Автомагістралі Франції

Автомагістралі Франції (фр. Autoroutes françaises Autoroutes françaises) — це система швидкісних автомобільних доріг в цій країні. Значна частина автомагістралей у Франції — платна, вони будуються, керуються та обслуговуються різними приватними компаніями.

За даними Національного інституту статистики та економічних досліджень Франції на 31 грудня 2014 року, загальна протяжність автомобільних доріг в метрополії становила 1 050 613 км, з них — 9645 км національних доріг та 11 560 км автомагістралей^[1] .

За даними, наведеними газетою Le Figaro, станом на середину 2017 року країні було вже 11 882 км автомагістралей, з яких 9137 км знаходилися під управлінням приватних компаній, значна частина цих магістралей була платною — для сплати були організовані 133 пункту в'їзду-виїзду. На автомагістралях Франції було 946 дорожніх розв'язок та 637 зон відпочинку^[2] .

Історія

З масовою автомобілізацією, що охопила багато країн, включаючи Францію, після закінчення Першої світової війни, виникло питання будівництва автомобільних доріг — більш швидкісних і безпечних, ніж існували до того. Перші дослідження у Франції з даного питання почалися у 1927 році, коли почалися розробки автомагістралі на захід від Парижа. Але той перший проект так ніколи і не був реалізований^[3] .

У 1930—1935 роках з'являються ще кілька проектів швидкісних автомагістралей: уздовж Лазурного Берега, від Ліона до Женеви, до Монблану і Клермон-Феррану, від Парижа на північний схід до Лілля і на південь — до Ліона та Марселя . Однак, всі ці проекти залишаються на папері. У 1936 році починається будівництво першої автомагістралі від передмістя Парижа Сен-Клу до Оржевалю включаючи створення 800-метрового тунелю. Будівництво мало завершитися до кінця 1940 року, проте було відкладено через початок Другої світової війни та німецької окупації Парижа. Будівництво відновлюється після звільнення країни в жовтні 1945 року і магістраль відкривається для автомобілістів лише 9 червня 1946 року^[3].

До 1950 років стає зрозуміло, що у держави немає достатньо коштів для фінансування широкомасштабного будівництва доріг. Праві партії висувають ідею передачі концесій на будівництво та експлуатацію автомагістралей приватним компаніям. Ліві не погоджуються і вимагають безкоштовних доріг. Тодішньому міністру транспорту і публічних робіт Антуану Піне вдається з великими труднощами домогтися прийняття закону, згідно з яким дозволялись приватні платні автомагістралі, що призвело до стрімкого розвитку швидкісної дорожньої мережі^[3].

Динаміка протяжності автомагістралей

Джерело: ASFA^[4]

Загальна інформація

У Франції існує 3 основних види автомобільних доріг: автомагістралі (фр. autoroutes позначаються літерою А і наступним за ним числом), національні дороги (фр. routes nationales або просто nationales позначаються літерою N та наступним за ним числом) та місцеві дороги (фр. routes départementales позначаються літерою D і наступним за ним числом). Зараз багато автомагістралей і деякі національні дороги включені в європейську систему швидкісних автомобільних маршрутів і позначаються додатково буквою E і наступним за ним числом (паралельно з французькою нумерацією).

Всі автомагістралі Франції пронумеровані, крім того, деякі з них мають власні імена. Основні автомагістралі мають номер з однієї або двох цифр, наступних за буквою A. Інші автомагістралі (зазвичай з'єднувальні ділянки між основними) мають код з трьох цифр, перші 2 з яких є кодом основної автомагістралі. Номери від 1 до 16 надані автомагістралям, які віялом розходяться від Парижа (крім A2, A7, A8 і A9). Номери понад 20 розподілені між автомагістралями в залежності від їх географічного розташування наступним чином:

від A21 до A29 — північ
від A30 до A39 — північний схід
від A41 до A49 — схід
від A50 до A57 — південний схід
від A61 до A68 — південний захід
від A71 до A77 — центр
від A81 до A89 — захід

Єдиними винятками з цієї системи є автомагістралі , яка йде навколо Парижа, і , яка йде від Бордо в напрямку Ліона.

Автомагістралі є найбільш сучасними і швидкісними дорогами. Дозволена швидкість на них становить 130 км / год для легкових автомобілів (110 км / год під час дощу) і 90 км / год для вантажних автомобілів і громадського транспорту. У деяких випадках також діють інші швидкісні обмеження^[5] .

Перелік основних автомагістралей

Номер	Назва (за наявністю)	Кінцеві пункти	км
	Autoroute du Nord	Париж — Лілль	210	^[6]
		Перонна — Валансьєнн	60	^[7]
		Париж — Оне-су-Буа	13,6
	Autoroute de l'Est	Париж — Страсбург	480	^[8]
		Париж — Лангр	253	^[9]
	Autoroute du Soleil	Париж — Ліон	455	^[10]
	Autoroute du Soleil	Ліон — Марсель	305	^[11]
	La Provençale	Екс-ан-Прованс — кордон Італії	225	^[12]
	La Languedocienne (Оранж — Нарбонна) La Catalane (Нарбонна — кордон)	Оранж — кордон Іспанії	285	^[13]
	L'Aquitaine	Париж — Бордо	567	^[14]
	L'Océane	Париж — Нант	347	^[15]
		Рокенкур — Трапп	11
	Autoroute de Normandie	Париж — Кан	225	^[16]
		Париж (внутрішньоміська автомагістраль)	15,9
		Вільне́в-ла-Гаре́нн — Сержі (Валь-д'Уаз)	31
	L'Européenne	Париж — Дюнкерк	311	^[17]
	L'Éco Autoroute	Санс — Куртне	131	^[18]
	L'Occitane	В'єрзо́н — Монтобан	425	^[19]
	La Rocade Minière	Екс-Нулетт — Душі́-ле-Мін	57
		Вільньов-д'Аск — кордон Бельгії	20
		Лілль — Валансьє́нн	50	^[20]
		Лілль — Дюнкерк	60	^[21]
	Autoroute des Anglais	Кале — Труа	405	^[22]
		Вільньов-д'Аск — кордон Бельгії	16
		Тур — Руан — Аббеві́ль	387	^[23]
		Гавр — Сен-Кантен	268	^[24]
	Autoroute de la vallée de la Fensch	Юканж — Омец	40
	Autoroute de Lorraine-Bourgogne	Люксембург — Нансі — Бон	350	^[25]
		Нансі — Люневі́ль	27
	Autoroute des Ardennes	Реймс — Шарлеві́ль-Мезьє́р	75
	Autoroute des Cigognes	Страсбург — Мюлуз	180	^[26]
	La Comtoise	Бон — Мюлуз	235	^[27]
	La Bourguignonne	Пуї́-ан-Осуа́ — Діжон	42
	Autoroute Verte	Діжон — Бурк-ан-Брес	150	^[28]
	Autoroute des Titans (Макон — Бельга́рд-сюр-Вальсери́н) далі — Autoroute Blanche	Макон — Монбланський тунель	208	^[29]
	Autoroute des Alpes	Гренобль — Женева	131	^[30]
	Autoroute de la Vallée du Rhône	Ліон — Пон-д'Ен	53	^[31]
	Autoroute de la Maurienne	Ліон — Шамбері — Тунель Фрежю	185	^[32]
	La Lyonnaise	Об'їзна дорога навколо Ліона	62	^[33]
	L'urbaine	Живор — Сент-Етьєн	29	^[34]
		Бургуе́н-Жальє́ — Гренобль	51
		Муаран — Рома́н-сюр-Ізе́р	70,5
	Autoroute Est de Marseille	Марсель — Тулон	64
	Autoroute du val de Durance	Складається з двох різних ділянок: Марсель — Гап та Гренобль — хребет Фо	146+26	^[35]
		Фюво — Обань	26
	La Camarguaise	Нім — Салон-де-Прованс	49
	Autoroute du Littoral	Марсель — Мартиг	40	^[36]
	La Toulonnaise	Тулон — Ле-Канне-де-Мор	55	^[37]
	Autoroute des Deux Mers	Тулуза — Нарбонна	150	^[38]
	Autoroute des Deux Mers	Бордо — Тулуза	234	^[39]
	Autoroute de la Côte Basque	Бордо — кордон Іспанії	206	^[40]
	La Pyrénéenne	Байонна — Тулуза	277	^[41]
	Autoroute de Gascogne	Лангон — По	150
	L'Ariégeoise	Тулуза — Пам'є́	38	^[42]
	L'autoroute du pastel	Тулуза — Альбі́	62	^[43]
	L'Arverne	Орлеан — Клермон-Ферран	290	^[44]
	L'autoroute de la Loire	Сент-Етьє́н — Бальбіньї	55
	La Méridienne	Клермон-Ферран — Пезенас	335	^[45]
	Autoroute de l'Arbre	Дордів — Невер	161	^[46]
	L'Armoricaine	Ле-Ман — Ренн	93	^[47]
	La Bretonne	Нант — Сотрон	4,5
	Autoroute des Estuaires	Нант — Ніор	152	^[48]
	Autoroute des Estuaires	Ренн — Кан	170	^[49]
		Анжер — Тур — В'єрзо́н	206	^[50]
	Le Superpériphérique	Кільцева автомагістраль навколо Парижа	79
	Autoroute de Vendée	Анжер — Ла-Рош-сюр-Йон	129	^[51]
		Кан — Се	80
	La Transeuropéenne	Бордо — Клермон-Ферран — Ліон	487	^[52]
Загальне джерело: Мапа підготовлена міністерством екології, сталого розвитку та енергетики Франції ^[53].