|
Джин (іслам)
Джи́ни (араб. جن — духи) — міфологічні істоти з ісламських вірувань, одна з трьох категорій створених Аллахом розумних істот поряд з янголами і людьми. За Кораном, джини створені з бездимного вогню, мають повітряні чи вогняні тіла, здатні приймати будь-яку подобу, виконувати складні роботи. Жили на землі ще до створення Адама, зазвичай ворожі до людей[1]. Згідно з мусульманськими повір'ями вони бувають чоловічої і жіночої статі, живуть у пустелях, горах і лісах; поділяються на декілька категорій, серед них — гуль, іфріт, марід та сіілат. До джинів іноді зараховують і шайтанів. У західній культурі джини часто ототожнюються з духами геніями. У доісламській традиціїДоісламське населення Аравії вірило в джинів і вважало їх або злими духами, що мешкають у пустелях і нечистих місцях, або божествами природи[2]. В першому випадку джини розглядалися як причини різноманітних тілесних і психічних недуг[3]. У регіонах на північ від Хіджазу, Пальміри та Баальбека терміни «джин» та «іла» (божество) часто використовувалися як синоніми[4]. Німецький семітолог Юліус Велльгаузен пропонував версію, що джини та іли розрізнялися на підставі приватного чи публічного поклоніння їм[5]. Джини мають паралелі з асурами в індуїзмі та буддизмі[6] й можуть бути тотожні іранським девам[7]. Аль-Джахіз приписував доісламським арабам віру в те, що джини багато в чому подібні до людей: живуть племенами, володіють худобою, можуть захищати людей або викрадати їх і одружуватися[8][9]. В народних уявленнях джини здатні набути форми людини, проте й тоді в них лишаються тваринні риси[10][11]; частіше вони стають зміями, скорпіонами чи собаками. Людина може вбити джина, хоча й поступається йому в силі. Але джини мають перевагу в тому, що зазвичай невидимі[12]. Джини уявлялися натхненниками віщунів і поетів[13][2]. Поет Хассан ібн Табіт, який пізніше прийняв іслам, згадував про свого «гострозорого брата із джинів»[14]. Джини в ісламській традиції У Корані
Джини, згідно з Кораном, є третім різновидом розумних істот, створених Аллахом, після янголів і людей. Вони як і люди, можуть здійснювати моральний вибір між добром і злом[15]. У Корані написано, що Мухаммед був посланий Аллахом до людей і до джинів. Про джинів докладно йдеться в мекканській 72 сурі Корану, яка називається «Джини». У сурі йдеться про те, що частина джинів, почувши читання пророком Корану, увірувала і стала проповідувати іслам[16]. Інші продовжували творити злі справи, йдучи за Іблісом, складаючи разом із шайтанами його воїнство. Як і всі невіруючі, вони приречені на муки в джаханнамі (пекло в ісламі)[17]. Джинам поклоняються язичники[18]. За наказом Аллаха багато джинів служили Сулейманові, вони будували для нього храм і палаци, моментально приносили трон цариці Савської[19]. Поза КораномОскільки джини в ісламі уявляються як істоти, здатні обирати добро чи зло, то вони можуть поставати як доброзичливими до людей, так і ворожими[20]. Зазвичай вважається, що добрі джини — це ті, що прийняли іслам. Крім ісламу, вони також здатні сповідувати християнство та юдаїзм[21]. Добрі джини, однак, можуть мстити тим, хто турбує їх[22]. Прикликати джина нібито можна, назвавши його, або виконуючи дії, такі, як свист, кидання каміння, виливання гарячої води без читання необхідної формули, спалювання яєць і лушпиння цибулі, підмітання вночі. Крім того джини можуть дати людині жорстокий урок, наприклад, перетворити затятого мисливця на тварину[23]. Улюбленими місцями проживання джинів вважаються пустельні рівнини та оазиси[24]. Розгнівані чи вірні Іблісу джини здатні спричиняти хвороби, вселятися в людей[21], викрадати дітей і підмінювати їй двійниками, красти речі або кидати в людей каміння[23]. Для захисту від джинів слугують амулети з викарбуваним ім'ям Аллаха. Вважається також, що джини бояться заліза[25] і хто зуміє встромити в джина залізну голку, отримає над ним владу[23]. Джинам приписується майстерність у різних ремеслах. Зокрема вони прислуговували Сулейманові. Іноді цариця Савська описується як дочка людини й джина[23]. Віра в джинів лишається популярною, хоча місцями їхній образ замінюється однозначно злими демонами. Найбільше віра в джинів поширена на півночі Африки та південному сході Азії[26], тоді як в Ірані на їх місці частіше уявляються демони[27]. Також у джинів вірить до третини мусульман Європи[28], що часто пояснюють впливом джинів психічні захворювання[29]. Різновидами джинів вважаються гулі, іфрити та сіілати[15]. Часто джини асоціюються в сучасній культурі з НЛО та інопланетянами[30]. У фольклорі та мистецтві
Фольклорні джини часто шкідливі для людей, але буває, що вони наділяють людину особливими знаннями й можливостями. Наприклад, існує переказ про жінку, що спіймала дитинча джина. Його мати зробила так, що в обмін на звільнення всі нащадки цієї жінки впродовж семи поколінь були цілителями. Сулейман нібито отримав від джинів знання про те, як розпізнавати хвороби, спричинені ними[23]. Деяким арабським племенам приписувалося походження від джинів. Багато великих будівель, таких як Персеполь або єгипетські піраміди, вважалися творіннями джинів[23]. Поховальні монументи в Петрі відомі як «Блоки джинів»[31]. Джини у світській літературі мають більш барвистий образ, ніж у релігійній. Вони можуть бути красивими чи огидними, різних забарвлень і зросту. Як правило, мусульманські джини описуються як красиві, тоді як джини-кафіри зображуються як чудовиська з такими деталями, як єдине око посередині чола, єдина нога чи великі ікла. Деякі з джинів описані як істоти, які можуть мати людське тіло, голову лева та кінцівки, схожі на кінцівки різних тварин. Найпоширенішими тваринними формами, котрих набувають джини, є форми змії, кози, кішки, голуба, дикої вівці або собаки. Вони можуть жити на суші чи у воді, мешкати в лазнях, цвинтарях, руїнах, водоймах і на деревах. Часом згадується, що в кожної людини є джин-двійник і обрана людська жінка повинна виховати одне дитинча джинів на сто людських дітей. Якщо вона це виконає і нікому не розповість, то щоранку знаходитиме золоту монету[23]. У казках джин постає суддею-випробувачем, який винагороджує того, хто проявляє до нього пошану, та карає нешанобливця[23]. Він також буває охоронцем скарбів. У збірці казок «Тисяча й одна ніч» джини є важливими дійовими особами в казках «Рибалка та джин» і «Чарівна лампа Аладдіна». В першій рибалка звільняє ув'язненого в пляшці джина, а коли той погрожує вбити його, хитрощами змушує джина залізти назад у пляшку. В другій є два джини: один виконує бажання того, хто володіє чарівною лампою, а інший служить власнику чарівного персня[32]. Антуан Галлан, перекладаючи «Тисячу й одну ніч» французькою мовою в 1704 році, назвав джинів «геніями». У західній культурі джини здебільшого комедійні персонажі, як у анімаційних короткометражках Looney Tunes «Бадді та легіон» (1935) і «А-лад-ін і його лампа» (1948). Вестернізований образ джинів отримав відображення в фільмах «Багдадський злодій» (1940), «7-ма подорож Сіндбада» (1958), «Багдадський злодій» (1978), «Арабські пригоди» (1979) і «Аладдін» (1992). Серія фільмів «Виконувач бажань» проте зображає джина зловмисною істотою, що виконує бажання так, аби люди гинули та страждали через них. У кіноіндустрії інших культур, таких як Туреччина, джини часто є надприродною загрозою[33]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
