У цій статті відсутній вступний розділ, що має містити визначення предмета і стислий огляд найважливіших аспектів статті. Ви можете допомогти проєкту, написавши преамбулу.(вересень 2024)
Взаємодія релігії і права
На різних етапах розвитку суспільства і в різних правових системах ступінь і характер взаємодії права і релігії був різним. Так, у деяких правових системах зв'язок релігійних і правових норм був настільки тісним, що їх слід вважати релігійними правовими системами. Найдавніша з таких правових систем - індуське право, в якому тісно перепліталися норми моралі, звичаєвого права і релігії. Інший приклад - мусульманське право, яке, по суті, є однією зі сторін релігії ісламу і називається «шаріатом» (у перекладі - «шлях прямування»). Таким чином, релігійна правова система - єдиний релігійно-моральний і правовий регулятор всіх сторін життя суспільства.
Характер взаємодії норм права та релігійних норм у системі соціальної регуляції того чи іншого суспільства визначається зв'язком правових і релігійних норм з мораллю і зв'язком права з державою. Так, держава за допомогою правової форми може визначати свої відносини з релігійними організаціями та їх правовий статус у даному конкретному суспільстві. Правові та релігійні норми можуть збігатися з точки зору свого морально-етичного змісту. Наприклад, серед заповідей Нагірної проповіді Христа - «не убий» і «не вкради». При цьому потрібно також враховувати, що з точки зору механізму дії релігійні норми - потужний внутрішній регулятор поведінки. Тому вони - необхідний і важливий інструмент підтримки та збереження морального і правового порядку в суспільстві.
Держава, також, намагається забезпечити свободу віросповідання. У законодавстві говориться, а саме у ст. 18 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р. «кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії, це право включає свободу міняти свою релігію чи переконання та свободу сповідувати свою релігію чи переконання як одноосібно, так і разом з іншими, публічно приватно в ученні, богослужінні, в виконанні релігійних і ритуальних порядків». Також, можна привести декілька інших міжнародно-правових актів, наприклад ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань тощо.
Щодо впливу релігії (або її елементів) на право, то їх взаємодія виявляється в релігійній детермінації правоутворення, підтримці релігійними засобами правових приписів і правопорядку в цілому, впливі церкви на публічно-владні інститути, протиріччях, що виникають між нормами права і релігії. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб’єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб).
Вплив права на релігію достатньо обмежений і проявляється у сприянні зниженню авторитарності релігійного світогляду, унеможливленні поглинання різними віровченнями одне одного, регламентації механізму й форм реалізації і меж здійснення релігійних прав, у збереженні й розвитку окремими релігіями правових форм діяльності. Провідною є роль права і держави у вирішенні етнорелігійних і міжконфесійних конфліктів.
Залежно від впливу релігійного чинника на становлення й функціонування правових систем світу виділяють:
правові системи країн розвинених не авраамістичних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм та ін.);
дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, юдаїзм);
секуляризовані правові системи християнських країн (у межах цієї групи виокремлюються правові системи країн західного і східного християнства).
Спільні риси релігії і права
як нормативні регулятори, право і релігія виникають в результаті розпаду первісних мононорм;
є нормативними, переважно формалізованими;
мають ієрархічну систему джерел;
мають організаційно-інституційні утворення;
забезпечені можливістю настання відповідальності за порушення їх приписів.
Відмінності між релігійними і правовими нормами
Релігійні норми
Правові норми
За способом встановлення та закріплення:
Виникають в процесі історичного розвитку протягом досить тривалого часу, фіксуються в усній або письмовій формі (Біблія, Коран, Талмуд та ін.).
Закріплюються за спеціальною процедурою і набувають формального виразу в нормативно-правових актах чи інших джерелах права.
За сферою регулювання:
Регулюють внутрішню поведінку, яка може виявлятися у зовнішніх вчинках.
Регулюють зовнішню поведінку, хоча її мотиви можуть мати юридичне значення.
За сферою дії у просторі та за колом осіб:
Не обмежуються територією дії, адресовані віруючим відповідної конфесії незалежно від місця перебування.
Поширюють свою дію на осіб, що перебувають в межах території певної держави.
За засобами забезпечення виконання:
Базуються на внутрішньому авторитеті - голосі сумління, переконанні віруючих.
Спираються на зовнішній авторитет, оскільки захищаються державою, обов'язкові для виконання незалежно від згоди або визнання їх з боку суб'єктів права.
Наявність відмінностей у:
способах легітимації норм (гетерономність права й автономність релігії);
структурі норм;
мовних особливостях джерел;
суб’єктному складі;
ступені конфліктності відносин між суб'єктами;
функціональному навантаженні.
Джерела
Вовк Д. О. Право і релігія : загальнотеоретичні проблеми співвідношення : моногр. — X., 2009. — 224 с.
Рабінович С. П. Права людини у природно-правовій думці католицької церкви (за матеріалами соціальної доктрини католицизму) : праці Львів, лабораторії прав людини і громадянина. — Л., 2004. - 198 с.
Тер-Акопов А. Библейские заповеди : христианство как метаправо современных правовых систем / А. Тер-Акопов, А. Толкаченко // Российская юстиция. — 2002. — № 6. — С. 60—62.
Палій М. В. Значення взаємозв´зку релігії і права : філософсько-правовий аспект // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. ст. — Донецьк, 2004. — Вип. 1. — С. З—11.
Протасов В.Н. - Теорія права і держави. Питання та відповіді, с. 39-43.
