілевич добре розумів ідейно-тематичну та естетичну обмеженість побутово-етнографічного театру, який уже давно не відповідав новим запитам глядача, пробудженого і стрімким розвитком суспільних процесів пореформеної доби, і свіжими віяннями та злетами філософсько-естетичної думки на теренах Російської імперії, — взаємозумовленими факторами всезагального поступу. Підсумовуючи власні творчі пошуки в драматургії і загальний досвід театрального життя останньої третини XIX століття, він зафіксує у «Записці до з'їзду сценічних діячів»: «Слухач стомився дивитися на це плясове мистецтво й починає справедливо обурюватися перекручуванням життя, кажучи: у малоросійських писарчуків народ співає, танцює ціле життя, немає в них ні печалі, ні горя, ні громадських інтересів», адже «легковажний, шаблонний, жартівливий репертуар без будь-яких інтересів, що охоплюють суспільне життя даного часу, не задовольняє слухача, який очікує від театру вражень вищого порядку».
Викликати, виховати у читача (слухача, глядача) «враження вищого порядку», які б сприяли очищенню душі його, і стало основною метою, творчою настановою І. Тобілевича-комедіографа.
«Нехай лише цензура не доводить своє вето до крайнощів. нехай вона слідкує лише за тим, щоб до п'єс не потрапляло щось аморальне…і ми побачимо на сцені комедії. які будуть сприйматися з живим інтересом і дадуть добрі результати… в моральному… відношенні», — зауважує драматург. Дещо згодом, 1903 року, свою естетичну програму, І. Тобілевич втілить у художній формі устами Івана Барильчика — героя п'єси «Суєта»: «Сцена ж — мій кумир, театр — мій священний храм для мене! тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетику, вони — позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком!.. В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тревожать кам'яні серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в духу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу! Кумедію нам дайте, кумедію, що бичує сатирою всіх, і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!..Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мать, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний».
Очевидні джерела цієї естетичної програми І. Тобілевича. Надзвичайний ерудит і трудоголік Карпенко-Карий знав, як розумів серйозну комедію Педро Кальдерон, читав трактат Дені Дідро про серйозну комедію, був знайомий з висловами О. Пушкіна, М. Гоголя, Т. Шевченка й О. Островського.
Серед 18 п'єс, що є в творчому доробку І. Тобілевича, дослідники, спираючись на авторське визначення жанру, традиційно називають 8 комедій. Хоча дві останні — «Суєта» (1903) та «Житейське море» (1904) — зарахувати до цього жанру можна лише умовно. Жанрова невизначеність характерна і для першої комедії І. Карпенка-Карого «Розумний і дурень». Ця «комедія в 5 діях» продовжила художнє дослідження І. Тобілевичем причин морального звиродніння і ницості людини під впливом спокуси, гординею, владою, грішми, розпочата п'єсами «Бурлака», «Підпанки», що також мають окремі риси комедії. Головний персонаж п'єси — Михайло Окунь — безсердечний син і брат, шахрай, зажерливий набуватель. Для нього немає нічого святого. Він порушує Господню заповіді — «не пожадай добра ближнього свого», «шануй батька й матір своїх»; хитрощами намагається позбутися з господарства свого брата Данила — втілення чеснот і совісті. (Про Данила односельці говорять, що той «і Євангеліє, і Біблію всю прочитав»), зваблює і одружується з його нареченою.
П'єса «Розумний і дурень» — зразок своєрідного осмислення вічних образів Каїна і Авеля. На думку драматурга, причиною цих вчинків Михайла стала надмірна любов та увага батьків, які несправедливо і незаслужено протиставляли своїх дітей змалку.
Карпенкознавці минулої епохи стверджували, що комедія «Розумний і дурень» започаткувала трилогію (два інших твори — «Сто тисяч» та «Хазяїн»), в якій тріумфує реалістичне. об'єктивне зображення життя, виповнене в досконалій і новій для українського театру художній формі.
«Одсунувши на задній план фабулярні моменти І. Тобілевич, — як зазначив Яків Мамонтов, — натомість висунув барвисту зарисовку побуту та правдиву реалістичну характеристику персонажів. Від цього, — наголошує дослідник, — комедійний жанр у І. Тобілевича стратив свою легкість і веселість, і наблизився до драми. про побутові комедії І. Тобілевича можна сказати те ж саме, що й про п'єси О. Островського: суто комедійні елементи в них завжди переплітаються з елементами драматичними і разом становлять ту суцільність, що підносить побутово-комедійний жанр на його вищий ступінь — на ступінь п'єси з широким соціальним змістом».
Соціальний зміст своїх п'єс І. Тобілевич вміло поглиблював життєвими джерелами — типажами взятими з єлисаветградської околиці чи й з власної родини, про що є цікаве дослідження М. Смолечука «Я взяв життя».
Значним кроком у побутово-психологічних п'єсах Карпенка-Карого, порівняно з попередниками, було подолання народницького етнографізму й мелодраматично-опереткової форми подачі матеріалу.
У європейській критиці (зокрема, слов'янських країн) знаходимо зіставлення характерів драматургії Карпенка-Карого з типами П. Гвездослава, Б. Нушича, І. Вазова. На цьому 1908 р. наголошувала основоположник болгарського театрального мистецтва Адріана Будовська. Чимало слушних міркувань щодо неординарності Карпенка-Карого як драматурга знаходимо в чеських періодичних виданнях «Злата Прага», «Звон», «Свободна земле». Про нього відгукувалися такі відомі світові особистості, як Індржі Гонзл, Ян Копецьки, Славік Бедріх та інші. Польською мовою твори драматурга перекладав відомий перекладач Е. С. Бури. Першою українською п'єсою, поставленою 1907 року у Вінніпезі (Канада), стала драма І. К. Карпенка-Карого «Бурлака», наступною — комедія «Мартин Боруля» (1908 p.), третьою — історично-побутова п'єса «Чумаки» (1910 p.). На сторінках англо- і франкомовних видань Канади було вміщено відгуки і рецензії на ці вистави. Протягом десятиріч відгуки про творчість І. Карпенка-Карого з'являлися в періодичних виданнях США, Німеччини, Австрії, Аргентини.
Вершиною всієї дореволюційної української драматургії стала трагедія «Сава Чалий» (1899, опублікована 1900 р.) Йдеться про конкретну історичну особу XVIII ст., ватажка українських повстанців, котрий перекинувся на бік ворога. В п'єсі широко відтворено картини національно-визвольної боротьби, і водночас вона сповнена високої поезії, позначена тонким психологізмом.
Започатковує блискучий ряд «серйозних комедій» І. Тобілевича «Мартин Боруля» (1886), твір з багатьох точок зору показовий. Темою п'єси послужило таке досить поширене явище, як бажання представників приниженого і обмеженого в правах третього стану перейти за допомогою грошей у стан вищий, прагнення багатого селянина дорівнятися до дворянства. Ситуація відома ще від «Міщанина — шляхтича» Ж.-Б. Мольєра і нашої давньої сатири «Доказательства Хама Даніеля Кукси потомственні». Тільки у І. Тобілевича прагнення Мартина «вийти на дворянську лінію» — це спроба самозахисту «маленької людини» у несправедливому суспільстві.
Гуманістична позиція автора чітко виявляється в зальній концепції твору, що виражає його співчуття й любов до людини, турботу за її долю і розкривається у виборі дійових осіб та їх характеристиках, в ремарках, структурі комедії, авторських завершеннях. В. Вієвський у брошурі «Поетика комедійності „Мартина Борулі“ І. Карпенка-Карого» детально виписав засоби та прийоми, якими користувався комедіограф.
На прикладі образу головного героя — Мартина Борулі І. Тобілевич розкриває конфлікт здорової народної моралі з «манією» дворянства, породжений відстоюванням ним своєї людської гідності. Автор до мінімуму звів роль комедійної інтриги, віддавши перевагу внутрішній дії. Конфліктну ситуацію драматург виводить не стільки з зовнішніх причин, скільки з внутрішнього стану персонажу — нестримного прагнення довести, що ні чим не гірший від «приймака Красовського». Така заглибленість у душу людини надає камерності звучання комедії, відтворює складні внутрішні почуття та психологічні колізії, визначає трагікомізм образу.
І.Карпенко-Карий показує до чого може призвести людину ігнорування здорової народної моралі і одночасно утверджує високі етичні норми образами людей, які не цураються землі, праці на ній, свого походження, національних звичаїв і традицій (Гервасій Гуляницький, його син Микола), які випромінюють нехитру народну мудрість (Омелько). Позиція автора зумовила типові узагальнення комедії, проникливий аналіз людських стосунків та характерів, соціальну детермінованість конфліктів і перипетій, вчинків і розв'язок. До речі, в «Мартині Борулі» проглядаються ситуації з «Ревізора», коли зібралися гості, а жених поїхав, з «Одруження Фігаро» — сама втеча жениха. Основою типізації характерів і обставин у цій п'єсі є загальнолюдський зміст таких категорій як честь, гідність, добро — з одного боку та підступність, пристосуванство, егоїзм, зло — з другого. Звідси і наявність трагікомічних елементів у творі.
Наступним етапом у становленні соціально-психологічної комедії Івана Карпенка-Карого стали «Сто тисяч» та «Хазяїн», у яких в динаміці подано єдиний психологічний тип людини, одержимої жадобою збагачення. Цей тип також давно відомий в літературі — Скупий лицар в Олександра Пушкіна, Плюшкін — у Миколи Гоголя, Гобсек — в Оноре де Бальзака. Якщо названі класики лише роблять припущення про те, що призвело їхніх героїв до певного психологічного стану, абсурдності дій, то Іван Тобілевич розкриває проблему детально.
Герасим Калитка і Терентій Пузир — це той же Боруля, що дошукується певної форми самозахисту власної гідності, тільки з тією різницею, що Мартин Боруля перебуває в полоні ілюзії дворянства паперового, а ті — ілюзії, пов'язаної з накопиченням матеріальних благ. В основу обох п'єс покладено подвійну конфліктну лінію.
Перший план драматичної дії в «Ста тисячах» — сюжетна лінія грошей («Гроші» — первісна назва цієї п'єси), яка знаходить своє вираження: Калитку обдурено, він виявляє обман і зі словами «краще смерть, ніж така потеря» вішається, але Бонавентура Копач та домашні рятують його. Ця трагікомічна кінцівка й дає повне логічне закінчення інтризі.
У «Хазяїні» до логічного завершення — «пузир» лопнув, лопнула йому печінка, гнійник, зараження крові, призводить лінія пов'язана з махінацією приховуванням чужих овець. Отже, теж трагічна розв'язка. Також смерть. А смерть у комедії можлива у одному варіанті і жанрі — в гротеску. Іван Карпенко-Карий першим в українській драматургії, власне в літературі першим після «Енеїди»Івана Котляревського, вживає цей прийом.
Та все ж і в «Ста тисячах» і в «Хазяїні» основною є інша, прихована за зовнішньою, сюжетна лінія — показ морального звиродніння стяжателя. Образи Калитки і Пузиря — далеко не однозначні. Це люди праці, трудівники-трудоголіки, що як і сам автор знають: «без праці немає життя» (Т.3, С.340). Кожен з них по суті — нормальний чоловік, у котрого з дитинства сформовані естетичні почуття, зумовлені народним світоглядом. Тільки виражаються ці почуття по-різному. Наприклад, Герасим Калитка у п'єсі «Сто тисяч» розкриває свою ліричну натуру монологом про землю: «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно загрібати тебе до купи, в одні руки… Легко по своїй землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться. там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито…».
Більшість дослідників Івана Карпенка-Карого (С. Єфремов, Я. Мамонтов, Л. Стеценко, Л. Дем'янівська та ін.) розглядають і образ Терентія Пузиря (п'єса «Хазяїн»), як безмежно жадібного до наживи мільйонера-землевласника. А якщо придивитися уважніше, то можна також розгледіти ліричну душу героя зі специфічним виявом поетичної удачі. перемагаючи гострий біль, коли йому залишилося жити не більше двох — трьох днів, з перекошеним від мук обличчям, він говорить: «одна овечка, з послідніх, біленька з курдючком — має поранений хвостик; друга — чорненький лоб — шкандибає не праву задню ніжку; нехай Карпо обдивиться, щоб часом не загинули — шкода худоби…».
Чи не здається, що Іван Тобілевич сценою огляду овечок хотів показати — Пузир, між іншим, тонка лірична натура, здатна бачити у буденному прекрасне, дуже любить пісні, музику, а всі інші риси характеру є домінуючими і переважають у всіх його вчинках лише через обставини, зумовлені життям?
П'єса «Паливода XVIII століття»
І. Карпенко-Карий завжди був сміливим експериментатором драматичних форм, в тому числі й у галузі комедіографії.
Так п'єса «Паливода XVIII століття», яку дослідники трактують як повернення до романтично-побутового театру, насправді ж є чуйною стилізацією форм і мотивів народного театру. Драматург не боїться буквально зупинити фабульний розвиток дії, щоб розіграти невеличкий анекдот. Ця комедія — своєрідний «монтаж атракціонів», до якого мистецтво дійде у 20-ті роки XX століття через Ейзенштейна, Меєргольда і Брехта.
Тут же І.Карпенко-Карий вдається до дивовижного на ті часи в українській драматургії прийому «театр у театрі», беручи за вихідний поштовх для власної творчої фантазії діалог з «Приборкання непокірної» Шекспіра, з п'яним лудильником Пройдом, якого збудивши, жартома оголосили лордом. Цей драматичний хід пов'язаний з бароковим світосприйманням (недарма в назві — звучить XVIII ст.). У цьому безліч іронії і концентрованої ілюзії. Ця гра з життям і в життя є універсальною моделлю людської поведінки, а уява про життя, як про сон і про сон, як життя проростає через епоху Відродження аж у Середньовіччя. Таким чином родовід «Паливоди…» корінням сягає Кальдерона, Корнеля, Маріво, а далі йде до Піранделло, Жене і «Фараонів» О. Коломійця.
Комедія «Чумаки»
Своєрідним калейдоскопам інтермедійних сюжетів стала комедія «Чумаки», цементуючим початком якої став образ Віталія — «премудрого Соломона», як його називають односельці. Він з'ясовує для себе сутність своїх земляків. Для цього І. Тобілевич в п'єсі подає типи простих селян. І ми зробимо висновок, що автор не любить найбідніших бідняків — люмпенів. Не любить за їхню темність й відсутність людської гідності, за лінощі й жорстокість, непередбачливість і полохливість, жадібність і нечуйність — за відсутність елементарних чеснот.
В останньому акті «Чумаків» Віталій, випробовуючи односельців, прикинувся пограбованим і розореним. Він просить у братів і сестер во Христі відстрочки повернення їм грошей, вкладених у чумачку. Ті ж чинять розправу. Розлючений, осатанілий натовп готовий роздерти його на шматки. Тоді Віталій знімає з себе черес, наповнений грішми, і дражнить ним земляків, як зграю скажених собак.
Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література.
Іван Карпенко-Карий. Історія української літератури: У 2 т. — Т. 1. — К., 1987.
Галабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка-Карого // Дивослово. — 1995. — № 12.
Карпенко-Карий Іван. Твори в 3-х томах. — К.: Державне вид-во художньої літератури, 1960—1961.
Мороз Л. Іван Карпенко-Карий. Історія української літератури: XIX ст. Кн. 3. — К., 1997.
Гордість української драматургії: Про творчість Карпенка-Карого // Статті про літературу / М. Т. Рильський. — К., 1980.
Наукові записки КДПУ імені В. Винниченка. Випуск XXVII. Серія: філологічні науки (літературознавство). — Кіровоград: РВЦ КДПУ імені В. Винниченка, 2000. — 380 с. — С. 52–61.
Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. — Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. — 412 с.
Карпенко-Карий І. К. Драматичні твори / Вступ. ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука; Ред. С. Д. Зубков. — Київ: Наукова думка, 1989. — 608 с.: портр. — (Б-ка укр. літ. Дожовт. укр. літ). — ISBN 5-12-009281-0.
Peta Villaverde del Rio. Villaverde del Río merupakan sebuah kota yang terletak di wilayah Provinsi Sevilla, Andalusia, Spanyol Lihat juga Daftar munisipalitas di Seville Daftar munisipalitas di Spanyol lbsKota di Provinsi Sevilla Aguadulce Alanís Albaida del Aljarafe Alcalá de Guadaíra Alcalá del Río Alcolea del Río Algámitas Almadén de la Plata Almensilla Arahal Aznalcázar Aznalcóllar Badolatosa Benacazón Bollullos de la Mitación Bormujos Brenes Burguillos Camas Cantillana Carmona…
Koordinat: 11°16′N 169°47′E / 11.27°N 169.78°E / 11.27; 169.78 Utirik Munisipalitas dan atolNegara Kepulauan MarshallKepulauanRatakLuas • Total2 km2 (0,8 sq mi)Populasi (2011) • Total435 • Kepadatan220/km2 (560/sq mi)Kode ISO 3166-2MH-UTI Atol Utirik adalah salah satu munisipalitas dan atol di Kepulauan Marshall. Menurut sensus 2011, Utirik memiliki luas 2 kilometer persegi dan populasi 435 jiwa. Ko…
Gerakan Ahmadiyah Lahore (bahasa Urdu: احمدیہ انجمنِ اشاعتِ اسلام لاہور) adalah kelompok separatis dalam organisasi Ahmadiyah yang terbentuk pada tahun 1914 sebagai akibat dari perbedaan ideologis dan administratif setelah wafatnya Hakim Nur-ud-Din, khalifah pertama setelah Mirza Ghulam Ahmad. Anggota gerakan Ahmadiyah Lahore disebut oleh kelompok mayoritas sebagai ghayr mubāyi'īn[1] Masjid Shah Jahan di Inggris, sementara dijalankan oleh “Ahmadiyah La…
Location of Lycoming County in Pennsylvania This is a list of the National Register of Historic Places listings in Lycoming County, Pennsylvania. This is intended to be a complete list of the properties and districts on the National Register of Historic Places in Lycoming County, Pennsylvania, United States. The locations of National Register properties and districts for which the latitude and longitude coordinates are included below, may be seen in a map.[1] There are 21 properties and …
Konvensi Wina tentang Hubungan DiplomatikRatifikasi konvensi Anggota Non-anggotaDitandatangani18 April 1961LokasiWinaEfektif24 April 1964SyaratRatifikasi oleh 22 negaraPenanda tangan60[1]Pihak191[1] (Februari 2017)PenyimpanSekjen PBB Vienna Convention on Diplomatic Relations di Wikisource Konvensi Wina tentang Hubungan Diplomatik (Inggris: Vienna Convention on Diplomatic Relations) adalah sebuah perjanjian yang ditandatangani pada tahun 1961 yang menet…
Fred ChurchChurch pada 1914Lahir(1889-10-17)17 Oktober 1889Boone, Iowa, Amerika SerikatMeninggal7 Januari 1983(1983-01-07) (umur 93)Blythe, California, Amerika SerikatPekerjaanPemeranTahun aktif1908–1935 Fred Rosewell Church (17 Oktober 1889 – 7 Januari 1983)[1] adalah seorang pemeran Amerika Serikat pada era film bisu. Ia tampil dalam lebih dari 200 film antara 1908 dan 1935. Filmografi pilihan Across the Plains (1911) Alkali Ike's Auto (1911) The Secret of t…
نظرية الردع هي إحدى نظريات إدارة الصراع التي تستند أساساً على الأدوات العسكرية، لذلك كثيراً ما يقرن البعض مصطلح الاستراتيجية بمصطلح الردع، لذا بات مصطلح «إستراتيجية الردع» من المصطلحات شائعة الاستخدام سواء في مجال التخطيط العسكري أو العلاقات الدولية.[1][2] وتستند ن…
Statutory green belt around London, England Metropolitan green belt redirects here. For other uses, see Green belt (disambiguation). The Metropolitan Green Belt (outlined in red) among other green belts of England The Metropolitan Green Belt is a statutory green belt around London, England. It comprises parts of Greater London, Berkshire, Buckinghamshire, Essex, Hertfordshire, Kent and Surrey, parts of two of the three districts of Bedfordshire and a small area in Copthorne, Sussex.[n 1]…
Korean noodle dish in soy milk broth Kong-guksuAlternative namesNoodles in cold soybean soupTypeGuksuCourseColdPlace of originKoreaMain ingredientsNoodles (wheat flour), soybean soupFood energy(per 1 serving)110 kcal (461 kJ)[1] Media: Kong-guksu Korean nameHangul콩국수Revised Romanizationkong-guksuMcCune–Reischauerk'ong-guksuIPA[kʰoŋ.ɡuk̚.s͈u] Kong-guksu made from Paju jangdan beans Kong-guksu[2] (콩국수) or noodles in cold soybean soup&#…
Village in Alborz province, Iran For other places with a similar name, see Lashkaabad. Village in Alborz, IranLashkarabad Persian: لشکرابادVillageLashkarabadCoordinates: 35°51′33″N 50°44′56″E / 35.85917°N 50.74889°E / 35.85917; 50.74889[1]CountryIranProvinceAlborzCountyChaharbaghDistrictRamjinRural DistrictRamjinPopulation (2016)[2] • Total7,198Time zoneUTC+3:30 (IRST) Lashkarabad (Persian: لشکراباد)[a] …
Amsal 15Kitab Amsal lengkap pada Kodeks Leningrad, dibuat tahun 1008.KitabKitab AmsalKategoriKetuvimBagian Alkitab KristenPerjanjian LamaUrutan dalamKitab Kristen20← pasal 14 pasal 16 → Amsal 15 (disingkat Ams 15) adalah bagian dari Kitab Amsal dalam Alkitab Ibrani dan Perjanjian Lama di Alkitab Kristen.[1][2] Teks Naskah sumber utama: Masoretik, Septuaginta dan Naskah Laut Mati (4Q103 Proverbs). Pasal ini terdiri dari 33 ayat. Berisi amsal-amsal raja Salomo bin Daud.…
Cet article est une ébauche concernant Berlin et les sciences humaines et sociales. Vous pouvez partager vos connaissances en l’améliorant (comment ?) selon les recommandations des projets correspondants. Région métropolitaine de Berlin-Brandebourg La carte physique et géologique de la région La région métropolitaine de Berlin-Brandebourg est une des onze régions métropolitaines d'Allemagne regroupant la totalité des Länder de Berlin et du Brandebourg. La région métropolitai…
1974 United States Senate election in Hawaii ← 1968 November 5, 1974 1980 → Nominee Daniel Inouye James Kimmel Party Democratic People's Popular vote 207,454 42,767 Percentage 82.91% 17.09% County resultsInouye: 80–90% U.S. senator before election Daniel Inouye Democratic Elected U.S. Senator Daniel Inouye Democratic Elections in Hawaii Federal government Presidential elections 1960 1964 1968 1972 1976 1980 1984 1988 1992 1996 200…
American historian This biography of a living person relies too much on references to primary sources. Please help by adding secondary or tertiary sources. Contentious material about living persons that is unsourced or poorly sourced must be removed immediately, especially if potentially libelous or harmful.Find sources: David F. Schmitz – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (September 2015) (Learn how and when to remove this message) David F. Sch…
This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) This article needs to be updated. Please help update this article to reflect recent events or newly available information. (October 2014) This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Composit…
Skirmish in the American Revolutionary War Battle of MillstonePart of the American Revolutionary WarBrigadier General Philemon DickinsonDateJanuary 20, 1777Locationpresent-day Manville, New Jersey40°32′20″N 74°35′36″W / 40.53889°N 74.59333°W / 40.53889; -74.59333Result American victoryBelligerents United States Great BritainCommanders and leaders Philemon Dickinson Robert AbercrombyStrength 450 500Casualties and losses 4-5 killed or wounded 25 kill…
William Clark Cowie. William Clark Cowie (8 April 1849 in Friockheim, Forfarshire; – 14 September 1910 in Bad Nauheim) was a Scottish engineer, mariner, and businessman who helped establish British North Borneo and was Chairman of the British North Borneo Company.[1] Personal life Born on 8 April 1849, Cowie was the oldest of four children of the flax producer David Cowie (1825–1896) and Ann Cowie (1819–1906) in Scotland, where his mother ancestors had lived for generations. His th…
Tuskegee Airman (1924–2010) William H. Holloman IIIBornWilliam Hugo Holloman IIIAugust 21, 1924Saint Louis, Missouri, USDiedJune 12, 2010(2010-06-12) (aged 86)Kent, Washington, USResting placeNon-BurialOther namesBillAlma materUniversity of Maryland, University of WashingtonOccupationsMilitary officerfighter pilothelicopter pilotYears active1942–1972AwardsCongressional Gold Medal awarded to the Tuskegee Airmen William Hugo Holloman III (August 21, 1924 – June 12, 2010) …
Perceived decay of standards in a society For other uses, see Decadence (disambiguation). An orgy in Imperial Rome, by Henryk Siemiradzki Romans during the Decadence, by Thomas Couture The word decadence refers to a late 19th century movement emphasizing the need for sensationalism, egocentricity; bizarre, artificial, perverse, and exotic sensations and experiences. By extension, it may refer to a decline in art, literature, science, technology, and work ethics, or (very loosely) to self-indulge…
.svg){kind=small}
