В українській мові прийменники за походженням поділяються на первинні (похідні) та вторинні (непохідні). Первинні прийменники мають праслов'янське походження, налічується близько 80-ти їх одиниць. Вони не співвідносяться з жодною частиною мови ні семантично, ні формально. Прийменникові сполучення, утворенні поєднанням двох чи трьох первинних прийменників, також належать до групи первинних прийменників. Вторинні ж прийменники мають кількісну перевагу над первинними, бо активно поповнюються новотворами.[2] Вторинні прийменники походять з інших частин мови. Вони неоднорідні й об'єднуються в 5 груп.[3][4]
За морфологічною будовою поділяються на прості, складні та складені.[5] Виділяють три сематичні типи — просторові, логічні та темпоральні.[6]
Прийменники пишуться разом, якщо утворені: двома або трьома прийменниками в сполученні із будь-якою частиною мови (напередодні, упродовж); двома простими прийменниками (задля, поза). Через дефіс записуються складні прийменники, утворені з початковими з та із (з-за, із-під). Окремо пишуться сполучення прийменників у разі, під кінець, під час, що ж до.
О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. Граматика української мови. Морфологія. — Київ : Либідь, 1993. — 334 с.
І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, за ред. І. Р. Вихованця. Теоретична морфологія української мови. — Пульсари. — Київ, 2004. — 398 с.
Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови — Київ: Наук. думка, 2019. — 286 с.
Додаткова література
Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. — К.: Наук. думка, 1980. — 285 с.
Прийменники німецької мови: додаток до навч. посіб. «Граматика німецької мови. 1 ч.» / Д. А. Євгененко [и др.] ; Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2002. — 36 с.
