Артуро Фернандес народився в 1906 році на фермі Уалькара, яка перебувала в Каньєте. Він був старшим з 8 дітей у сім'ї Томаса Фернандеса Сіснероса і Раймунди Мейсан. У 1926 році він став виступати за столичну команду «Сікліста», пізніше, в 1930 році, він перейшов з молодшим братом Теодоро в «Універсітаріо де Депортес». Разом вони виграли у складі «Універсітаріо» два чемпіонати Перу.
Завершив професійну ігрову кар'єру у чилійському клубі «Коло-Коло», за який виступав протягом 1940—1941 років.
Виступи за збірну
13 січня 1935 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Перу. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 5 років, провів у формі головної команди країни 18 матчів[1].
У складі збірної виграв Боліваріанські ігри в 1938 році і домашній чемпіонат Південної Америки роком пізніше. Також Артуро був у заявці на першому чемпіонаті світу 1930 року у Монтевідео, однак на поле не виходив. Також 1935 року Артуро був учасником домашнього чемпіонату Південної Америки, де зіграв у всіх трьох матчах і став бронзовим призером турніру, а через два роки зіграв і на наступному чемпіонаті Південної Америки в Аргентині. Тут Фернандес також був основним і зіграв усі п'ять матчів, втім його команда зайняла останнє шосте місце на турнірі. Між цими розіграшами Артуро також був учасником Олімпійських ігор 1936 року у Берліні, на якому зіграв дві гри, після який перуанці відмовились від продовження участі у турнірі[2].
Кар'єра тренера
Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1941 року, очоливши тренерський штаб клубу «Універсітаріо де Депортес». В основі команди до того моменту виступав ще один брат Артуро, нападник Едуардо Фернандес. Тренер Артуро, і футболісти Теодоро і Едуардо Фернандеси разом виграли ще три титули чемпіонів Перу — 1941, 1945 та 1946 року. Після того, як Едуардо поїхав в «Велес Сарсфілд», тренер Артуро і нападник Едуардо виграли ще один титул чемпіонів Перу 1949 року[3].