Слово «мурза» запозичене з перської мови, і еквівалентно за значенням словам «саїд», «тура» (тури) і «емір» або «ходжа» (худжа) в інших мовах народів Центральної Азії. Центральноазійські родоплемінні союзи мають схожі культури й загальну історію, і всі ці слова перекладаються як «правитель» або «пан».
В. І. Суриков. «Мурза». 1873 рік. Музей-садиба Василя Сурикова
Мурза — це вищий прошарок татарської шляхти. У Росії титул мурзи вважався еквівалентом графському. Мурза вважався трохи вище графа . Зазвичай мурзи не відносилися до шару чингизидів, так як ті при переїзді або повністю втрачали особливий титул, коли включалися до складу думи, або писалися як ясновельможні князі (отримавши воєводство) відповідно до принципу «шапка або шуба». Відомо, що багато найбільших дворянських родів Росії, в тому числі князівські, пишалися тим, що походили від знатних татарських родів. У тюрко-татарській аристократичній системі було багато різних титулів, наприклад, вищим титулом після хана був «карачі», потім «бек», «улан», «гурген[2]» та інші, але всі вони при переході в російську систему називалися лише двома термінами — князями й мурзами. Свою шляхту багато тюркських народів називали мурзами. Сам термін «мурза» (мирза) був запозичений в тюркську титулатуру з перської мови. Ця назва збереглася і після того, як мурзи увійшли до лав московського дворянства, причому часто вони отримували в документах також і титул князя.
Влада московського держави була зацікавлена переходом татарських мурз на службу, а в особливості тих, хто мав владу над своїми підданими й всіляко намагалися їх залучити на свою сторону. Для того, щоб уникнути смути на релігійній основі, однією з умов прийому мурз у підданство й наділення землями та маєтками, було прийняття православної віри. Указ царя, великого князя московського Федора Олексійовича від 16 травня 1681 року: «Про анулювання у Мурз і Татар маєтків і вотчини і вигоди, які, тим хто прийняв християнську віру надаються» передбачав, що у нехрещених мурз і татар відбирати власність, землю, селян, та податки і податі в їх казну не сплачувати. Мурзам, які прийняли православну віру, повернути власність і землю, давати помісну платню, а безмаєтних мурзам платити по 10 рублів, дружинам їх по 5 рублів, що можна порівняти з річним платнею служивих людей. Указ від 03 листопада 1713 року «Про хрещення в Казанській і Азовській губерніях магометян, у яких в маєтках і вотчинах містяться селяни православної віри» практично повністю аналогічний царському наказу від 1681 року[3].
Корінний перелом у ставленні до мурз стався за часів правління Катерини II. В указі Імператриці, дане фельдмаршалу Григорію Потьомкіну від 01 листопада 1783, говорилося, що дозволяється татарських мурзам надходити на військову службу і нагороджувати їх чинами обер-офіцерськими не вище прем'єр-майора, а якщо будуть гідні більшого, подавати прохання на її ім'я. Імператриця вирішила відновити мурз в дворянську гідність і нею дано вказівку Сенату розробити відповідні документи і 22 лютого 1784 року наказ про зведення татарських беків і мурз в російську дворянську гідність було підписано[4]. Даний указ передбачав подачу прохань, з наданням документів, що підтверджують право на дворянство, передбачених законом: платню маєтками, служба предків, даровані грамоти та інші незаперечні докази, що служба і стан їх були рівними з іншими благородними родами[5]. У 1786 році з Урядового Сенату прийшла звістка, що татарські князі, беки і мурзи попередньо подають документи на розгляд в зборах губернського предводителя дворянства і повітових дворянських депутатів і тільки після цього надавати на рішення сенатської Герольдії.
Департамент Герольдії Урядового Сенату багато років вивчав історію і юридичні права кримських татар-дворян, права на дворянство литовських татар, історію дворянства татар Поволжя. В результаті було зібрано величезний матеріал про татарську шляхту.
Департамент Герольдії визначав значення титулу «мурза». В одному з «визначень» говорилося: «У першому [документі] він [прохач] названий мурзою, а в останньому князем, а до того ж слово мурза є власне татарське, воно є відмітний титул проти дворян, яких по-татарськи називають агалари і тархани, а мурзами називають і дітей перських шахів, беєвських і тому подібних можновладних осіб і має також відмінність між татарами, як і в Росії від дворян графи, князі і барони»[6]. З цього висновку Департаменту Герольдії зрозуміло, що у татар звання мурзи відповідало званню російських графів і баронів. Герольдія вважала татарське слово мурза відповідним російському титулу князь, так як в ієрархії татарського дворянства були ті, що стояли нижче звання — агалари і тархани.
У Польсько-Литовській державі титул Мурза шанувався вище, ніж титул Князь.[7]
Привілеєм мурз було право одружитися з царівнах-чингізидках, дочок ханів Гіреїв[8], володарів східних країн.
Касимовський мурза Чемакай Єнабдаєвич володів маєтком у Кадомському повіті (1662), його син Петро новохрещений, стольник (1682). Дочка Ішпикєйка замужем (з 1662) за князем Асанаєм Сунчелеєвичем тенішевим.
Урозай мурза Іванович служил по Шацьку (1678). Мурзи Єртуган й Актуган записані у Атемарській десятні (1679/80). Актуган служив понад 20 років, участник Чигиринського походу й у нього сини: Ішмамет, Кілмемет и Уразмамет.
Єнбулатови
1678
Дербіш-мурза Теребердеєвич
Дівеєви (князі та мурзи)
1686
Єлизарій-мурза Акмаметович Маматов
Маматови (князі та мурзи)
1687
Ураз-мурза Досаєвич Маматказін
Маматказіни-Сакаєви (князі та мурзи)
1699
Кутлумамет мурза Уразов, Ахмет мурза й Бідалей мурза Алмашеви, Бустан мурза Іванашев й Алмамет мурза Ахмаметів володіли населеними маєтками (1699)
