Олімпійський приз за альпінізм (фр.Prix olympique d'alpinisme) — почесне нагородження золотою Олімпійською медаллю за видатні успіхи в області альпінізма, досягнуті протягом чотирьох років перед проведенням чергових Олімпійських ігор. Нагорода вручалася тричі: перший раз на зимових ОІ і двічі на літніх[1]. Трагічним супроводом цього призу було неодноразове посмертне нагородження[2].
Історія
Пропозиція нагороджувати золотою медаллю за великі досягнення в сфері альпінізму і гірського туризму було схвалено ще на установчому конгресі Міжнародного олімпійського комітету (МОК) 16-23 червня 1894 року в Парижі. Тоді цю ідею активно підтримував засновник сучасного олімпійського руху П'єр де Кубертен. Починаючи з перших літніх Ігор, було передбачено таке нагородження альпіністів за їх видатні заслуги. Однак на Олімпіадах 1896, 1900, 1904 і 1908 років ніхто не висував претендентів на медаль[2].
На V літній Олімпіаді 1912 року були номіновані альпіністи, але організатори Ігор вирішили нікого з них не нагороджувати. Однією з причин відмови стало використання платних гідів в експедиціях, що розцінювалося як порушення Олімпійської хартії. Крім того, дуже важко було зіставляти різні види альпінізму і скелелазіння, порівнювати їх складність з урахуванням погодних умов, рельєфу, характеру гірських стежок і так далі. Подібні труднощі обговорювалися і після перерви в Іграх через Першу світову війну, і далі аж до XI річної Олімпіади 1936 року. Найстаршим з усіх альпіністів, нагороджених золотою Олімпійської медаллю, був Чарльз Брюс (57 років), а наймолодшим — Тоні Шмідт (22 роки)[1][3].
Після Другої світової війни альпінізм остаточно випав з програми літніх і зимових Олімпіад, хоча офіційного рішення МОК з цього приводу не було. Міжнародний союз альпіністських асоціацій з 1995 року входить до складу спортивних об'єднань, визнаних МОК (англ.Association of the IOC Recognized International Sports Federations, ARISF), домагається визнання спортивного скелелазіння олімпійським видом спорту[2][3].
Альпіністи — представники Великої Британії, Австралії, Індії та Непалу, завоювали як одну спільну командну золоту медаль, так і персональні медалі. Посмертно були нагороджені сім шерпів, які потрапили під лавину, їхні золоті медалі привезли в Дарджилінг, щоб вручити сім'ям загиблих.
Під час закриття Ігор на великій ковзанці стадіону кожну з тринадцяти золотих медалей альпіністам персонально вручав барон П'єр де Кубертен. Чарльз Брюс, який готував в цей час наступне сходження, на церемонії був відсутній. Його заступник Едвард Лайл Стратт (Edward Lisle Strutt), який одержував як спільну командну нагороду, так і особисту для Чарльза Брюса, пообіцяв заслужити золоті медалі і за наступну експедицію[3][6][7].
На X літній Олімпіаді 1932 року в Лос-Анджелесі за пропозицією члена МОК і президента НОК Німеччини Теодора Левальда (нім.Theodor Lewald), якого активно підтримав італійський представник МОК Альберто Бонакосси (нім.Alberto Bonacossa), в рамках конкурсів мистецтв були номіновані на почесний приз і нагороджені золотими медалями німецькі альпіністи — брати Франц Шмід (нім.Franz Schmid (Bergsteiger)) і Тоні Шмід (нім.Toni Schmid) за перше сходження по північній стіні на вершину Маттергорна, яке вони здійснили 31 липня — 1 серпня 1931 року.
На церемонії закриття Ігор 14 серпня 1932 роке одержувати нагороду для альпіністів довелося Теодору Левальду, оскільки молодший з братів Тоні Шмід загинув у горах Австрії 16 травня 1932 року при черговому сходженні[3][9][10][11][12][13].
Літні Олімпійські ігри 1936
Сімейна пара - лауреати олімпійської золотої медалі за альпінізм
Німецький професор геології Гюнтер Оскар Діренфурт (роки життя 1886—1975) керував двома Міжнародними гімалайськими експедиціями 1930 і 1934 років. Брала участь у них і Хетті Діренфурт, яка встановила світовий рекорд для жінок при сходженні на західну вершину Сіа Кангрі (7315 & м) в гірській системі Каракорум[16][17]. Книга Хетті Діренфурт «Memsahb im Himalaja», видана в Лейпцизі в 1931 році, була бестселером. У 1932 році подружжя отримало швейцарське громадянство. Нацисти були дуже незадоволені присудженням золотої медалі Діренфуртам[10][18][19][20].
↑ абAlpinism(англ.). sports-reference.com. Архів оригіналу за 7 січня 2011. Процитовано 2016-10-2. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |Description=, |Format=, |Work= та |Authorlink= (довідка)
↑ абвIppolita Degli Oddi, Lorenzo Gigliotti: Mountain Sports in Olympic History. A Context for returning Climbing to the modern Olympic Games. Bericht der Union Internationale des Associations d'Alpinisme (UIAA), 2005 (англ.)
↑Egon Theiner, Albert Grüner, Hansjörg Auer (25.08.2014). Vom Leben und Sterben in Fels und Eis(нім.). books.google.de. Архів оригіналу(370 Seiten) за 14 вересня 2015. Процитовано 2016-9-30. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |Description=, |Work= та |Authorlink= (довідка)
↑In: Bulletin Officiel du Comité International Olympique. No. 22, October 1932 S. 11-15
↑Imke Habegger: Schlaflos auf der eisigen Felsnadel. Die Münchner Brüder Franz und Toni Schmid bezwingen die gefährliche Nordwand des Matterhorns. In: General-Anzeiger. Ausgabe vom 31. Dezember 1998