Алазони

Алазо́ни, алізони (грец. Ἁλιζῶνες; Halizonians, Alazones) — плем'я, яке жило в 7-2 століттях до н. е. в басейні Південного Бугу на північ від Ольвії^[1], і згадані в «Одіссеї» Гомера^[2].

Дані про них містяться в працях Геродота, Страбона, Павсанія і Стефана Візантійського^[1]; Гекатей Мілетський, Менекрат Елейський^[2]; Пліній Старший, Палефат. Алазони займались землеробством^[1] і вели осілий спосіб життя, вирощували зернові культури, в тому числі просо, сочевицю, а також цибулю, часник. Аполлодор Афінський згадав імена їхніх вождів ─ Одія, Епістроф, які були синами Мекістея^[2].

Там, де річки Тірас (нині Дністер) та Гіпаніс (нині р. Південний Буг) зближують свої річища, знаходилося священне джерело Ексампей, а по Ексампею проходив кордон між алазонами і скіфами-орачами^[3]. Алазони — північні сусіди калліпідів.

Колишні місця розселення алазонів на сьогодні ще недостатньо досліджені, територія їх перебування має багато ще не вивчених поселень і городищ скіфського періоду^[1] (північ і центр сучасної Миколаївської області), тому зв'язати з ними певну групу археологічних пам'яток важко^[2]. Свого часу з цим народом пов'язувалися поховання у зернових ямах, відкриті на території античного поселення біля села Варварівки, що поблизу м. Миколаєва, пізніше — тимчасові стоянки ранньої залізної доби у Побужжі^[2]. Зараз вважають, що алазонам належали степові скіфські поховання, локалізовані у Нижньому Побужжі^[2].

Одна частина дослідників відносить їх до протослов'ян, інша — до скіфських племен^[2].

Від гавані борисфенітів (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна зустріти, це калліппіди, які є напів елліни і напів скіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами. Вони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна. Оці народності живуть уздовж річки Гіпанія на заході від Борисфена.

(Історія. 4-а книга 17 уривок)

Третя річка - це Гіпаній, її джерело в Скіфії і починається вона з великого озера, навколо якого пасуться дикі білі коні. І правильно називають це озеро матір'ю Гіпанія. Отже, з нього витікає річка Гіпаній і на відстані п'яти днів шляху в ньому ще небагато води і його вода солодка, але після того на відстані чотирьох днів шляху від моря його вода стає дуже гіркою. Це тому, що в нього вливається одне гірке джерело, яке хоч і зовсім мале, але дуже гірке і його вода змішується з водою Гіпанія, що є великою річкою серед малих, і це джерело надає його воді такий смак. Це джерело є на межі країн скіфів - землеробів і алізонів. Назва цього джерела і місцевості, звідки витікає його вода, по-скіфському Ексампай, а по-еллінському - Священні шляхи. Тирас і Гіпаній у країні алізонів не дуже віддаляються один від одного, але звідти і далі кожен із них розходиться з іншим і відстань між ними розширюється.

(Історія. 4-а книга 52 уривок)

• Н. О. Гаврилюк. Алазони [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 63. — ISBN 966-00-0734-5.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Історія держави і права України. Словник термінів і понять / В. В. Щукін, Н. В. Сугацька, А. Н. Павлюк ─ К.: Кондор, 2010. ─ С. 6
• Советская историческая энциклопедия: В 16 т. ─ Т.1. − М.: Советская энциклопедия, 1961. (рос.)
• Рыбаков Б. А., Геродотова Скифия [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]. Историко-географический анализ / Б. А. Рыбаков ─ М.: Наука, 1979. (рос.)

• Гаврилюк Н. О., АЛАЗОНИ [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт «Інститут історії України Національної академії наук України»