Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Остик Григорій Станіславович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Григорій Остик.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Остик.
Григорій Станіславович Остик
Григорій Станіславович Остик
Родовий герб Труби
Маршалок двірський (господарський)
1492 — 1494
Монарх: Олександр Ягеллончик
Маршалок двірний (надвірний литовський)
10 травня 1494 — 14 липня 1500
Попередник: Радзивілл Остікович
Наступник: Михайло Глинський
Маршалок двірний (надвірний литовський)
1509 — 1519
Монарх: Сигізмунд I Старий
Попередник: Михайло Глинський
Наступник: Юрій Іллініч
Троцький воєвода
1510 — 1519
Попередник: Михайло Глинський
Наступник: Юрій Іллініч
 
Народження: не пізніше 1478
Тракай, Велике князівство Литовське
Смерть: січень 1519 або 1518[1]
Кернаве, Віленський повіт[d], Віленське воєводство, Велике князівство Литовське
Країна:  Велике князівство Литовське
Рід: Остиковичі
Батько: Стан(ь)ко Остиковичd
Шлюб: Олександра Свірськаd і Альжбета Глебовичd[2]
Діти: Станіслав Остикd, Юрій Остик[d] і Григорій Остик[d]

Григорій Станіславович (Стан(ь)кович) Остик (Осц(т)ік, Ост(ц)и(і)кович) гербу Труби (пом. 1519, Кєрнов) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського, маршалок двірський (господарський) (1492—1494), маршалок двірний (надвірний) (1494—1500; 1509—1519), воєвода троцький (1510—1519); староста анікштанський (1494—1500), мерецький (1494, 1495—1500, 1514), ушпольський[lt] (1510—1519), пенянський[lt] (1510—1519).

Життєпис

Народився Григорій, імовірно, в 1470-х роках у Троках. Був сином намісника новогрудського Стан(ь)ка (Станіслава) Ости(і)ковича[be-tarask], онуком каштеляна віленського Христина Ости(і)ка.

Політичну кар'єру розпочав при дворі великого князя литовського Олександра Ягеллончика. 1492 року став маршалком двірським (господарським), 10 травня 1494 року[3], після запровадження посади маршалка двірного (надвірного) литовського, першим обійняв її. Тоді ж став старостою анікштанським[4][5], отримав староство мерецьке, володів останнім з перервами протягом 1494, 1495—1500 та 1514 років[6]. Був одним із найближчих соратників великого князя Олександра[7].

Брав участь у московсько-литовських війнах (1487–1494, 1500–1503). У битві над Ведрошею 14 липня 1500 року, під час якої керував одним із відділів литовського війська, разом із гетьманом Костянтином Острозьким, Яном Літавором Хребтовичем, Міколаєм Глібовичем[be], Міколаєм Радзивілом та іншими Григорій Остик потрапив до московського полону. У вересні 1507 року, після втечі з полону князя Костянтина Острозького, інших полонених закували в кайдани, а деяких великий князь московський Василій III хотів скарати на смерть, зокрема й Григорія Остика. Останній був звільнений з полону в квітні 1509 року[8]. Вийти на волю допомогла вдова Олександра Ягеллончика, сестра Василія III, княгиня Олена[9].

Після повернення з полону Остик повернув собі посаду двірного маршалка. 2 травня 1510 року[10] Сигізмунд I Старий надав йому староства ушпольське та пенянське, підкресливши в документі надання, що ті староства тримав ще його дід Христин Остик[4]. Навесні того ж року він, імовірно, перебував у складі литовської делегації в Кракові, яка обговорювала з польськими панами спільну боротьбу проти кримських татар[9]. 20 червня цього року він став воєводою троцьким[11].

1511 року разом із воєводою віленським Міколаєм Радзивілом Григорій Остик виступив проти княгині Олени, запідозривши її в бажанні втекти до брата в Москву; він унеможливив її поїздку до Браслава й змусив залишитися в Троках[4].

Помер Григорій Остик у січні 1519 року в Кєрнові[8].

Сім'я

Григорій Остик був одружений двічі. Вперше одружився наприкінці XV століття з Олександрою, донькою князя Петра Романовича Свірського. Подружжя мало трьох синів і доньку:

Другою дружиною Остика не раніше 1518 року стала вдова по Іванові Сапізі (пом. 1517) А(Е)льжбета (Єлизавета) (пом. між 1548 і 1552), донька воєводи полоцького Станіслава Глібовича[pl]. Спільних дітей не мали[4].

Маєтності

Дідичні маєтності Григорія Остика знаходилися переважно у Вількомирському повіті, де він володів Алантою[lt] і Коварськом[9]. Також, його володіння простягалися в Кєрновському, Упитському та Пенянському повітах. Наприкінці XV століття отримав як посаг за дружиною частину маєтку Мядель-Кобильнік (тепер — Нароч)[9]. 1494 року отримав привілей на маєтки Ґєґужин[lt] з Перелазами[lt], данниками Пусікєвичами та пущу над Німаном. Привілеєм від 21 вересня 1499 року великий князь надав Остикові великі пущі на інфлянтському кордоні з двором і людьми, осілими над Віжуоною й дозволив йому локацію міста Ганусішки (тепер — Бальберішкіс[lt])[7]. Від тещі Олени з Довґірдів отримав запис у тестаменті на 50 данників у Спяглі, на Лучаю[be] та Кривому (чи Красному). 1516 року придбав частини Ворнян[be] у родичів дружини[12]. Викупив також у належні канонікові Анджеєві (Андрієві) Свірському частини Сирмежа і Мяделя[13]. За надану під час війни позичку він отримав від великого князя Дарсунішки, а 1517 року Сигізмунд I надав йому Мейшаґолу[lt]; мав також землі біля Мушніків[4][9].

Примітки

  1. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 57–58, 178.
  2. ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 85. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  3. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 76.
  4. ↑ а б в г д Agnieszka Winiarska, Grzegorz (Hrehory Stankowicz) Ościk (Ościkowicz, Ostikowicz, Ostyk) h. Trąby. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  5. ↑ Рыбчонак С. Бітва на Вядрошы 1500 г.: рэальныя і міфічныя удзельнікі // Ваенныя трыумфы Вялікага Княства Літоўскага: зб. навук. арт. / Уст. "Музей «Замкавы комплекс „Мір“»"; Польскі інст-т у Мінску; навук. рэд. М. Н. Гальпяровіч. — Мір: Музей «Замкавы комплекс „Мір“», 2018. — С. 20.
  6. ↑ Agnieszka Michno, Wielkoksiążęcy zarządcy litewskiego Merecza od schyłku XV do początku XVII wieku, [w:] Komunikaty Mazursko-Warmińskie 2 (272), 2011, s. 306, 308.
  7. ↑ а б Krzysztof Pietkiewicz, Wielkie księstwo litewskie pod rządami Aleksandra Jagiellończyka: studia nad dziejami państwa i społeczeństwa, Poznań, Wydawnystwo Naukowe, 1995, s. 97.
  8. ↑ а б Рыбчонак С. Бітва на Вядрошы 1500 г.: рэальныя і міфічныя удзельнікі // Ваенныя трыумфы Вялікага Княства Літоўскага: зб. навук. арт. / Уст. "Музей «Замкавы комплекс „Мір“»"; Польскі інст-т у Мінску; навук. рэд. М. Н. Гальпяровіч. — Мір: Музей «Замкавы комплекс „Мір“», 2018. — С. 21.
  9. ↑ а б в г д Henrikas Valeika. Grigalius Astikas // Visuotinė lietuvių enciklopedija, T. II (Arktis-Beketas). — Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2002. 96 psl.
  10. ↑ Adam Boniecki, Poczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku, Warszawa, 1887, s. XXVI (dodatek).
  11. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 57-58.
  12. ↑ Wojciech Budzisz, Spadkobiercy wojewody wileńskiego Dowgirda, [w:] Rocznik Lituanistyczny, nr. 2, 2016, s. 40, 41-42.
  13. ↑ Krzysztof Pietkiewicz, Wielkie księstwo litewskie pod rządami Aleksandra Jagiellończyka: studia nad dziejami państwa i społeczeństwa, Poznań, Wydawnystwo Naukowe, 1995, s. 95.

Джерела

  • Agnieszka Winiarska, Ościk Grzegorz (zm. 1518), [w:] Polski słownik biograficzny T. 24: Olszamkowski Bolesław — Padlewski Zygmunt, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979, s. 609—610)(пол.)
  • Henrikas Valeika. Grigalius Astikas // Visuotinė lietuvių enciklopedija, T. II (Arktis-Beketas). V.: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2002, 96 psl.(лит.)
  • Пазднякоў Валерый. Осцікі // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 380.(біл.)
  • Рыбчонак С. Бітва на Вядрошы 1500 г.: рэальныя і міфічныя удзельнікі // Ваенныя трыумфы Вялікага Княства Літоўскага: зб. навук. арт. / Уст. "Музей «Замкавы комплекс „Мір“»"; Польскі інст-т у Мінску; навук. рэд. М. Н. Гальпяровіч. — Мір: Музей «Замкавы комплекс „Мір“», 2018. — С. 7-45.(біл.)

Посилання
Kembali kehalaman sebelumnya