Леопольд Седар Сенгор народився 9 жовтня 1906 року у родині підприємця у містечку Жоал, що на узбережжі Сенегалу на південь від Дакару. Його батько походив з сенегальського племені Серер. Друге ім'я Леопольда Сенгора — Седар — на мові племені означає «той, хто не повинен бути приниженим», прізвище походить від португальського слова «сеньйор».
Франція
У 1928 році Сенгор, отримавши католицьку освіту у Сенегалі, поїхав до Франції, де поступив до Сорбонни. Після отримання вищої освіти зайнявся викладацькою діяльністю. З 1939 року служив у французькій армії, у 1940 році потрапив до німецького полону. Брав участь в русі спротиву. Після війни служив на державних посадах у Франції, був депутатом, в тому числі віце-спікером Національних зборів країни. У 1948 році заснував Демократичний блок Сенегалу, який у 1959 році перетворено на Прогресивний союз Сенегалу. Активно писав вірші, присвячені долям народів Африки. Вперше збірники віршів видано в 1940-вих роках XX століття.
Голова держави
У вересні 1960 року Сенгор став першим президентом незалежного Сенегалу. У 1962–1970 роках одночасно був головою уряду. 22 березня 1967 року пережив замах на своє життя. Залишив свою посаду по закінченню п'ятого президентського терміну в грудні 1980 року.
Подальше життя
У 1983 році обраний членом Французької академії, став першим африканцем, обраним в академіки.
Почесний голова Соцінтерну.[5]
Помер 20 грудня 2001 року у Франції, де провів останні роки життя.
Разом із Еме Сезером Леопольд Сенгор розробив концепцію «негритюду» (негритянський дух), що стала каталізатором визвольного руху у Французькій Західній Африці. Негритюд став апологією расової та історичної спільності чорношкірого населення Африки та інших регіонів проживання вихідців з Африки.
Ідея негритюду і африканської моделі соціалізму виникла у Сенгора під впливом антиідустральних настроїв 1930-х років, праць католицьких мислителів Е. Муньє, П'єра Теяра де Шардена, праць раннього Карла Маркса, творів К. Маккея, Л. Х’юза, а також поетів Еме Сезера і Л. Дамаза.
Свої ідеї Леопольд Сенгор розвинув на сторінках журналу «Негритянська освіта». Теорія негритюду засновується на винятковості психічного складу «африканської особистості», неповторності африканської цивілізації та культури, самостійного духовного, культурного і політичного розвитку африканських народів. Ця особлива психічна природа африканця полягала у його гуманізмі, гармонії з природою, емоційності на противагу раціоналізму та прагматизму європейців. Спрямований проти євроцентризму, політики примусової культурної асиміляції як компоненти політичного і соціального гноблення, негритюд проголошує своє етнокультурне (а згодом і державно-політичне) самоствердження колонізованих негроїдних народів.
Щоб здійснити цю мету, пропонувалося дотримуватися таких гасел як «культура — перш за все», «асимілювати не будучи асимільованими». Сенгор наголошував, що гордість за свою расу — перша умова негритюду. Водночас Леопольд Сенгор акцентував увагу на тому, що основні поняття в негритюді — культура, культурна ідентифікація, а розвиток національної культури — важлива умова політичного та економічного відродження.
Згодом в негритюді почали простежуватися мотиви расової винятковості. Тож у 1940–1950 роках Леопольд Сенгор вдався до філософської концептуалізації негритюду як «антирасистського расизму». Тоді ж відбулася трансформація негритюду з культурного і літературного руху в ідеологічну доктрину, що стало світоглядною основою національно-визвольного руху.
Леопольд Сенгор пізніше видозмінив свою теорію, в основу якої тепер були покладені не расові, а культурні відмінності. Була підсилена теза про взаємодоповнення африканської і європейської традицій. У збірці есеїв «Свобода 5» (1992) він розглядав діалог культур як боротьбу, яку слід вести в XXI столітті.
Леопольд Сенгор також тісно пов'язував теорію негритюду з ідеями соціалізму. Він вважав, що його держава повинна вибрати середній шлях, рухатись до демократичного соціалізму. У книзі «Африканські країни і шлях до соціалізму» (1961) він наголошував, що соціалізм в Африці повинен засновуватися на використанні досягнень сучасної науки і техніки.[6]
↑Honorary Presidents XVII Congress of the Socialist International, Lima 20-23 June 1986; Honorary Presidents XVIII Congress of the Socialist International, Stockholm 20-22 June 1989 (англ.)
↑Сорокопуд О. Сенгор Леопольд Седар // Політична енциклопедія. — Київ, 2012. — С. 659. — ISBN 978-966-611-818-2.
И. В. Кривушин, Е. С. Кривушина. Леопольд Седар Сенгор // А. Б. Давидсон (общ. ред.). История Африки в биографиях. — Москва: РГГУ, 2012. — С. 663—669.(рос.)
І. Сатиго. Леопольд Седар Сенгор: творець нового типу мовлення: монографія / Ірина Сатиго ; вступне слово О. Червінської. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2015. — 376 с.
О. Сорокопуд. Сенгор Леопольд Седар // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.659 ISBN 978-966-611-818-2
