Навчався на ліцейських курсах комерції та фармації; закінчив лісабонський Технічний університет за спеціальністю «соціальні та політичні науки».
Під час військової служби був мобілізований як експедитор на Кабо-Верде в 1941 році, пробувши там шість років, до 1947-го. У місті Мінделу, на острові Сан-Вісенте, жив разом з кабовердіанськими інтелігентами, пов'язаними з часописами Claridade і Certeza[6].
Він одружився з місцевою письменницею Орландою Амаріліш (Orlanda Amarílis), з якою мав двох дітей: Сержіу Мануел Наполяу Феррейра (Sérgio Manuel Napoleão Ferreira, народився в Кабо-Верде) та Ернані Доналду Наполяу Феррейра (Hernâni Donaldo Napoleão Ferreira, народився в Гоа).
Після Кабо-Верде жив також у Португальській Індії (Гоа) та Анголі, побувавши і в інших африканських країнах. Мануел Феррейра став ретельним дослідником португаломовної культури колишніх колоній і вважається авторитетним фахівцем світового рівня у цих питаннях. Нариси і художні твори М. Феррейри, в яких він викриває і засуджує колоніалізм і фашистський режим, глибоко позначені досвідом, здобутим у колишніх португальських колоніях, де жив автор[7]. Його нариси про африканську португаломовну літературу, а також антології африканської поезії вважаються важливими для вивчення цих явищ.
Як письменник Мануел Феррейра дебютував у 1944 році томиком оповідань Grei, потім опублікував роман Casa dos Motas (1956), — твори, які стали частиною неореалістичного напрямку, головуючого для сучасної йому португальської літератури. Його твори, натхненні африканськими враженнями, мають подібний профіль[8].
Окрім своєї новелістичної та есеїстичної творчості, частина якої перекладена кількома мовами, Мануел Феррейра також є автором книг для дітей. Як дослідник і фахівець з африканської літератури, він опублікував численні висліди; заснував і керував журналом «Африка - Література, Мистецтво і Культура» (África – Literatura, Arte e Cultura) та виданнями ALAC (Африка, Література, Мистецтво і Культура / África, Literatura, Arte e Cultura).
У 1973 році був обраний віце-президентом Асоціації португальських письменників[9].
Після відновлення демократії в Португалії (1974) він створив на філфаці Лісабонського університету кафедру африканської португаломовної літератури. Також співпрацював у численних португальських та зарубіжних періодичних виданнях, таких як Vértice та Seara Nova; підготував до друку, зокрема, антології No Reino de Caliban (3 тт., 1975, 1976, 1996) та «50 африканських поетів. Антологія вибраного» (50 Poetas Africanos. Antologia Seletiva, 1989).
Здобув премії Фернау Мендеша Пінту (Fernão Mendes Pinto, 1958); Рікарду Малєйруша (Ricardo Malheiros, 1962) за Hora di Bai, премію Imprensa Cultural (1967) за A Aventura Crioula.
На момент смерті Мануел Феррейра був професором у відставці філологічного факультету Лісабонського університету[10].
Бібліографія
Джерело: Voz de Prisão, 2ª edição, 1978. TEMPO AFRICANO / África editora, Lisboa, якщо не вказано інше.
Художні твори
Grei – 1944, оповідання; 2ª edição 1977
Morna – 1948, кабовердіанські оповідання; 2ª edição 1966
A Casa dos Motas – 1956, роман; 2ª edição 1977
Morabeza – 1958, кабовердіанські оповідання; 2ª edição, з передмовою Жозе Кардозу Піреша, 1966
Morabeza – 1961, вибрані оповідання з книги під тією ж назвою: Morabeza e Os Mandongues de Pudjinho Sena
«Час відплиття» / Hora di Bai – 1962. кабовердіанський роман; 2ª edição 1963; 3ª edição 1972
Voz de Prisão – 1971, кабовердіанський роман; 2ª edição 1978
Nostalgia do senhor Lima – оповідання, 1972
Terra Trazida – 1972; збірка вибраних оповідань з Morna e Morabeza, з передмовою автора
Дитяча література
O Sandinó e o Corá – 1964; 2ª edição 1970
No tempo em que os animais falavam – 1970
A Maria Bé e o finório Zé Tomé – 1970; 2ª edição 1972
A pulseirinha de oiro – 1971; 2ª edição 1973
Vamos contar histórias? – 1971
Quem pode parar o vento? – 1972; 2ª edição 1977
O gato branco e o gato maltês – 1977, відповідає 2ª edição de Vamos contar histórias?
Нариси та дослідження
A aventura crioula – 1967; 2ª edição 1973
Fabulário do Ultramar – 1962. In Vieira de Almeida e Câmara Cascudo, Grande fabulário de Portugal e Brasil
No reino de Caliban – 1975, 1976 e 1996, Volumes I, II e III. Panorama da poesia africana de expressão portuguesa, Vol. I (Cabo Verde e Guiné-Bissau); Vol. II (Angola e São Tomé e Príncipe); Vol. III (Moçambique), 1996
Literatura africana de expressão portuguesa – 1976; Revista de la Universidad Complutense. Madrid, vol. XXV, nº 103, maio – junho, 1976
An unknown Literature: African Writing in Portuguese – 1976. Sep. West African journal of Modern Languages, nº 2, Ibadan, Nigéria, set. 1976
Angola – 1977. In João José Cochofel, Grande dicionário da literatura portuguesa e de teoria literária, Volume I
Literaturas africanas de expressão portuguesa I e II – 1977. Vol. I (Cabo Verde, Guiné-Bissau e São Tomé e Príncipe), Vol. II (Angola e Moçambique)
Bibliografia das literaturas africanas de língua portuguesa (com Gerald Moser) – 1983; Lisboa: Imprensa Nacional/Casa da Moeda
Que Futuro para a Língua Portuguesa em África? – uma perspetiva sociocultural, 1988; ALAC, Linda-a-Velha - 91 p.
50 Poetas Africanos. Antologia Seletiva – 1989
O Discurso no Percurso Africano – 1989, Plátano Editora
Український переклад
Один з найпопулярніших творів Мануела Феррейри роман «Час відплиття» (Hora di Bai) побачив світ українською в перекладі М. Жердинівської в 1986 році (Феррейра М. Час відплиття. Роман. Переклад з португальської М. Жердинівська. Київ: «Дніпро», 1986, 139 с.).
