Йоган-Георг Пінзель

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (січень 2020)

Йоган-Георг Пінзель^[2], або Йоган Ґеорґ Пінзель^[3][4], Йоган Георг Пінзель, Іоа́н Гео́ргій Пі́нзель^[5], майстер Пінзель^[6] (нім. Johann Georg Pinsel, лат. Ioannes Georgius Pinsel, пол. Jan Jerzy Pinzel, бл. 1707^[7] або бл. 1720^[8] — між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762^[2], ймовірно, Бучач) — галицький скульптор середини XVIII століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Для його творів характерна велика емоційність і динаміка, надання створеним формам життєвих рис.

Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі^[9]. Є ймовірність, що він народився в Італії, оскільки його роботи нагадують твори Мікеланджело і є теорія, що він сам походив з Італії. Ім'я вказує на його приналежність до християнської релігії.

Збігнев Горнунг свого часу стверджував, що Пінзель походив із Чехії, про що, на його думку, свідчила схожість робіт майстра з творами празької школи^[10]. Микола Голубець називав його «шлеським різьбярем»^[11][12].

Пінзель прибув до Польщі наприкінці 1740-х років на запрошення Бернарда Меретина для виконання різьбярських робіт у проєктованих архітектором будівлях на замовлення Миколи Василя Потоцького.^[10] За іншими даними — з'явився в середині 1740 років при дворі магната М. В. Потоцького, який став його головним замовником і патроном.

Протягом 1750–1760-х років (переважно спільно з архітектором Бернардом Меретином^[13]) працював у Львові, Ходовичах (нині Львівська область), Городенці, Гвіздці (нині Івано-Франківська область), Монастириськах^[14], Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область).

Перед квітнем 1756 року разом з Йоганом Георгом Гертнером почали працювати^[15] над вівтарями двох Патріархів (інші дані — святих Фелікса Валуа та Яна де Мата^[15]) у Львівському костелі Тринітаріїв, які не збереглися. Роботи закінчили у квітні 1757 року.^[15] Кошти за виконані роботи (990 злотих) отримав у 1757 році. Додатково зробив для цих вівтарів невеликі статуї святих Яна Непомуцького та Якима.^[16]

Наприкінці 1750-х років Меретин замовив Пінзелю виконання оздоблювальних робіт у костелі в Годовиці, які він не зміг виконати через передчасну смерть архітектора (крім казальниці — спрощеної репліки амвону в костелі Городенки). Виконав у 1759–1761 роках монументальні статуї святих Атанасія, Леона, кінну статую святого Юра, за що отримав величезну тоді суму — близько 36 896 злотих. Перед смертю Меретин доручив йому виконання двох балконових консолей з чоловічими торсами для кам'яниці № 40 на площі Ринок у Львові, перебудованій під резиденцію львівського єпископа УГКЦ Лева Шептицького, яка 1761 року вже була накрита дахом.^[17]

1761 року Микола Василь Потоцький офірував 100 000 золотих для виконання різьбарських робіт у новому домініканському костелі Львова і зобов'язав Пінзеля виконати роботи. Вони передбачали виконання двох бічних вівтарів у каплицях на поперечній осі храму (до наших днів не збереглись, вціліли приналежні фігури святих Миколая, Йосифа (?), Августина, Домініка, виконані перед консекрацією храму 1764 року. Пінзель виконав статую Матері Божої з дитятком у кляшторному ораторіумі за великим вівтарем. З весни 1764 року тривали роботи із зовнішньої декорації костелу.^[17]

1761 року завершив свої роботи з оздоблення собору святого Юра^[18]. 16 вересня 1761 року отримав кошти за роботи, виконані в костелі у Монастириськах, що вважається найпізнішим фактом з життя майстра.^[19]

Помер між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762 року^[20] ймовірно в Бучачі.^[21]

Поява Пінзеля сприяла розвитку талантів Томаса Гуттера, Конрада Кутченрайтера, Георга Маркварта, Христіана Сейнера, Себастьяна Фесінгера, спрямувало їх творчість в напрямку розквітлого рококо. Майстерня Пінзеля, яка провадилася, найправдоподібніше, в Бучачі, сприяла появі (крім Антона Штиля, Фабіяна Фесінґера, Яна Непомуцена Бехерта) таких чільних майстрів молодшої генерації львівської різьбарської школи на чолі з Антоном Осинським, Іваном та Матвієм Полейовськими, Іваном Оброцьким, Франциском Олендзьким.^[22]

13 травня 1751 року одружився в Бучачі з удовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських^[23]. Від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда^[24] (нар. 1752) і Антона (нар. 1759^[25]).

Згідно тодішніх звичаїв, удова мала принаймні рік перебувати в жалобі за померлим чоловіком.^[26] За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за Йогана Беренсдорфа.^[27][28] Можна припустити, що третій чоловік Маріанни з Маєвських був челядником Пінзеля, а по його смерті одружився з його вдовою та успадкував його майстерню.^[29]

На своїх роботах не залишав підпису, монограми чи дати.^[30]

• Кам'яні монументальні скульптури святого Яна Непомука (збереглися голови, 1750 р.) і Богородиці (1751 р.) у Бучачі
• Самсон роздирає пащу лева (Музей Пінзеля, Львів, початково костел у Годовиці)
• Кам'яні скульптури для парапету Бучацької ратуші (початково 14, вціліли 9^[31])
• Скульптури Козака і Невільника, що розриває пута (бучацька ратуша, можна бачити на фото)
• Святий Юрій (на парапеті собору святого Юра у Львові)
• Святі Лев та Атанас (статуї покровителів родини Шептицьких на соборі святого Юра у Львові)
• Святий Вікентій та Франциск Борджа^{[джерело?]}; однак Ян К. Островський вважає їх творами слабшого майстра,^[32] припускає, що їх автором може бути майстер, якого він називав «приятель Пінзеля» (Amico di Pinsel),^[33] для творів якого характерні, зокрема, суворі обличчя^[34]
• Алегорія Звитяги
• Вівтар костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці (з 18 скульптур врятовано 5^[35])
• Колона зі статуєю Пречистої Діви Марії у Городенці
• Внутрішнє оздоблення костелів святої Трійці (Устя-Зелене) та бернардинців (Гвіздець)^[36]
• Розп'яття у костелах францисканців (1750-ті^[37], нині в монастирі францисканців у м. Ясло^[38]), святого Мартина у Львові
• Благовіщення, Вознесіння
• Жертвоприношення Авраама (Музей Пінзеля, Львів, початково костел у Годовиці)
• Богородиця зі сцени Розп'яття, Розп'яття (варіанти), Цар Соломон
• Святий Онуфрій (Рукомиш)
• Ймовірно, інтер'єр костелу бернардинців у Бережанах^[39]
• Тадеуш Маньковський приписував йому 4 з 6 вівтарних скульптур костелу в Монастириськах^[40], натрапивши на архівні записи,^[41][42] однак З. Горнунґ^[43] вважав їх роботою А. Осінського,^[44][45] Ян К. Островський вважає: фігурне оформлення костелу в Монастириську є загалом роботою Пінзеля, а твердження Горнунга про авторство Осінського є хибним, бо не підтверджене ні архівними матеріалами, ні даними порівняльного аналізу.^[19]
• два бічні вівтарі домініканського костелу, Золотий Потік (одна з ранніх робіт)^[17]
• Пйотр Красний приписує йому авторство рельєфних антепендіїв у костелі домініканців у Богородчанах^[46]

Як модель Й.-Ґ. Пінзеля розглядають сумлінно вирізьблену з липового дерева і позолочену групу святого Юрія на коні в битві зі змієм висотою 51 см, яку зберігають у Національному музеї у Львові. Її вважають підготовчою роботою до його кам'яної скульптури на фасаді собору святого Юра у Львові. Авторство Пінзеля щодо цієї «моделі» є безсумнівним, а незвичну для ескізної роботи позолоту могли нанести пізніше, щоб надати їй характеру самостійного твору. Впадають у вічі, проте, значні розходження між «моделлю» та її кам'яним виконанням. Зміни в зображенні гриви та хвоста коня, а також плаща вершника можна було б ще пояснити намаганням сильнішого акцентування контуру з розрахунку на ефектний вид монументальної групи вгорі на фасаді.

Моделлю Пінзеля вважають також статуетку святого Якима з Музею Пінзеля у Львові. За розмірами та характером виконання її можна порівняти з групою святого Юрія. Досі ще не вдалося встановити її зв'язок з відповідною статуєю, виконаною у великих розмірах. Загальний характер і досконале виконання фігури не виказує ознак ескізу. Навпаки, вона справляє враження самостійної завершеної роботи в малому форматі.

Враховуючи те, що пластичні ескізи не лише Пінзеля, а й інших скульпторів Львівської школи не збереглися до нашого часу, особливо важливою і щасливою подією стала поява на баварському мистецькому ринку восени 1999 року шести боцеті, які вважалися «чеськими» за походженням. Всі шість можна віднести до творчості Йогана-Георга Пінзеля.^[47][48], їх придбав Баварський національний музей у Мюнхені^[49].

Вдова Пінзеля вивезла з собою частину скульптурних робіт майстра (6 боцеті). Робилися як ескізи до великих скульптур. Віднайдені 1999 року на мистецькій ярмарці в Мюнхені. Всі (окрім більшого Святого Йосипа) висотою близько 10 сантиметрів.^[47][48]

• Святий Яким, Свята Анна, цар Давид, пророк — ескізи втрачених^[50] вівтарних скульптур костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Монастириськах.
• Святий Ієронім — ескіз невідомої скульптури.
• Святий Йосип — найбільший за розміром ескіз знищеної скульптури вівтаря костелу в Городенці.

•  Україна (~63 твори: ~40 у Львівській галереї мистецтв/Музеї Пінзеля, 15 — у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, 6 — в Івано-Франківському художньому музеї, 1 («Добрий Пастир») у Національному Музеї Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття [Архівовано 11 лютого 2021 у Wayback Machine.] в Коломиї, 1 статуя біля костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці);
•  Польща (Розп'яття із костелу Всіх Святих у Годовиці вивезене під час переселення поляків, тепер у вроцлавському костелі Божого Тіла^[51]);
•  Німеччина (6 боцеті, Баварський національний музей в Мюнхені).^[47][48]

• З 21 листопада 2012 до 25 лютого 2013 р. у Луврі відбулася виставка робіт Івана Пінзеля.^[52][53][54]
• З 28 жовтня 2016 року до 12 лютого 2017 року експресивні барокові роботи — різьблення Йогана Георга Пінзеля та живопис — виставлені на показ у Зимовому палаці принца Євгена Савойського^[55] комплексу-паладу Бельведер у Відні.^[56] Однак ні на сітілайтах, ні в офіційних прес-релізах палацу не згадують, що колекція із фондів Львівської галереї мистецтв.^[55]

Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 29 листопада 2010 року ввів в обіг ювілейну монету «Іоанн Георг Пінзель» номіналом 5 гривень, що виготовлена зі срібла, масою 15,55 г, діаметром 33 мм. Тираж 5000 шт^[57][58].

У 2010 році Укрпошта випустила в обіг поштові марки «Іоан Георг Пінзель. Богоматір» та «Іоан Георг Пінзель. Ангел»^[59][60].

Ювілейна монета «Іоанн Георг Пінзель» та поштові марки
Аверс монети	Реверс монети	Зчіпка марок

• 16 листопада 2014 року в Бучачі освячений пам'ятник майстру (скульптор — Роман Вільгушинський, меценат — Василь Бабала)^[61].
• 3–5 червня 2016 року відбувся перший мистецький фестиваль «Дні Пінзеля».^[62]

• Борис Возницький. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-50-1.
• Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення. — Київ : Грані-Т, 2007. — ISBN 978-966-292-334-6.

• Євгенія Кононенко. Жертва забутого майстра. — Київ : Грані-Т, 2007.
• Володимир Єшкілєв. Втеча майстра Пінзеля. — Київ : Грані-Т, 2007.
• Галина Вдовиченко. Пів'яблука. Інші пів'яблука. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019
• Софія Андрухович. Амадока. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2020.

• https://pinsel-ar.com [Архівовано 24 березня 2022 у Wayback Machine.]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Йоган-Георг Пінзель

• Возницький Борис Григорович
• Майстри Львівської школи скульптури
• Антон Осинський
• Пльзень
• Косма Азам

• Александрович Володимир. Пінзель Йоган-Георг [Архівовано 6 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 257—258. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Возницький Борис. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-50-1.
• Возняк Тарас. Пропозиції до життєпису та інтелектуальної біографії Майстра Пінзеля (?- 1761) [Архівовано 26 серпня 2009 у Wayback Machine.] // Ї.
• Ґартен Марта. Таємниці нашого «Мікеланджело» [Архівовано 5 червня 2012 у Wayback Machine.] // Поступ. — 2002. — 20—21 квітня. — (Brama).
• Дзік Олена. У Тернополі вперше показали унікальні скульптури Пінзеля. Фото [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.] // Газета по-українськи.
• Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення. — Київ : Грані-Т, 2007. — ISBN 978-966-2923-34-6.
• Крвавич Дмитро. Скульптор Пінзель — феномен мистецтва XVIII ст. // Українська скульптура періоду рококо / Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. 236 (CCXXXVI). — С. 135—145. ^{[недоступне посилання]}
• Лильо Орест. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 52—63.
• Попович Ж. Іоанн Пінзель увічнив себе на плечі «Мужності»? [Архівовано 25 серпня 2013 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня.
• Hornung Zbigniew. Pinsel (Pinzel), imię nieznane (zm. ok. 1770) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XXVI/2, zeszyt 109. — 209—416 s. — S. 343–345. (пол.)
• Ostrowski Jan K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1996. — № 2. — S. 361—373. (пол.)
• Ostrowski Jan K. W kręgu mistrza Pinsla: W związku z wystawą w Olesku i we Lwowie [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.] // Folia Historiae Artium. — 1990. — № 26. — S. 145—169. (пол.)
• Jan K. Ostrowski, Guilhem Scherf, Claude Michaud, Boris Voznitsky, Oksana Kozyr-Fedotov. Johann Georg Pinsel: Un sculpteur baroque en Ukraine au XVIIIe siècle [Архівовано 27 червня 2019 у Wayback Machine.]; re [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.]. — Snoeck Publishers, France. — 2012. — 176 с. — ISBN 978-94-6161-048-5.
• Ірина Пустиннікова, Пінзель. Фантазія на тему біографії 128 ст, 2023р

• Боцетті Майстра Пінзеля [Архівовано 27 березня 2010 у Wayback Machine.].
• Галерея творів Пінзеля [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Бучач Пінзеля.
• Тарас Возняк. «Феномен міста». Пропозиції до життєпису та інтелектуальної біографії Майстра Пінзеля [Архівовано 24 січня 2018 у Wayback Machine.] // Бібіліотека «Ї». — 2006, вересень. blog [Архівовано 27 червня 2019 у Wayback Machine.]
• Заник В. Хто ти і звідки, маестро Пінзель? [Архівовано 8 лютого 2017 у Wayback Machine.]
• Іван Георгій Пінзель (? — 1761) [Архівовано 17 листопада 2009 у Wayback Machine.] // Галерея Ї.
• Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Таємниці Пінзеля.
• На виставці Пінзеля зібрали сотні експонатів [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.] // Новинний портал «За Збручем».
• Йоган Георгій Пінзель — невідворотна драма буття… [Архівовано 4 червня 2021 у Wayback Machine.]
• Barocco di Ucraina in Louvre Ivan Georg Pinzel (виставка Івана Пінзеля у Луврі) [Архівовано 19 червня 2014 у Wayback Machine.] // youtube.com.
• Oksana Kozyr. Expressives Rokoko [Архівовано 9 серпня 2011 у Wayback Machine.] // Ї. (нім.)