Роксан Гей (англ.Roxane Gay; 15 жовтня1974, Омаха)[3][4][5] — американська письменниця, редакторка і коментаторка.[6][7][8] Вона є авторкою колекції есеїв «Bad Feminist» (2014), що стала бестселером за версією «The New York Times», а також збірки оповідань «Ayiti» (2011), роману «An Untamed State» (2014), збірки оповідань «Difficult Women» (2017) і мемуарів «Голод» (2017).[9]
Гей була доценткою в Східному Іллінойському університеті протягом чотирьох років, а потім приєдналась до університету Пердью як доцентка англійської мови. У 2018 році вона оголосила, що залишає Пердью, щоб стати гостьовою професоркою в Єльському університеті.[10]
Гей є авторкою публікацій у «The New York Times»,[11] засновницею «Tiny Hardcore Press», редакторкою есеїв у «The Rumpus», а також співредакторкою у колективі неприбуткового літературного мистецтва «PANK».[12][13]
Гей розпочала навчання в Єльському університеті, але покинула на першому ж році, щоб продовжити романтичні стосунки в Аризоні.[16][17] Пізніше вона отримала ступінь бакалавра в штаті Небраска, а також здобула ступінь магістра з поглибленим вивченням творчого письма від Університету Небраски-Лінкольну.[18] У 2010 році Гей отримала докторський ступінь з риторики та технічних комунікацій у Мічиганському технологічному університеті,[19] із дисертацією «Subverting the Subject Position: Toward a New Discourse About Students as Writers and Engineering Students as Technical Communicators», науковою керівницею якої стала докторка Енн Брейді.[20]
Bad Feminist
Збірка есеїв Гей «Bad Feminist» була видана у 2014 році й мала широке визнання; вона розглядає як культурні, так і політичні питання, і стала бестселером «New York Times».[21] Рецензент журналу «Time» назвав «Bad Feminist» «посібником про те, як бути людиною» (англ. «a manual on how to be human») і назвав Гей «талантом, який не перестає дивувати» (англ. «gift that keeps on giving»).[22] В інтерв'ю журналу у 2014-му році Гей пояснила свою роль як феміністки і як це вплинуло на її письменницьку справу:
У кожному з цих есеїв найбільш за все я намагаюся показати, як фемінізм впливає на моє життя на краще чи гірше. Ці есеї просто показують, як це — жити у цьому світі як жінка. Це навіть не про фемінізм per se, це про людяність і співчуття.[22]
Розгляд гендерної теорії Роксан Гей так само ініціює в першу чергу з точки зору досвіду, а не з точки зору академічного знання:
На всіх нас вплинула культура, де жінки вважаються нижчими за чоловіків…. У відповідь на ці обмежені способи, якими ми розмовляємо, думаємо про гендер, як ми захищаємо наші права, ці вакууми, в яких ми ведемо культурні розмови, незалежно від того, наскільки хорошими є наші наміри, незалежно від того, наскільки тонко продуманий наш підхід, я не можу перестати думати, — тут ми всі програємо. Я не впевнена, як ми можемо стати кращими у веденні цих розмов, але я знаю, що нам потрібно подолати наші глибоко укріплені позиції та нашу схильність відкидати нюанси. Ми повинні бути більше зацікавлені в тому, щоб робити речі кращими, ніж просто мати рацію, або бути цікавими, або смішними.[23]
У «The Guardian» критикиня Кіра Кокрейн запропонувала подібну оцінку:
Хоча онлайн-дискурс часто характеризується екстремальними, поляризованими думками, її написання відрізняється тим, що є витонченим і дискурсивним, воно здатне заглядати за ріг, розпізнавати інші точки зору і при цьому обережно розвивати свою. У друкованому вигляді, у Twitter та особисто, голос Гей — це голос друга, до якого ти першим звертаєшся за порадою, спокійний і в здоровому глузді, а також смішний, той, хто багато бачив і є абсолютно непохитною на у прагненні до своєї мети.[24]
Група феміністичних вчених і активістів проаналізувала збірку есеїв Гей для «Short Takes: Provocations on Public Feminism», ініціативи феміністського журналу «Signs: Journal of Women in Culture and Society».[25]
Збірка есеїв «Bad Feminist» покладена в основу виступу Роксан Гей на «TED».[26]
Інші проєкти
Гей була редакторкою феміністського онлайн-видання «The Butter» з листопада 2014 по серпень 2015 року.[27] На «The Butter» публікуються найрізноманітніші теми, включаючи інвалідність, літературу, сім'ю, музику.[28] «The Butter» перестало існувати у серпні 2015 року, коли Гей заявила, що вона має «надмірне навантаження» (англ. «simply stretched too thin»).[28]
Гей була колумністкою американського «Guardian» у 2015-2018 роках.[29]
Гей була гостьовою суддею та гостьовою редакторкою щорічної антології «The Masters Review» у 2017 році.
Гей була показана в п'ятихвилинному ролику «This American Life» 17 червня 2016 року, де вона говорить про своє тіло, і те, як її сприймають як товсту людину.[30]
Гей також редагувала книгу «Girl Crush: Women's Erotic Fantasies».[31]
Роксан Гей була включена в книгу 2016 року «В компанії жінок : натхнення та поради від понад 100 творців, художниць і підприємців».[32]
У квітні 2018 року Гей, у співпраці з «Medium», створила місячний попап журнал під назвою «Unruly Bodies». Журнал досліджував відносини, які люди мають з їхніми тілами, через антологіюесе 25 авторів (у тому числі й самої Гей).[33]
Нагороди
2015: Нагорода «Pen Center USA Freedom to Write»[34]
2018: Премія Ейснера за Найкращу Лімітовану серію, за «World of Wakanda» (з Ta-Nehisi Coates та Alitha Martinez)[36]
2018: Нагорода опікунської ради Літературної премії Лямбда[37]
2018: Літературна премія Лямбда за публіцистику на тему бісексуальності, за «Hunger»[37]
Теми
Більшість письмових робіт Гей стосується аналізу та деконструкції феміністських і расових питань через призму її особистого досвіду расової, гендерної ідентичності та сексуальності.[19]
Особисте життя
Гей почала писати есеї у підлітковому віці.[38] На її роботу сильно вплинуло сексуальне насильство, яке вона пережила у віці 12 років.
