У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за листопад 2023 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
9 жовтня 1994, м. Вінниця. Навчався у 35 школі, потім — у Вінницькому кооперативному коледжі. Працював у фармацевтичній компанії. Мав дружину та сина.Коли почалася війна, пішов до військомату. Служив у 59-тій окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.
Останній бій захисник нашої держави прийняв 1 листопада на Херсонщині[5].
14573
Потьомкін Андрій
41 рік, с. Чабанове Піщанської селищної ради. Служив бойовим медиком взводу 1-го механізованого взводу 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону.
26 жовтня 1993. Сержант поліції. У 2016 році закінчив Дніпровський державний технічний університет. Упродовж 2016-2017 років проходив строкову військову службу. Тривалий час працював у службі судової охорони м.Дніпро. З квітня цього року брав участь у бойових діях із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Загинув поблизу населеного пункту Курдюмівка на Донеччині, боронячи незалежну Україну[7]
2 листопада
14582
Гриник Василь
Мешканець Червоноградського району. Із початком повномасштабного російського вторгнення чоловік став на захист України. Проходив військову службу в частині А0224
Він загинув внаслідок обстрілу військами РФ під час виконання бойового завдання. Це сталося 2 листопада в Харківській області. Прощання із загиблим сапером відбулося 5 листопада у селі Дорогобуж. Похований на місцевому кладовищі[9].
14584
Стасів Володимир Володимирович
21 липня 1985, с. Лужки. Був призваний 10.03.2023 року на військову службу. З 02.11.2023 року рахувався зниклим безвісти.
Загинув при виконанні бойового завдання біля населеного пункту Андріївка Бахмутського району, Донецької області[10].
14585
Нагорний Олександр Володимирович
23.07.1980, м. Біла Церква. З перших днів повномасштабної війни пішов до лав ТРО Білоцерківської громади. До служби неодноразову брав участь у волонтерській діяльності, їздив на Херсонщину розбирати завали спричиненні окупантами. Стрілець-помічник гранатометника відділення морської піхоти 2-го батальйону морської піхоти військової частини А2802.
Загинув в районі населеного пункту Кринки Херсонської області. Під час бойового завдання, зачистки окупованої території, попавши під обстріл ворожої артилерії, в пошуку укриття забіг в окоп в який прилетів снаряд і загинув від уламка [11].
43 роки, м. Виноградів. Капітан, командир артилерійського взводу, член виконавчого комітету Виноградівської міської ради. Був ветераном АТО/ООС, талановитим і професійним артилеристом та активним громадським діячем, який став на захист України ще в 2014 році. У 2015 році нагорджений орденом «За мужність» III ступеня
1975, м. Ужгород. Заступник командира батареї з морально-психологічного забезпечення 128-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Мешкав в Ужгороді понад 20 років. З 1998 до 2007 року проходив військову службу у лавах Збройних сил України в гірсько-піхотному батальйоні. Після звільнення в запас заснував власну справу, яку довелося закрити та поїхати на східний фронт нашої держави, оскільки 2014 почалася збройна агресія Російської Федерації проти України. Учасник боїв під Дебальцевим. Воював на Донбасі після того, як РФ вдерлася туди у 2014 році, потім демобілізувався й долучився до команди Міністерства у справах ветеранів України, а після цього — з перших днів повномасштабного російського вторгнення РФ, знову доєднався до лав ЗСУ.
Грудень 1978, Кам'янець-Подільський район. На військовій службі — з 2000 року. Служив у лавах 128-ї окремої механізованої дивізії на Закарпатті, з 2003 року — у 50-му окремому інженерно-саперному батальйоні на Хмельниччині. В 2014 році брав участь в обороні України в зоні АТО. З липня 2015 року працював на посаді військового комісара у місті Кам'янець-Подільський. У березні 2022 року був підвищений до начальника Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Згодом, разом із більшістю керівників місцевих ТЦК наказом Зеленського був звільнений з посади. Потім був переведений на службу в РТЦК Запорізької області. Був нагороджений відзнаками ЗСУ. Військове звання — полковник.
Загинув внаслідок ракетного удару поблизу населеного пункту Зарічне Запорізької області при нагородженні бійців 128-ї бригади[17].
14580
ВорожейкінІгор
22 липня 1967, м. Вінниця. Навчався у Вінницькому ліцеї № 15. За своє життя змінив багато професій. Останній рік перед повномасштабним вторгненням працював водієм таксі. У вільний від роботи час часто ходив на риболовлю. Воював у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. На службу пішов у 2022 році. Понад рік боронив українську землю від окупантів.
На жаль, життя воїна обірвалося під час виконання бойового завдання. Він загинув 3 листопада 2023 року.
14581
Марко Едуард Владиславович
29 років, м. Хуст. Старший солдат, оператор відділення управління реактивного артилерійського взводу, реактивної артилерійської батареї. Загинув від ракетного удару росії по особовому складу 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади в селі Зарічне на Запоріжжі
8 лютого 1998, м. Ходорів на Львівщині. Навчався у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. У 2019 році підписав контракт із 128 гірсько-штурмовою бригадою «Закарпаття». За час проходження служби нагороджений орденом ім..Б.Хмельницького III ступеня, заохочувальною відзнакою — медаль, як лейтенант, «За особливу службу» III ступеня, відзнакою командувача об'єднаних сил «Козацький хрест» ІІ ступеня, «Почесною відзнакою батальону». Майор, заступник командира гірсько-штурмового батальйону 128-ї бригади. Дядько Дробницький Михайло загинув 28 січня 2024.
Загинув внаслідок ракетного удару поблизу населеного пункту Зарічне Запорізької області при нагородженні бійців 128-ї бригади. Похорон відбувся 9 листопада в Ходорові[8][21].
28 серпня 1986, м. Рівне. З 2002 року у громадському русі. Був членом «Молодого Руху». У 2005—2012 роках — голова обласної організації і член Центрального Проводу Молодіжний Націоналістичний Конгрес — МНК. Був також голою рівненської обласної організації «Активна молодь». Випускник Острозької академії. Політолог — за освітою. Вчитель історії та журналіст — за покликанням. Взимку 2013—2014 років доброволець в 15-ій «МНК-івській», відтак у і 14-ій «пластовій» сотнях Самооборони Майдану. З початком російсько-української війни у добровольчому батальйоні «Гарпун». Опісля продовжив службу в одному із окремих розвідувальних батальйонів ЗСУ до 2019. 24 лютого 2022 року — знову на фронт де воював у підрозділі, разом із своїми побратимами ще з «Гарпуна». Служив у 14-му окремому полку ЗСУ.
Загинув на околицях Роботиного, Запорізька область під час підтримки контрнаступу [23][24].
14586
Сліпець Андрій
8.12.1988, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №40 міста Львова. Здобув освіту у Львівському фаховому коледжі Львівського національного університету природокористування. Впродовж 2014—2015 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Боронив державу поблизу населених пунктів Станиця Луганська, Сизе, Нікішине, Новоорлівка та Дебальцеве. Із перших днів повномасштабного вторгнення РФ повернувся до лав 128-ї бригади. Виконував бойові завдання на території Запорізької, Херсонської та Донецької областей. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками.
Чин прощання із загиблим відбувся 6 листопада 2023 року в Чернівцях[28][29][30][31].
14589
Дем'ян Олексій
3 квітня 2002, м. Борислав Дрогобицького району. Навчався у школі №7, потім - у Львівському ліцеї імені Героїв Крут. Далі вступив у Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, де отримав звання лейтенанта. 23 лютого 2023 року долучився до Національної гвардії України. Служив у прикордонній комендатурі швидкого реагування, а впродовж останніх чотирьох місяців боронив країну на Ізюмському напрямку.
21 липня 1999, с. Микуличі Бучанського району Київської області. У 2019 році підписав контракт, у 2020 році поповнив лави АТО, захищав нашу землю на сході України. З початку повномасштабного вторгнення вступив до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади — був старшим солдатом, командиром розвідувального відділення, розвідувального взводу, 2 десантно штурмового батальйону[34][35][36]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (13 квітня 2022 року)[37].
с.Інгулець. З тринадцяти років з батьками мешкав у селі Дар’ївка, і навчався в місцевій школі. Навчався в військовому ліцеї в Кривому Розі. Отримав звання кандидата в майстри спорту з допризовного багатоборства. Після закінчення ліцею ненадовго захопився морем і несподівано для рідних вступив до Херсонської Морської Академії, але не закінчив навчання. Вже в грудні 2013 року склав військову присягу і вступив до лав ЗСУ.Служив у збройних силах з 2013 року. Воював у гарячих точках під час проведення АТО та ООС, брав участь у звільненні Херсона.
24 роки, м. Бровари Київської області. Закінчив ліцей №3 у рідному місті. Після служби в армії працював у сфері ІТ та телекомунікацій. З дитинства захоплювався боксом, яким займався у вільний час. Відвідував усі боксерські заходи у Броварах та Києві. Коли навесні 2022 року повернувся до армії, то обрав собі позивний "Нокаут".
Загинув в районі населеного пункту Степове Покровського району Донецької області під час виконання бойових завдань [25].
14599
Гаврилаш Михайло
Проживав та навчався у Коломиї. До 1999 року чоловік працював інспектором з розшуку транспортних засобів у Державтоінспекції. Згодом переїхав до Києва. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну брав участь у забезпеченні охорони громадського порядку та публічної безпеки будівель правосуддя. У січні 2023 року долучився до "Гвардії наступу" та став на захист країни
Загинув в районі села Новокалинове Покровського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу [39]
Гавриляк Володимир
18 жовтня 1984, с. Ралівка Самбірського району на Львівщині. У 2002 році закінчив навчання у місцевій школі і вирушив на строкову службу у військах зв’язку. Повернувшись, працював у рідному селі на різних роботах. У 2007 році переїхав на Полтавщину, влаштувався доглядачем великої рогатої худоби спочатку на молочнотоварну ферму приватного підприємства «Агроекологія» у Порскалівці, згодом – у Михайликах.
Загинув під час запеклого бою поблизу міста Куп’янськ Харківської області [39]
Добридник Віктор Степанович
12.10.1977, с. Кричильськ, Сарненський р-н, Рівненська обл. Працював у рідному селі, трактористом. 8 березня 2022 року мобілізувався до лав ЗСУ у 68 окрему єгерську бригаду імені Олекси Довбуша.Мав звання молодшого сержанта.
Загинув біля села Новоєгорівка, Сватівського району, Луганської області під час виконання бойового завдання. Залишились мама, брат та 2-є донечок. Похований 27 листопада на кладовищі у рідному с.Кричильськ [47][48].
5 листопада
14601
Осадчий Роман
1996, мешкав на Оратівщині. У Романа залишилася мама Євгенія Володимирівна, дружина Юлія, малолітні донечки Анастасія і Тетянка, син Михайлик
36 років.Народився та виріс на Луганщині, у Сватовому. Закінчив місцеву школу, а потім — СНУ ім. Володимира Даля у Луганську. Довгий час працював майстром у залізничному депо у Сватовому.
"Сергій загинув на Запорізькому напрямку 05.11.2023 року, під час виконання бойових завдань, служив гранатометником стрілецького відділення"
14605
Френцер Олег
38 років, с. Новий Милятин Львівської області. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини до лав 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Боронив територіальну цілісність та незалежність держави на південному напрямку.
с. Нижня Вовча Добромильської громади. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Був старшим сапером-гранатометником інженерно-саперного відділення 3 механізованого взводу ВЧ А1008.
м. Бориспіль Київської області. Навчався у школі №8. Потім здобув вищу освіту в Київській державній академії водного транспорту імені Петра Сагайдачного. Працював начальником логістичного складу в ТОВ «Дженерал Транс Альянс Ложістік». У квітні 2023 року чоловік приєднався до лав захисників та став військовослужбовцем Збройних Сил України. Службу проходив на посаді командира взводу в 31-ій окремій механізованій бригаді. Молодший лейтенант.
Загинув обороняючи місто Красногорівку на Донеччині [51].
14608
Заболотний Артем Олександрович
8 січня 2004, с. Іванівка Донецької області. Навчався у місцевій ЗОШ та у Волноваському ПТУ, де здобував спеціальність тракториста-машиніста. З початку повномасштабного вторгнення разом з мамою та молодшим братом переїхав до бабусі у Лютенські Будища Зіньківської громади. Згодом вирішив добровольцем стати на захист України. Був поранений й після реабілітації, не вагаючись повернувся до побратимів на службу. Солдат, помічник гранатометника Національної гвардії України (в/ч 3017).
Загинув в районі села Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області [39]
14609
Бакрев Юрій Васильович
26 січня 1982, с. Байрак Великобагачанського району. Закінчив місцеву школу. Став до лав ЗСУ у червні 2022 року. Солдат, водій інженерно-саперного відділення 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого (в/ч А1008).
4 травня 1983, c. Заланів, Рогатинщина, Івано-Франківськаобласть. Закінчив Перемишлянське ПТУ № 61, фах бухгалтера. Згодом заробляв на життя у різних фірмах нашої країни та закордоном. Молодший сержант, військовослужбовець 75-го батальйону 102-ї бригади Сил територіальної оборони.
Загинув від отриманих поранень несумісних з життям, внаслідок бойового зіткнення з противником в районі населеного пункту Гуляйполе Запорізької області[52]
14614
Кравчук Сергій
с. Полоничі Золочівського району. Був стрільцем-снайпером 1 відділення спеціального призначення 1 взводу спеціального призначення 2 роти спеціального призначення.
18 березня 1970, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 22 імені Василя Семеновича Стефаника. Згодом здобув вищу освіту на колишній кафедрі «Технології основного органічного та нафтохімічного синтезу» Інституту хімії та хімічних технологій Національного університету «Львівська політехніка». Після завершення навчання проходив військову службу. Протягом 2014—2016 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Повернувшись до цивільного життя, працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Львівська кондитерська фабрика «Світоч». Займався плаванням на професійному рівні. Після початку повномасштабного вторгнення рф став на захист Батьківщини до лав 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ[54][55].
Загинув на Донеччині, захищаючи Україну від російських окупантів. Похований в Одесі в березні 2024 року[57]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[58].
14617
Данилюк Сергій
(«Чудо»)
34 роки, Латвія. Проживав в с. Якубів Долинської громади. Долучився до лав ЗСУ 3 березня 2022 року. У вересні 2022 зробив пропозицію коханій. Служив розвідником, водієм та пілотом дронів. 3 тижні стажувався в Іспанії й міг поїхати на навчання в Німеччину. Виготовляв на передовій із гільз тризуби, а потім виставляв їх на благодійних аукціонах, щоб зібрати гроші на військові потреби. У жовтні 2023 одружився, однак загинув через три тижні. Молодший сержант.
Загинув вночі внаслідок авіаудару поблизу Авдіївки. Відбувся приліт в будівлю в якій перебували військові [59][60].
14618
Ляпота Сергій Васильович
5 жовтня 1974, с. Максимівка. Після переїзду родини до села Білухівка навчався у місцевій школі. Згодом здобув професію механізатора. Працював за цією спеціальністю у колгоспі села Білухівка, в АПК «Докучаєвські чорноземи», на розвідувальних роботах у нафтовидобуванні. Стрілець-помічник гранатометника. Не дивлячись на те, що мав дуже поганий зір, боронив свою країну у самому пеклі — на нулі.
26 квітня 1985, м. Донецьк. У 1990 році разом з родиною переїхав до села Ісківці Лубенського району. Навчався в Ісківській середній школі та ПТУ № 12 у Лубнах, де здобув професію радіотелемеханіка. Після проходження строкової служби вирішив отримати ще одну спеціальність. Став монтажником високовольтних ліній і працював у ПМК, у філіях Обленерго в Києві, Лубнах, Оржиці та Борисполі.
Загинув в районі села Старомайорське Волноваського району Донецької області. У полеглого захисника залишилися батьки та сестра [39]
Фесенко Олексій Анатолійович
31 березня 1999, м. Лубни. Навчався у ЗОШ № 4 та у Лубенському медичному училищі. У 2019 році вступив до Полтавського університету економіки і права та отримав спеціальність у галузі фізичної культури і реабілітації. Перебуваючи на фронті отримав контузію та все одно повернувся у стрій. Молодший сержант, бойовий медик Національної гвардії України.
Загинув в районі села Іванівка Куп’янського району Харківської області [39]
Процик Олександр
(«Саня»)
32 роки, м. Магадан. З 1.5 року проживав в селі Козацьке на Черкащині. Там закінчив професійно-технічне училище №37. Здобув фах тракториста. У цивільному житті працював на сільськогосподарському виробничому кооперативі «Козацький». Брав участь в АТО з 2015-го. 25 лютого 2022 року, не вагаючись, вступив до лав ЗСУ. Воював у складі 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Обіймав посаду навідника.
15.11.1997. З листопада 2019 по лютий 2021 року Іван Солтисік проходив службу в комендантському взводі теруправління Служби судової охорони. За час служби став чемпіоном з рукопашного бою, був призером та учасником змагань зі змішаних єдиноборств. Мав звання кандидата в майстри спорту з боксу. Воював від початку великої війни. На фронті був розвідником. Служив у 108-му батальйон 10 ОГШБр.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу в селі Орлянка Куп`янського району. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня [62][63][64]
14622
Рижков Олександр Васильович
17 листопада 1981, м. Луцьк. Мобілізований на військову службу 25 серпня 2022 року до особового складу військової частини на посаду стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бахмут Донецької області [65]
14623
Коровіцин Олександр Михайлович
5 червня 1968, м. Гребінка. Навчався в Гребінківській ЗОШ № 1, яку закінчив у 1985 році. Майже всю свою трудову діяльність присвятив підприємству хімічного виробництва «Азот» у місті Черкаси, з якого пішов на пенсію на пільгових умовах. З квітня 2023 року добровольцем пішов захищати рідну Україну. Служив на Куп’янському напрямку, отримав контузію. Сапер.
22.06.1995, м. Житомир. Закінчивши ЗОШ №30, вступив до Житомирського технологічного фахового коледжу КНУБА. Продовжив навчання у «Житомирська політехніка». Працював у КП «Центр захисту тварин» Житомирської міської ради. Згодом почав кар'єрний шлях у приватній страховій компанії. У вересні 2023 призваний до лав ЗСУ. Пройшовши навчання у Британії, був направлений на Схід України.
16.02.1987, с. Летичів, Хмельницький р-н, Хмельницька обл. Навідник 2 відділення 2 взводу, 4 роти 2 єгерського батальйону 68 оєбр в/ч А4056. До повномасштабного вторгнення працював будівельником. У березні 2022 року став на захист України. У воїна залишилися дружина та 2-є дітей.
Загинув, виконуючи бойове завдання в районі н.п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області[3].
14626
Котик Андрій
15.02.1992, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 18 Львівської міської ради. Після завершення навчання працював майстром будівельних та монтажних робіт у місті Львові. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських загарбників до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював на території Донецької області.
Народився Тимур Хакімов 20 липня 1990 року в місті Ангрен в Узбекистані. Коли йому виповнилося п'ять років, родина переїхала жити у Чернятин. Тут пройшли роки дитинства та юності Тимура.
Після навчання у школі юнак навчався на тракториста в Новогребельському профтехучилищі. До початку війни працював робітником комунального підприємства «Благоустрій міста Калинівка».
Загинув під час ракетного обстрілу 8 листопада на Донеччині
14630
Булашов Андрій («Музикант»)
До початку повномасштабного вторгнення Андрій працював продавцем-консультатом в магазині «ВМ техніка». До лав Збройних Сил України був мобілізований 31 травня 2022 року. Захищав Україну в складі 57-ої окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Без люблячого батька залишилися два неповнолітніх сина: 14-річний Михайло та 12-річний Павло. Рідний брат Андрія, жмеринчанин Дмитро Крижановський, зараз захищає Україну в лавах Збройних Сил України.
Воїн загинув поблизу населеного пункту Ківшарівка внаслідок артилерійського обстрілу російських окупантів. Похорон відбувся 13 листопада 2023[69].
14631
Волинець Олексій Анатолійович
30 жовтня 2003, с. Уланів Хмільницького району Вінницької області. Його сім'я часто переїжджала, тож хлопець вчився, зокрема, у Тульчинському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. 11 класів закінчив у Вінницькому ліцеї № 36. Після закінчення школи вступив до університету у Польщі. Проте навчанню завадила повномасштабна війна. У лютому 2022 року Олексій повернувся до України, не міг залишитись осторонь, коли Батьківщина потерпає від загарбників. Тоді ж вступив до війська. Як і мріяв, служив у полку «Азов».
8 листопада 2023 року поліг під час бою на Луганщині. Йому назавжди залишилося 20 років. Прощання з загиблим відбулося 15 листопада[70]
14632
Гацанюк Максим Володимирович
Мешканець Погребищенської громади. Призваний по мобілізації 17 червня 2022 року старший солдат був водієм механізованого відділення. З листопада 2022 року брав участь у захисті Бахмута. З квітня 2023 року звільняв Запорізьку область.
7 квітня 1989, проживав у с. Вільне, Криворізького району, Дніпропетровської області. У 2006 році закінчив Червоношахтарську загальноосвітню школу. Після неї у 2011 році закінчив Криворізький технічний університет, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю інженер-механік. Працював механіком у ТОВ «Ольвія»[72]. У березні 2023 року став на захист країни у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював у Бахмутському напрямку поблизу села Іванівське. Наприкінці травня 2023 року при виконанні бойових завдань, отримав поранення. У жовтні 2023 року був переведений на посаду старший солдат (старший оператор 1 відділення радіоелектронної боротьби взводу аеромобільного батальйону РЕБ) та направлений до н.п. Кліщіївка Бахмутського напрямку для виконання бойових завдань[73][74][75][76].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[77].
14636
Шевченко Олексій
2 червня 1996, Пирятин. Навчався у Пирятинському ліцею, вищу освіту здобув у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. У 2017-2019 роках проходив військову службу у Національної гвардії - спочатку строкову, потім за контрактом. Після цього працював учителем фізичної культури у Пирятинській школі №6.
24 лютого 2022 року добровольцем приєднався до сил оборони.
Загинув унаслідок мінометного обстрілу населеного пункту Вербове Пологівського району на Запоріжжі[78].
14637
Самуляк Роман
7 липня 1974, м. Коломия. Навчався в Коломийському професійному ліцеї сфери послуг. Командир бойової машини, командир механізованого відділення 42-ї бригади. Виконував бойові завдання поблизу Кліщіївки Бахмутського району
Зник під час бойового завдання 8 листопада 2023 року поблизу села Кліщіївка Донецької області. Понад шість місяців його вважали зниклим безвісти [80].
14639
Ігнатенко Вадим Олександрович
16 серпня 1969, м. Полтава. Капітан, командир інженерно-саперного взводу інженерної роти. Після школи навчався у вищому воєнному училищі. Потім був направлений на службу до міста Сєверодонецьк. Там він одружився та народились діти: донька і син. На початку повномасштабного вторгнення він повернувся до Полтави та став на захист Батьківщини.
м. Луганськ. Воював в Азові з 2014-го року. рав участь у Широкинській наступальній операції, боях на Світлодарській дузі Пройшов важкі бої за Маріуполь та Азовсталь, а потім москальський полон. Був одним із 215 українських і закордонних бійців, яких Україні вдалося повернути додому 21 вересня 2022 року. Після того, як воїн пройшов реабілітацію, він знову вирішив повернутися на фронт.
У складі свого підрозділу брав участь у боях у Запорізькій області. 9 листопада при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Новодарівка геройськи загинув у бою[83][84].
14644
Іванов Андрій
(«Тихий»)
1 жовтня 1978, м. Волочиськ Хмельницької області. Після закінчення 9-го класу вступив до Волочиського професійно-технічного училища №5, де здобув спеціалізацію електрогазозварювальника. У цивільному житті працював заступником начальника варти на машинобудівному заводі АТ «Мотор Січ». Під час повномасштабного вторгнення чоловік без роздумів пішов захищати найдорожче, що мав – свою сім’ю. Андрій приєднався до лав Збройних Сил України та вирушив на фронт. Воював у складі 42-ої окремої механізованої бригаді на посаді стрільця-санітара.
Загинув поблизу села Кліщіївка, що на Бахмутському напрямку Донеччини. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення. Похований в рідному місті. Вдома на Андрія чекали дружина Оксана й донька Анастасія [85].
14645
Ткаченко Олександр
(«Сєвас»)
34 роки, м. Севастополь. Здобув фах перукаря. У 2013-му розпочав службу в морській піхоті. Після окупації Криму виїхав до Миколаєва. Брав участь в АТО. Після закінчення контракту жив на Київщині. Штаб-сержант. Під час повномасштабного вторгнення боронив Київщину в складі добровольчої ротно-тактичної групи «Ірпінь». Згодом вступив до лав СБУ. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Військовий Володимир Новак, 28.07.2003 р.н., житель села Зозулинці.Володимир був студентом четвертого курсу факультету адвокатури Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.З перших днів війни вступив до лав Національної гвардії України, відстоював самобутність та незалежність українського народу в «гарячих точках» фронту, однак виконуючи бойове завдання потрапив під артобстріл
47 років, м. Львів. Після початку повномасштабного вторгнення Росії вступив до лав 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура" Сухопутних військ ЗСУ. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на південному напрямку. У мирний час працював закрійником і кравцем у Львові. Наприкінці 80-х років у лавах молодіжної громадської організації займався охороною мітингів і масових акцій громадян, також активно допомагав скаутським організаціям. Свій вільний час любив присвячувати дітям і захоплювався вишиваннямю Залишилося четверо дітей.
7.05.1993, селище Черняхів Житомирської області. Навчався у Черняхівському ліцеї #1, після закінчення ліцею вступ в Головинське ВПУ. З 2015 року служив в АТО в Донецькій області. Деякий час працював у 9 відділі Житомирського РТЦК та СП. Потім служив в 30ОМБр. Повномасштабне вторгнення зустрів у місті Бахмут. У травні 2022 повернувся додому і перевівся в 47ОМБр. Їздив на навчання до Німеччини.
33 роки, м.Мерефа,боронив Батьківщину у складі 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 5-ї десантно-штурмової роти 2-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0284.
5 квітня 2000, 23 роки, м. Київ. Закінчив школу 226 на Оболоні. Потім навчався в Київському університеті імені Бориса Грінченка на факультеті інформаційних технологій та математики за спеціальністю "Клмп`ютерні технології". Працював в охоронній компанії «Шериф». З початком повномасштбаної війни пішов на фронт. Служив у 1-й Президентській бригаді оперативного признаення "Буревій". Служив сапером-розвідником.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу селище Ямпіль на Донеччині [90].
11 листопада
14656
Єрофєєв Макар Антонович
24 роки, Підгородне, Підгородненська міська громада, Дніпровський район. У мирні часи він професійно займався хокеєм і грав за дніпровські команди "Зеніт", "Яструби" та "Аврора". Воював під Харковом, відсунув противника від Чугуєва, командував підрозділами при Балаклійсько-Куп'янській операції. Отримав поранення і воював на північ від Бахмута під Хромовим. Останнім часом організовував біля Андріївки. Старший лейтенант замісник командира роти.
25 травня 1972, м. Новий Розділ, житель села Оброшине. Пішов на війну добровольцем 25 лютого 2022 року. Був гранатометником 2-го десантного штурмового відділення 2-го штурмового взводу 6-ї штурмової роти Десантно-штурмового батальйону військової частини А0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Учасник бойових дій, двічі був поранений[93][94].
Загинув при виконанні бойового завдання біля села Кліщіївка Донецької області (Бахмутський напрямок). Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[95].
1 жовтня 1995, м. Львів. Здобув освіту в технічному фаховому коледжі Національного університету «Львівська політехніка» за фахом «телерадіомеханік». Протягом 2015-2017-го років проходив строкову службу у складі спецпідрозділу «Барс» Національної гвардії України. Згодом підписав контракт із 80-ою окремою десантно-штурмовою бригадою ДШВ ЗСУ. Виконував бойові завдання у зоні проведення АТО/ООС. Постійно працював над вдосконаленням індивідуальних бойових навичок, адже змалку мріяв про те, щоби стати військовим. Після повернення до цивільного життя працював у продуктовій гуртівні. Перед повномасштабним вторгненням росії поїхав до Чехії. За два тижні повернувся на Батьківщину та добровільно вступив до лав 80-ої бригади. Боронив державу на найрізноманітніших напрямках: на території Донеччини, Харківщини та Миколаївщини. Декілька разів отримував серйозні поранення, зокрема, під час звільнення Ізюму[93][96].
Загинув 11 листопада 2023 року під час гранатометного та артилерійського обстрілу в районі Синьківки Куп'янського району Харківської області[97].
14659
Котенко В'ячеслав
м. Дрогобич. У липні 2022 року чоловік склав присягу та долучився до лав ЗСУ. Спершу воював у складі військової частини А-7113, а згодом — у складі першого штурмового відділення ВЧ А-4640. Там виконував обов'язки стрільця-гранатометника.
Загинув 11 листопада на Харківщині. Похований на Микулинецькому кладовищі в Тернополі[98]
14661
Корбут Дмитро Євгенович
34 роки, м. Житомир. Закінчив 32 школу. Після завершення школи вступив до Кооперативного коледжу бізнесу і права. До складу Збройних сил Дмитро Корбут вступив у вересні 2023 року.
Загинув внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу РФ між Кліщіївкою та Бахмутом[99].
14663
Пуківський Володимир Богданович
(«Бандера»)
с. Вороняки Золочівського району. Добровільно зголосився захищати демократичні цінності під час миротворчих кампаній у Косово та Іраку. Став на захист країни у лютому 2022 року та брав участь у боях за Київщину, на Запоріжжі та Донеччині. Був молодшим сержантом.
Загинув під час виконання бойового завдання 11 листопада 2023 року у районі Горлівки Донецької області[32].
14664
Ткач Євгеній
22 вересня 1995, с. Рубіж Городнянської громади. Після закінчення Деревинської школи вступив до Чернігівського професійного будівельного ліцею та опанував спеціальність «електрик». Працював на будівництві. З початком повномасштабної війни був у складі одного з підрозділів військової частини А4210 на посаді номера обслуги десантно-штурмового відділення.
Загинув 11 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Попрощалися та поховали військового на кладовищі села Деревини Городнянської громади[100]
27 листопада 1995, с. Лінчин колишнього Березнівського району Рівненської області. Навчався в Лінчинській загальноосвітнійї школі І-ІІ ступенів. У грудні 2022 року став на захист України від рашистських загарбників. Старший солдат, стрілець аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[101][102].
Загинув під час ведення бойових дій в районі села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області[103]. Похований 17 листопада 2023 року в рідному селі Лінчин. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[95].
14666
Ванівський Назар
39 років, с. Новосілки Рудківської громади. Проходив службу у третьому відділені третього взводу другої роти спеціального призначення військової частини А4219.
Загинув 11 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання [104]
14667
Пастушок Тарас Васильович («Бульба»)
21.08.1986, м. Рівне. Навчався у 18 школі, а за тим, здобув фах електро-газозварювальника в 10 училищі. Проте, за спеціальністю, так і не працював. Спершу, займався шиномонтажем, а за тим, шукав кращих заробітків закордоном. Отримав повістку у вересні 2022. Отримав поранення і контузію. Був нагороджений нагрудним знаком ("Хрест Хоробрих"). Служив водієм гранатометного відділення.
Загинув 11.11.2023 р. біля населеного пункту Хромове, поблизу м. Бахмут [105].
14668
Буричка Іван
(«Гарік»)
28 років, с. Жупани Львівської області. Закінчив Стрийське вище художнє професійне училище №16 та здобув професію плиточника, штукатура, муляра. У 2017-2018 роках пройшов строкову службу. Згодом працював за кордоном у будівельній фірмі. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся на Батьківщину та вже 25 лютого 2022 року приєднався до лав Збройних Сил України. Воював у складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила. Був стрільцем-зенітником зенітного ракетного взводу. Старший солдат.
Загинув виконуючи бойове завдання поблизу селища Південне Бахмутського району Донеччини. Під час обстрілу противником з М120 позицій українських захисників зазнав смертельних осколкових поранень. Похований в рідному селі [106]
14669
Голубенець Олег
(«Історик»).
12.11.1991, с. Криве Озеро Миколаївської області. Закінчив Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського та здобув фах вчителя історії. Після випуску працював за спеціальністю в селі Криве Озеро Друге, згодом переїхав до міста Ірпінь Київської області. До вторгнення працював у столичній автошколі інструктором та викладачем теорії. З початком повномасштабного вторгнення чоловік пішов добровольцем захищати свою країну від окупантів. Воював у лавах 3-ої окремої штурмової бригади ЗСУ. Був санітаром-сапером в групі інженерного забезпечення.
Загинув 11 листопада 2023 року поблизу села Богданівка. У бою з окупантами зазнав смертельного поранення під час мінометного обстрілу [107] Похований в селі Криве Озеро Друге на Миколаївщині.
37 років. Народився 30 листопада у місті Вінниці. Навчався у школах № 15 та № 8. Після здобуття середньої освіти вступив до Вінницького фахового коледжу будівництва та архітектури. Потім — отримав диплом юриста в університеті «Україна» та закінчив магістратуру Тернопільського національного економічного університету за спеціальністю Право. Займався спортом, ходив до секції з боротьби. Працював в службі охорони. З січня 2023 року служив у Національній гвардії. Боронив Вінницю і область від ворожих повітряних цілей. Мав доньку. Дівчинка цьогоріч пішла до першого класу.
Випускник з червоним дипломом спеціальності «Двигуни внутрішнього згоряння» 4-го факультету в Національному аерокосмічному університеті імені М. Є. Жуковського «ХАІ»
Ярослав Васильович народився 2 травня 1996 року у селі Сабарівка Вінницького району. Навчався в інтернатному закладі. Після закінчення — вступив до архітектурно-будівельного коледжу Вінниці. Працював будівельником.
Захищав Україну у складі 79-тої окремої десантно-штурмової бригади, воював поблизу Мар'їнки. На службу пішов у липні 2023 року. За спогадами дружини, захоплювався футболом. Часто грав на стадіоні поблизу будинку у м'яча із сусідськими дітьми. На жаль, своїх діток завести не встиг. Життя обірвала війна, — розповідають на сайті міськради.
Воїн загинув у бою на Донеччині 12 листопада. Йому навіки 27 років…
14678
Максим'як Василь
52 роки, м. Борислав Дрогобицького району. Працював оператором котельні. У березні 2023 року долучився до лав Збройних сил України, де служив у 42-й окремій механізованій бригаді.
24 квітня 1991, с. Батьки Опішнянської громади Полтавської області. Проживав у Полтаві. У вересні 2023 року добровольцем став до лав ЗСУ та пройшов навчання за кордоном. Солдат, стрілець 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[112].
Загинув у районі села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області внаслідок осколкового поранення. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[113].
Загинув 12 листопада 2023 року під час артилерійського обстрілу РФ в Донецькій області [114].
14681
Пилипів Андрій Богданович
(«Купол»)
6 червня 1982, селище Рожнятів Івано-Франківської області. Навчався у Рожнятівській загальноосвітній школі I-III ступенів. Здобув освіту коваля-художника у Косівському коледжі декоративно- прикладного мистецтва. Навчався у Львівській національній академії мистецтв. Працював ковалем-художником. Вступив у лави ЗСУ 12 липня 2023 року.
Загинув внаслідок наступально-штурмових дій противника поблизу населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області. Вважався зниклим безвісти до травня 2024 [116]
15 липня 1991, м. Вінниця. У грудні 2022 року був призваний служити Батьківщині. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював поблизу Мар’їнки, що на Донеччині. На жаль, отримав контузію, пережив мікроінсульти, лікувався у Вінниці. Проте лікарі не змогли покращити стан Захисника, серце воїна перестало битися 13 листопада. Без батька залишилась 6-річна дівчинка — донечка Сергія.
На війні отримав важку травму, через яку 13 листопада життя воїна обірвалося[117].
14687
Поліха Тарас
32 роки, с. Муроване Белзької громади. Захисник служив у військовій частині А4635. До Збройних сил України долучився з початком повномасштабного російського вторгнення.
Загинув біля села Роботине Запорізької області під час танково-артилерійської атаки. Похорон відбувся 21 листопада 2023 [111].
14688
Котов Юрій
7 жовтня 1970, с. Вишеньки. Закінчив місцеву восьмирічну школу, потім навчався в училищі в Конотопі. Проходив військову службу, опанував фах інженера-механіка у Ніжинському агротехнічному коледжі. Працював в охороні та на будівництві, певний час був інженером на сирзаводі у Коропі. До лав ЗСУ долучився у січні цього року. Служив в одному з підрозділів військової частини А4773 на посаді водія протитанкового взводу.
10 вересня1999, с. Чудель (Сарненський район, Рівненська область). У 2016 році вступив до Львівської Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Не закінчив навчання, забрав документи у 2019 році. Служив у 41-й інженерній бригаді [119].
Загинув під час виконання бойового завдання по заміновуванню території біля Кліщіївки в Донецькій області. Потрапив під артилерійський обстріл. Похований із почестями в рідному селі Чудель [120].
14691
Яременко Дмитро Валерійович
18 років, м. Маріуполь. Після окупації Маріуполя родина залишила рідне місто. Жили у Вінниці, де Дмитро вступив до ВНЗ на спеціальність “Журналістика”. Він дуже хотів після закінчення журналістських студій у нас, вступити далі у Карпенка-Карого і навчатися на режисурі. На другому курсі Дмитро перевівся на індивідуальне навчання, щоб долучитися до війська. Підписав контракт у серпні 2023. Боронив Україну у складі 12-ї бригади оперативного призначення НГУ “Азов”. Його батько також воює.
40 років, м. Львів. Працював пекарем на колишньому Львівському хлібокомбінаті №2, також обіймав посаду механіка-наладчика обладнання на місцевому підприємстві харчової промисловості. У березні 2023 року добровольцем приєднався до Державної прикордонної служби України. Захисник воював у складі 15 мобільного прикордонного загону "Сталевий кордон" ДПСУ.
Загинув під час виконання бойових завдань у районі села Пречистівка. Прощання з загиблим відбулося 20 листопада в смт.Смоліне.[124]
14697
Безпалько Олексій Миколайович
м. Луганськ, проте разом із родиною все життя мешкав у Вільнянську, працював на підприємствах Запорізької області. Став до лав війська 17 вересня 2022 року. Воював на Запорізькому, Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Він був командиром відділення, потім — головним сержантом. Тимчасово виконував обов’язки, а одного разу замість командира роти.
Загинув під час штурму армії РФ у населеному пункті Хромове на Донеччині[125].
14698
Жигайло Євген Олександрович
(«Жога»)
44 роки, м. Київ. Після закінчення школи вступив до Київського електротехнічного технікуму, але задля підтримки своєї родини в складні часи мусив покинути навчання та піти працювати. На протязі 10 років професійно займався рукопашним боєм, мав навички володіння зброєю. В період Революції Гідності відстоював інтереси громадян на Майдані Незалежності. З початку повномасштабного вторгнення вступив до лав територіальної оборони, а далі вже до 242-го окремого батальйону територіальної оборони241-ї окремої бригади територіальної оборони. Мав за мету стати бойовим медиком задля порятунку побратимів на полі бою. У цей важкий період він знайшов ще одну, велику та дружню родину - своїх побратимів, «Бойових бобрів».
Загинув під час виконання бойового завдання в н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області, потрапивши під ворожий мінометний вогонь. Похований на кладовищі села Гатне Фастівського району Київської області.
14699
Синельник Олександр Олександрович
(«Цар»)
45 років, с. Підгірці Київської області. Жив із сімʼєю у Києві. Закінчив столичне професійно-технічне училище за спеціальністю столяра-паркетника. Молодший сержант. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік став на захист своєї країни та близьких. Служив у 61-му окремому стрілецькому батальйоні, що в складі 44-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був командиром відділення.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Синьківка, що на Харківщині. Захисник отримав смертельні поранення внаслідок мінометного обстрілу з боку окупантів [126].
Загинув 15 листопада 2023 року внаслідок обстрілу поблизу селища Шуми Донецької області[127].
14705
Киченок Ігор
27 березня 1985, с. Данівка. Закінчив Данівську школу I-III ступенів, потім вступив до Козелецького технікуму ветеринарної медицини БНАУ, який закінчив у 2004 році та опанував спеціальність "фельдшер ветеринарної медицини". Довгий час працював за фахом у ТОВ "Данівське". До повномасштабного вторгнення працював на різних роботах у Києві. У травні 2023 року долучився до лав ЗС України. Був у складі одного з підрозділів військової частини А4010 на посаді стрільця-санітара.
Загинув 15 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися та поховали військового на кладовищі села Данівка Козелецької громади [100].
14706
Нагорний Анатолій Олександрович
Голова Веселівського районного суду Запорізької області. Пішов на війну добровольцем на початку повномасштабного вторгнення, попри те, що був відряджений до Жовтневого суду м. Дніпра.
35 років, м. Сіверськодонецьк, Луганщина. До лав Збройних Сил України став із початком повномасштабного вторгнення Росії. Служив у 88 окремому батальйоні морської піхоти.
31 січня 1980, м. Чернігів. Після закінчення школи №19 вступив до професійного училища №6, де навчався за спеціальністю "столяр-тесляр". Після закінчення училища працював за фахом. В травні 2023 року за власним бажанням вступив до лав Збройних Сил України. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А1302 на посаді стрільця-санітара мотопіхотного відділення. Під час одного з боїв на східному напрямку отримав поранення, пройшов реабілітацію та повернувся до побратимів захищати Батьківщину.
Загинув 16 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися з військовим у Чернігові в Катерининській церкві, поховали на кладовищі Яцево [100].
14715
Приліпота В`ячеслав
38 років, м. Жовті Води, закінчив школу № 8, потім училище, де здобув фах автослюсаря. Проходив строкову військову службу, отримав військову спеціальність "сапер". Працював на ТОВ "Восток-Руда", ПрАТ "Гарант Метиз Інвест", ТОВ "Хлібозавод". Із 2014 по 2015 роки брав участь в АТО, мав статус учасника бойових дій. Удруге пішов боронити Україну від російської збройної агресії 19 квітня 2022 року.
16 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання військових загинув від осколкових поранень, отриманих унаслідок обстрілу з протитанкового гранатомету[133].
14716
Дудка Віталій
Був старшим стрільцем-оператором десантно-штурмового взводу.
24 роки, м. Южноукраїнськ. Навчався у "Криворізькому фаховому коледжі Національного авіаційного університету". У листопаді 2019 року за контрактом вступив до Національної Гвардії України у військову частину 3044. З початком повномасштабного вторгнення опанував професію сапера.
47 років, с. Рудники, Волинь. Згодом здобув освіту будівельника. Проживав з родиною в місті Ківерці Волинської області. Служив в 110ОМБр на посаді механіка-водія.
Потрапив в полон в квітні під Новобахмутівкою на Донеччині. Закатований в СІЗО-2 в місті Вязьма Смоленської області, вірогідно помер з голоду. Похований на Алеї Слави міського цвинтаря у Ківерцях. Залишилися мама, дружина, син, три брати, сестра та онук
17 листопада
14718
Бойчук Андрій Михайлович
1975, с. Завалля Коломийського району. З березня до серпня 2014 року брав участь в АТО.
1977, м. Херсон. Навчався у школі №25 Навчався у ХДТУ з 1994 по 1999 роки на факультеті машинобудування та економіки підприємства. У шлюбі з 14 листопада 2003 р.Писав книги про історію Херсона, регіону, всієї України. Також був тренером у Національній скаутській організації для підлітків "Пласт". "Репринти незакінчених чернеток" — це було видання про окупацію Херсона німецькими військовими, про наше підпілля, про діяльність ОУН в Херсоні. До серпня 2022 живі під окупацією. Потім вступив в ЗСУ.
с. Залужани Дрогобицької громади. Став на захист України 16 березня 2022 року. Перебував на передових позиціях фронту у складі одного з підрозділів Нацгвардії.
Зник безвісти поблизу села Кліщіївки Донецької області, гідно виконуючи свій військовий обов'язок 17 листопада 2023. Тіло повернули додому в січні 2024. Був єдиним сином у батьків [142]
14722
Добрий Валентин
Білозерка, Херсонської області. Був учасником Революції Гідності. На майдані спалив два водомети коктейлями молотова. Відвідав понад 42 країни світу: перетнув екватор і двічі подорожував Африкою. Працював розповсюджувачем літератури у видавництві «Український пріоритет». Після початку нової фази російсько-української війни пішов добровольцем до ЗСУ. Навчився тактичної медицини. Пройшов бойове хрещення в Соледарі, тримав з побратимами оборону Бахмуту.
Загинув поблизу села Новоселівське Сватівського району Луганської області [111].
14728
Вишаровський Денис
35 років, м.Вінниця. Навчався у середній загальноосвітній школі №11, а старші класи закінчив – у 22-й. Окрім уроків, передбачених програмою, тут велику увагу приділяли вивченню військової справи. Захопившись нею, відразу після школи Денис пішов на строкову армійську службу. А коли повернувся, став працювати. До війни довгі роки був водієм інкасаторської машини у банківській установі.
Загинув воїн невдовзі після свого 35-го дня народження на Запорізькому напрямку.
14729
Павліченко Сергій Дмитрович
Був представником ультрас футбольного клубу "Динамо". Також був відомий і як колишній політв'язень часів Януковича, якого арештували у справі вбивства судді Зубкова. Сергія засудили о 13 років позбавлення волі, а його батька — Дмитра Павліченка — до довічного ув’язнення. авліченки належали до ультрас Динамо, тому фани київського клубу оголосили акцію "Свободу чесним" на підтримку ув’язнених. На кожному матчі киян фани вивішували банери із закликом: "свободу Павліченкам". Павліченки були звільнені у лютому 2014 року на виконання постанови Верховної Ради України "Про звільнення політв'язнів".Був бійцем 78 полку ДШВ.
Загинув в районі села Вербове, Запорізької області[144]
14730
Шевченко Сергій
26 років, м. Кропивницький. У 2016 році проходив строкову службу в Нацгвардії України. Після брав участь в антитерористичній операції в Луганській та Донецькій областях. Продовжив служити за контрактом у 79 бригаді десантно-штурмових військ. Влітку 2022 року уламки ворожого снаряда влучили Сергієві в шию. Після поранення пролікувався, і потім знову пішов воювати. Воював на Херсонському напрямку, Донецькому, він був на усіх напрямках. Служив на посаді номера обслуги розвідувального взводу.
Загинув поблизу села Калинівка Донецької області від поранення внаслідок влучання протитанкової керованої ракети. Поховали бійця на Алеї слави на Далекосхідному кладовищі в Кропивницькому[145]
14731
Банул Кирило
(«Марк»)
20 років, с. Давидівка Житомирської області. У 2018-му закінчив місцеву гімназію. Потім 2 роки навчався в Житомирському обласному ліцеї-інтернаті для обдарованих дітей. У 2020-му вступив до Київської національної академії внутрішніх справ. У січні 2023 року хлопець перевівся на заочну форму навчання, щоб стати на захист країни. Два місяці працював у Хорошівському управлінні відділення поліції. У березні приєднався до лав штурмового полку «Сафарі», що діє в складі Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Пройшов навчання і став бойовим медиком.
Загинув в районі селища Курдюмівка на Донеччині. Виходячи з поля бою, почув голос пораненого побратима та побіг до нього. В цей час ворог здійснив атаку з дрона .
14732
Баранець Михайло Сергійович
35 років, селище Дашів Вінницької області. Згодом переїхав з родиною на Київщину. Закінчив Уманське професійно-технічне училище. До вторгнення працював водієм на фірмі «Карат». До лав Збройних Сил України чоловіка мобілізували у липні 2023 року. Він пройшов навчання та приєднався до 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Обійняв посаду старшого механіка-водія і вирушив на передову, де через місяць і загинув.
Загинув відбиваючи ворожий штурм міста Авдіївка на Донеччині [146]
14733
Шаповал Артур
21 серпня 1990, м. Слов`янськ, Донецька область. У 2022 переїхав до Пирятина, де одружився з місцевою дівчиною. У лютому 2023 мобілізувався до ЗСУ. Отримав поранення 5 жовтня 2023 внаслідок ворожого артилерійського обстрілу позицій в районі села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
30 років, с. П'ятниця Самбірський район Львівської області, проживав у Добромилі Самбірського району. Із початком повномасштабного російського вторгнення став на захист України від окупанта. Був стрільцем-помічником гранатометника 4-го десантно-штурмового відділення військової частини А0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[148][149].
Загинув на Бахмутському напрямку поблизу Кліщіївки. Зник безвісти 19 листопада 2023 року. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[95].
14736
Павленко Ярослав В'ячеславович
34 роки. Житель міста Синельникове. Закінчив школу 5. В мирний час працював помічником машиніста електропоїзда. Був великим прихильником футболу. До лав збройних сил потрапив з 2014 р. Був учасником бойових дій у складі 25 аеромобільної бригади. Загинув під час виконання військового завдання у Покровському районі Донецької області.
Був учасником подій на Майдані під час Революції Гідності. Опановував спеціальність «Експериментальна фізика». Ще студентом розпочав роботу в ІТ-сфері, де й продовжував працювати до тих пір, поки не став на захист Батьківщини. 16 грудня 2022 був мобілізований і склав присягу 25 грудня. Був командиром відділення мінометної групи.
Загинув виконуючи бойове завдання під Новопрокопівкою [150]
14738
Медвєдєв Вадим («Бурий»)
22 роки, с. Горигляди Тернопільської області. Навчався в місцевій загальноосвітній школі. Потім вступив в Коропецький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення навчання їздив працювати в Польщу. Згодом пішов на строкову військову службу. Під час повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист Батьківщини від ворога. Службу проходив у 65-ій окремій механізованій бригаді Збройних Сил України. Під час однієї з останніх відпусток освідчився коханій та мріяв створити родину, але так і не встиг. Старший солдат.
16 лютого 2000 р.н., м. Жмеринка Вінницької області. Закінчив Жмеринський ліцей №4. Любов до кулінарії допомогла обрати майбутню професію: разом із братом Анатолієм закінчив Вінницький коледж та отримав спеціальність «Кухар». Андрій із братом до війни готували вишукані страви у вінницьких кафе та ресторанах. Так само пліч-о-пліч брати стали на захист України, коли ворог прийшов на нашу землю. За кілька місяців кухар, який жодного разу не тримав зброї в руках, вже проходив бойову підготовку разом із побратимами 80-ї ОДШБр. Став оператором роти вогневої підтримки 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Разом із побратимами звільняв тимчасово окуповані території на Запорізькому напрямку. 13 жовтня за віддану службу і захист Батьківщини отримав медаль «Незламним Героям російсько-української війни»[152][153].
Загинув в районі н.п. Мала Токмачка, Запорізької області. Похований на Алеї Героїв Жмеринського центрального кладовища. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[95].
14743
Савельєв Сергій Володимирович
37 років, с. Строїнці. Житель селища Тиврів. Був водієм – номером обслуги.
1985. Із 2005 року працював телеоператором у Миколаївській обласній до 2019-го року. У квітні 2023 року його призвали до лав Збройних Сил України. Навчався на мінометника, а вже у вересні, у першому бою на Донбасі, отримав поранення. Після реабілітації повернувся на фронт.
Загинув на фронті поблизу Куп'янська на Харківщині[155]
14755
Степанків Василь Петрович
29 січня 1998, с. Лучківці Золочівського району Львівської області. У 2019 році підписав контракт зі Збройними Силами України. Воїн проходив військову службу у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Був старшим сержантом[156][157].
Помер від численних поранень, які отримав під час служби. Похований 23 листопада 2023 року в рідному селі.
14756
Лагода Євген Ігорович («Жека»)
27 грудня 1978. Брав участь в обороні Києва. Продовжив свій бойовий шлях у складі батальйону «Свобода», коли підрозділ став частиною Національної Гвардії. Пройшов виснажливі бої у Сіверськодонецьку та під Бахмутом. Був поранений, але після лікування повернувся у стрій.
Прощання відбулося 1 грудня на Лісовому кладовищі в Києві
14757
Алексюк Володимир
52 роки, м. Городок. Захищав Україну впродовж восьми років. Був заступником командира бойової машини, навідником-оператора 128 гірсько-штурмової бригади.
1 грудня 1991, .с Василівка Болградського району Одеської області. Навчався в Болградській ЗОШ №3. В червні 2023 року мобілізований до складу 25 ОПДБр де став медиком другого штурмового взводу 3 штурмової роти.
Загинув в районі населеного пункту Степове Донецької області в результаті мінометного обстрілу позицій[158]. Похований 1 грудня 2023 року в м. Болград.
14760
Карвацький Володимир
8 лютого 1973. Служив у взводі технічного забезпечення третього механізованого батальйону 65 окремої механізованої бригади. За бойові заслуги його нагородили відзнакою "Козацький хрест".
Загинув під час бойового завдання поблизу села Роботине Пологівського району Запорізької області. Евакуйовував пораненого побратима, проте сам отримав смертельне поранення. Похований на Алеї героїв на міському кладовищі у Тлумачі [159].
12 травня 1967, селище Кути, Прикарпаття. Підполковник митної служби. Мешкав з сім`єю на Львівщині. Пішов воювати добровольцем. Служив у 14 окремому полку Збройних сил України. Отримав поранення та контузію, але згодом повернувся на фронт.
22 жовтня1983, м. Львів. З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління "Захід" ТрО ЗСУ. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на території Донецької та Харківської областей. Попри проблеми зі здоров'ям, яке погіршилось за час війни, мав один із найвищих показників виходів на позиції та старанно навчав нових бійців. Добровільно зголошувався на виконання бойових завдань
Загинув 24.11.2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Хромово Донецька область.
14773
Шляховчук Василь Миколайович
(«Шляхта»)
47 років, с. Колесники Рівненської області. Після закінчення 9 класів здобув середню професійну освіту за спеціальністю столяра. Потім пройшов строкову службу в ЗСУ. Після закінчення служби працював в лісництві та на будівництвах. У 2015 році був мобілізований до ЗСУ та воював в АТО. Службу проходив у 36-й окремій бригаді морської піхоти, потім – у 128-ій окремій гірсько-штурмовій. Згодом обрав 14-ту окрему механізовану бригаду, де і служив за контрактом до повномасштабного вторгнення. Обіймав посаду старшого стрільця. З 24 лютого 2022-го продовжував разом із побратимами захищати Україну від окупантів. За час військової служби військовий був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «Учасник АТО», «Морська піхота України», «Ветеран війни – Учасник бойових дій», відзнакою командира 14-ї ОМБр, пам’ятною відзнакою «Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно). Старший солдат.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі села Синьківка Харківської області. Отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу [164].
13 жовтня 1984, с. Жупани на Сколівщині у багатодітній родині (8 братів та 3 сестри). В 2011 році одружився та проживав з сім'єю у с. Йосиповичі. Виховував доньку та сина. У квітні 2023 року був призваний на військову службу. Був стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового взводу військової частини. Рідний брат Руслана — Роман Мущинка теж загинув на фронті у червні 2023 року.
Загинув 26 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Синьківка Куп'янського району на Харківщині[141]. Похований 1 грудня 2023 року в с. Йосиповичі поруч із братом.
14785
Онищенко Максим («Сідней»)
26 грудня 1988. Був розвідником. Мобілізувався в червні 2023.
51 рік, проживав в місті Київ. У ньому текли дві крові – гаряча грузинська й завзята українська, козацька. У 4 роки переїхав з родиною до України. Спочатку – до Конотопа на Сумщині, за два роки – до селища Калита Київської області, де провів дитинство. Героїчно захищав Україну ще з 2014 року, служивши капеланом. Багатодітній тато, який завжди з любов'ю розповідав про своїх дітей, показував фото і завжди з гордістю мовив, що має найкращу дружину. Він був світлою людиною, з вірою в серці, любов'ю до людей та всього живого. З початку повномасштабного вторгнення вступив до лав територіальної оборони, а далі вже до 242-го окремого батальйону територіальної оборони241-ї окремої бригади територіальної оборони. Мав право відмовитися, маючи багатодітну сім'ю, проте пішов до ЗСУ добровольцем. Серед військовослужбовців підрозділу користувався авторитетом та повагою. Не раз ризикував життям під час виконання бойових завдань. Усі сподівалися на його повернення живим і здоровим.
Під час виконання бойового завдання у н.п. Іванівське Бахмутського
району Донецької області, при ворожому штурмі позиції "Сірко" отримав поранення несумісні з життям. Похований на кладовищі села Лісовичі Вишгородського району Київської області
12 лютого 1973, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Здобував освіту у колишньому Середньому професійно-технічному училищі № 32. Після завершення навчання проходив строкову військову службу у місті Золочів. Протягом 2014—2015 років виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Після повернення до цивільного життя працював вантажником у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Мізол». Із перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист Батьківщини до лав територіальної оборони. Боронив суверенітет держави у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України на Полтавщині, Сумщині, Харківщині, Донеччині та на території Запорізької області[166][167].
Загинув від рук російських окупантів, захищаючи Україну. Похований 5 грудня 2023 року на Личаківському цвинтарі у Львові.
14798
Череда Олександр Вікторович
48 років. До повномасштабної війни він майже 10 років працював муляром у компанії "Житлобуд", а останні 3-4 роки був бригадиром. Поїхав на фронт 9 липня 2022 року. Спочатку брати-добровольці служили на Донеччині в одній автомобільній роті, а потім перевелися до 109-ї бригади тероборони й потрапили на "нуль".
Загинув разом з братом поблизу Горлівки Донецької області
14799
Череда Валерій Вікторович
52 роки. У перший день повномасштабної війни Валерій повернувся до України із заробітків у Чехії. За день до загибелі чоловік привітав Світлану з днем народження й надіслав свою останню фотографію.
Загинув разом з братом поблизу Горлівки Донецької області
14800
Руснак Руслан
28 років, селище Горностаївка на Херсонщині. У 2015-2017 роках служив в АТО. Після служби був різноробочим: працював на будівництві, допомагав по господарству, на полі. 20 листопада 2023 року окупанти затримали 28-річного Руслана Руснака в селищі Горностаївка на Херсонщині. Його звинуватили в переданні ЗСУ інформації про розташування ворожих військ. А вже 28 листопада рідним повідомили про його смерть.
28 листопада повідомили, що в нього відкрилася кровотеча через виразку і він помер. Однак Руслан ніколи не скаржився на проблеми зі шлунком. Як нам розповіли очевидці, російські солдати, щоб змусити людей говорити, практикують заливання оцту в ротову порожнину. Припускається, що це могли зробити і з Русланом. Коли показали його тіло, в нього були сині, зранені руки. Рот був відкритий, очі також. Обличчя заклякло у гримасі страху. 28 листопада 2023 Руслана швидко, без додаткового слідства, поховали на місцевому цвинтарі [168]
14801
Найда Василь Дмитрович
(«Бумер»)
20 березня 1975, м. Глибока, Чернівецька область. Молодший сержант ВЧ А4722, командир мінометного розрахунку. До повномасштабного вторгнення 14 років проживав в Італії. 26 лютого повернувся в Україну, 2 березня долучився до лав ЗСУ. В Козачій Лопані на Харківщині отримав перше поранення в стегно.
17 липня 2023 отримав важке поранення в голову і 5 місяців боровся за життя. Лікувався в Києві, Тернополі та Львові. 21 листопада мав серцевий напад. Помер в лікарні Св. Пантелеймона у Львові [169][170]
14802
Нарадовський Олег
49 років, с. Іванківці Житомирської області. Закінчив Стрижівську середню школу. Середню спеціальну освіту здобув у Любарському професійно-технічному училищі. У 1992 році пішов на строкову службу в армію. Після повернення влаштувався в колгосп. Загалом упродовж життя працював у сфері сільського господарства. 17 листопада 2022 року чоловік був призваний до лав Збройних Сил України. Службу проходив у 43-му окремому стрілецькому батальйоні, де обіймав посаду старшого навідника. У серпні 2023 року був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Часів Яр Донецької області [171].
14803
Буткевич Антон Андрійович
(«Марлі»)
8 лютого 1999. Старший солдат, кулеметник стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти в/ч А4049, 44ОСБ. Розпочав свій бойовий шлях ще в 2019 році в лавах Національної Гвардії України. В період з 2019 року по весну 2021 року брав активну і безпосередню участь у здійсненні заходів по забезпеченню національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванню збройної агресії росії в Донецькій та Луганській областях.
Загинув поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області [173].
29 листопада
14804
Іванічкін Олександр
21 вересня 1975, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 45 Львівської міської ради. Після закінчення школи проходив строкову військову службу у місті Яворів Львівської області. Із 1999 року проживав у Італії, де працював на меблевій фабриці. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся на Батьківщину та добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на східному напрямку у складі 5-ї окремої штурмової Київської бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України[174][175].
28 років, м. Дніпро. Заступник командира роти, старший лейтенант. Навчався в Українському державному університеті науки і технологій та на кафедрі права в університеті імені Альфреда Нобеля. Після початку повномасштабного вторгнення у березні 2022 року мобілізований до лав ЗСУ. Захоплювався фестивалем Faine Misto, відповідав за створення квестів на фестивалі. На фестивалі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Вікторією, з якою одружився у травні 2023 року. Через війну у 2023 не зміг долучитися до фестивалю. Замість нього над створенням квестів працював його рідний брат Роман.
Загинув біля селища Степове Донецької області від ворожого танкового та артилерійського вогню [177]
14807
Гаврилюк Сергій Юрійович
(«Кок»)
м. Львів. Дитинство провів на Прикарпатті, згодом жив на Яворівщині,, де створив сімʼю. Тут почав займатися підприємницькою діяльністю, брати активну участь у житті міста. Грав у складі хокейного клубу «Явір» Яворів. Під час повномасштабного вторгнення став до лав 63-ї бригади. Мав посаду гранатометника.
Загинув під час штурмових дій противника на Луганщині [178][179]
14807
...
14815
Військовослужбовці ЗС України.
30 листопада
14816
Жмаков Денис Олександрович
1997, м. Черкаси. Навчався до 9 класу в Шполянській школі-інтернаті, потім у Смілянському центрі підготовки і перепідготовки робітничих кадрів здобув фах маляра, штукатура, плиточника. Перебував на військовій службі був із листопада 2021 року — спочатку здобув спеціальність кінолога, а з часом — снайпера. Служив сержантом у Державній прикордонній службі України. У 2023 вступив до Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького на заочну форму навчання за спеціальністю «Агрономія».
Наприкінці листопада, виконуючи бойове завдання в Куп'янському районі на Харківщині, отримав важке поранення. Пішов з життя в госпіталі внаслідок отриманих поранень.Похований у м. Байбузи Черкаського району[180]
Загинув поблизу Сєвєродонецька Луганської області [181].
14818
Засядько Микита
29 червня 2005, Харківська область. З юних років захопився спортом. У жовтні 2013 року почав займатися плаванням на базі МК СДЮСШОР Я. Клочкової. Був переможцем та призером на чемпіонатах України серед юніорів у 2020-му і 2021 році. Став майстром спорту України з плавання. 29 червня 2023 року йому виповнилося 18, а вже у липні хлопець став на захист української держави у лавах 12-ої бригади спеціального призначення НГУ «Азов». Обійняв посаду навідника-оператора та вирушив виконувати бойові завдання на передову.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Діброва Луганської області. Тіло змогли забрати лише 3 грудня 2023. Його похорон на Алеї Героїв пройшов на цвинтарі №18 [182][183].
14819
Рудніцький Петро
с. Корсів Золочівського району. У січні 2023 року став до лав ЗСУ. Був оператором-топогеодезистом відділення самохідного артилерійського дивізіону.
Загинув 30 листопада 2023 року у боях на території Запорізької області [184].
14820
Крутой Роман
1988, с. Острів Червоноградської громади. Із початком повномасштабного вторгнення рф добровольцем став на захист Батьківщини. Проходив службу у вч А4773. Загинув 30 листопада 2023 року у бою на Донеччині.