Західно-Сибірська ТЕЦ| 53°52′43″ пн. ш. 87°14′04″ сх. д. / 53.87855556° пн. ш. 87.23436111° сх. д. / 53.87855556; 87.23436111 |
| Країна | ![]() Росія  |
|---|
| Розташування |  Росія |
|---|
| Введення в експлуатацію | 1963 – 1987 (турбіни 1 – 7) |
|---|
| Модернізація | 1993 (заміна турбіни 1), 1996 (заміна турбіни 3) |
|---|
| Вид палива | вугілля, коксовий газ, доменний газ |
|---|
| Водозабір | Том |
|---|
| Котельні агрегати | всі парові, 6 Барнаульський котельний завод БКЗ-210-140ФД (котли 1 – 6), 5 Таганрозький котельний завод ТП-87-1 (котли 7 – 11) |
|---|
| Турбіни | всі парові, 1 Ленінградський металічний завод ПТ-60/75-130/13 (турбіна 1, після заміни), 1 Уральський турбінний завод Т-50-130 (турбіна 2), 1 Уральський турбінний завод Т-60-130 (турбіна 3, після заміни), 1 Уральський турбінний завод Т-100/120-130 (турбіна 4), 3 Уральський турбінний завод Т-110/120-130 (турбіни 5 – 7) |
|---|
| Електрогенератори | 2 Елсиб ТВФ-63-2ЕУ3 (генератори 1 та 3, після заміни), 1 Новосибірський турбогенераторний завод ТВ-60-2 (генератор 2), 1 Електросила ТВФ-120-2 (генератор 4), 2 Сибелектроважмаш ТВФ-120-2 (генератори 5 та 6), 1 Сибелектроважмаш ТВФ-120-2УЗ (генератор 7) |
|---|
Встановлена електрична
потужність | 600 |
|---|
Встановлена теплова
потужність | 1308 Гкал/год |
|---|
| Материнська компанія | Evraz |
|---|
|
| ідентифікатори і посилання |
|---|
|
|
|
|
|
 |
Західно-Сибірська ТЕЦ — теплова електростанція у Кемеровській області Росії.
ТЕЦ, яка стала третьою в Новокузнецьку після ТЕЦ Кузнецького металургійного комбінату та Кузнецької ТЕЦ (споруджена з огляду на потреби алюмінієвого та феросплавного заводів), входить до комплексу Західно-Сибірського металургійного комбінату.
Протягом перших двох десятиліть існування котельне господарство ТЕЦ отримало одинадцять парових котлів:
- шість виробництва Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-210-140ФД продуктивністю по 210 тон пари на годину (станційні номери 1 – 6), які стали до ладу в 1963 (два), 1964 (два), 1966 та 1967 роках;
- п’ять від Таганрозького котельного заводу типу ТП-87-1 продуктивністю по 420 тон пари на годину (номери 7 – 11), які ввели в дію у 1972, 1974, 1977, 1980 та 1983 роках.
Вони живили сім парових турбін, зокрема:
- введену в дію у 1963-му турбіну потужністю 60 МВт (станційний номер 1);
- запущену в тому ж 1963-му турбіну виробництва Уральського турбінного заводу типу Т-50-130 потужністю 50 МВт (номер 2);
- введену в 1972-му турбіну від Уральського турбінного заводу типу Т-100/120-130 потужністю 100 МВт (номер 4);
- запущені в 1974, 1983 та 1987 роказ три турбіни виробництва Уральського турбінного заводу типу Т-110/120-130 потужністю по 110 МВт (номери 5 – 7).
Є відомості, що в 1993-му турбіну №1 замінили на нову від Ленінградського металічного заводу типу ПТ-60/75-130/13 потужністю 60 МВт, а 1996-му встановили нову турбіну №3 виробництва Уральського турбінного заводу типу Т-60-130 потужністю 60 МВт.
Як паливо ТЕЦ використовує вугілля (77% паливного балансу в 2008-му), вторинні горючі гази металургійного виробництва – коксовий та доменний (14%), а також відходи коксового виробництва. Також за потреби ТЕЦ може споживати природний газ, який надходить до регіону по трубопроводах Нижньовартовськ – Кузбас та СРТО – Омськ.
Для видалення продуктів згоряння призначений димар заввишки 250 метрів.
Для технологічних потреб використовується вода з річки Том, при цьому доставка води на майданчик здійснюється по каналу завдовжки 5,4 км. Також в системі діє ставок охолоджувач.
Видача продукції відбувається під напругою 110 кВ.[1][2][1][3]
Примітки
