Ліберо (італійською «вільний») — позиція гравця у волейболі, який виконує виключно оборонні функції. Вперше з ліберо почали грати 1998 року, наділивши такого волейболіста деякими обмеженнями, а також змусивши носити футболку іншого кольору, ніж партнери по команді[1].
Ідея створення ліберо полягала в тому, щоб дозволити командам якнайдовше утримувати свого найкращого захисника на майданчику. У сучасному волейболі цінується зріст, але в оборонних діях такі гіганти виглядають незграбно, тоді які гравці невисокого зросту можуть швидко групуватись, пірнати, тобто діставати важкі м'ячі.
Функції
Ліберо здебільшого грає на позиції 6-го номера та відповідає за прийом м'яча. Такий гравець сконцентрований тільки на обороні та на відміну від інших членів команди працює по всій площі поля, у тому числі й вільній зоні. Головне завдання ліберо полягає в тому, щоб добре прийняти перший м'яч, а зв'язуючий далі міг вивести нападника на удар. Також у деяких випадках, коли пасуючий з якихось причин не може дати пас, ліберо бере на себе цю функцію. Щоправда, тут є деякі нюанси. Якщо ліберо дає передачу з передньої зони, то можна це зробити тільки знизу. У той час із задньої зони (своєї основної робочої зони) може віддавати передачу як зверху так і знизу.
Оскільки ліберо не має обов'язків по атаці, він повинен бути зосереджений на кожному м'ячі, який може підняти. Такому гравцеві правила гри у волейбол забороняють подавати, а що стосується атаки, то пробивати можна тільки із задньої зони, не заступаючи за 3-метрову лінію, при цьому м'яч не повинен бути вищим за верхній край сітки.
Відмінності ліберо від інших гравців
Носить футболку іншого кольору
Грає лише на задньому ряду.
Може замінити лише волейболістів заднього ряду.
Кількість замін ліберо не обмежена.
Не має права ставити блок та виконувати подачу.
Йому заборонено атакувати м'яч, що знаходиться вище верхнього краю сітки.
Ліберо Моніка Де Дженнаро (№ 6) у складі збірної Італії на чемпіонаті світу 2014 року.
Великий плюс ліберо в команді — це те, що такий гравець може бути замінений у матчі необмежену кількість разів. Офіційними правилами волейболу встановлено: у кожній партії стороні дозволено виконати максимум 6 замін. Заміни — важливий тактичний хід у грі, адже вони дозволяють йти з поля втомленим волейболістам або тим, у кого гра не пішла. Ліберо може виходити і повертатися на майданчик необмежену кількість разів: він може замінити будь-якого гравця, який стоїть на задньому ряду (позиції 1,5,6). Також правила забороняють мати одночасно на майданчику двох ліберо, хоча у заявці їх може бути 2[2].
Головні якості
У той час як зв'язуючий є ключовою ланкою у створенні атак команди, ліберо є своєрідним капітаном та лідером атакуючих дій. Оскільки подача дуже важливий технічний елемент у грі, а ліберо грає в задньому ряду, він повинен найкраще робити прийом. У сучасному волейболі після силових подач м'яч летить з високою швидкістю і ліберо повинен прийняти його за всяку ціну, навіть якщо для цього доведеться згрупуватися та впасти.
Також волейболіст даного амплуа повинен прораховувати дії супротивника: за лічені секунди розташуватися на майданчику так, щоби була можливість зіграти в м'яч.
За складністю ліберо найважча позиція на полі після зв'язуючого. Ліберо грає велику роль у команді, він повинен мати навички для гри на будь-якій позиції, читати гру і страхувати блокуючих. Але найкраще такий волейболіст повинен вміти приймати м'яч, щоб той не відскакував абияк, а прямував точно в руки зв'язуючого. Враховуючи той факт, що ліберо звільнено від атакувальних дій, вони повинні бути просто монстрами оборони, адже на тренуваннях можна витрачати більше часу на оборонні навички, а таких технічним елементам, як блок, нападаючий удар та подача, можна практично не приділяти уваги.
.jpg)
