Гуджол брав участь у бойових діях прибічників Хмельницького на Лівобережі. Так, полтавчани направили до Опішні загін на чолі із наказним полковником Дьомочкою і осавулом Дахном Чамарою. Білгородський воєвода Ромодановський з метою «искупления вины» на ці козацькі загони направив підрозділи зі, вже захоплених на той час, Лубен, Миргороду, Гадяча, Бахмацьку сотнюНіжинського полку, поставивши на чолі стряпчого[ru] Григорія Косогова: «был де бой большой с утра до вечера». Врешті перемогли слобожанці Косогова. 16 (26) травня 1661 року Косогов склав присягу полтавських козаків, серед яких був Гуджол.[5] Посланці заявили, що:
вони де вчинилися в зраді з неволі за проводом Жученка. А Жученко де побіг за Дніпро і нині за Дніпром у містечку Синиці
Оригінальний текст (рос.)
они де учинились в измене по неволе за проводом Жученка. А Жученко де побежал за Днепр и ныне за Днепром в местечке Синице
У травні 1661 року Дем'ян Гуджол очолив Полтавський полк, змінивши Жученка. 7 (17) липня 1661 року князь Ромодановський підтвердив його обрання на полковничий уряд, який йому вдалося утримати до кінця 1664 року.[2]
Після Чорної ради на Лівобережжі було знищено будь-яких противників Московського царства. Сомка та його сподвижників було страчено чи репресовано, а інші — зачаїлися. Гетьманом став Іван Брюховецький, тож велика частина старшини почала втрачати свої посади. Гуджол не був причетний до угрупування як «сомківців» так і прихильників Брюховецького. У 1665 році він був зміщений і полтавський пірнач дістався близькому до Брюховецького генеральному хорунжомуГригорію Витязенку, що, однак, довго не керував полком.[6]
Після обрання гетьманом Лівобережжя Івана Самойловича Гуджол зміг знову повернув собі полтавський полковницький пірнач. На думку історика Володимира Кривошеї: «Самойлович підшукував антизапорозьку опору у Полтаві і розраховував спертися на нього як противагу Жученку».[7] Дем'ян очолював полк ще два роки: з 1672 до 1674 року.[7][1]
Дем'ян Гуджол після звільнення з полковничого уряду деякий час був без посади (або у значному військовому товаристві[1]), а потім впродовж двох років (1676—1677) тримав отаманство городове у Полтаві, і, ймовірно, на кінець життя три роки був полковим суддею (1678—1680)[8] (за іншими даними він не був вдруге городовим отаманом, а тримав суддівство з 1676 року [1]).
На думку історика-генеалога Віктора Заруби Дем'ян Гуджол помер після 1680 року.[1]
Родина та особисте життя
Дем'ян Гуджол відомий також під іменем Дьо́мочка[2], а прізвище в різних джерелах подається як: Кгу́джол[9], Гудзель[1], Гудзоль[1], Гужель[1], Гужол[1], Гожуль[1].
Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ : ЛІРА, 2011. — 932 с. — ISBN 978-966-383-297-5.