Навчався у василіянських монастирях у Лаврові (гуманістика, 1934–1936), у Добромилі (риторика, 1936–1937), у Кристинополі (філософія, 1937–1939), де 30 липня 1939 р. склав вічні обіти. Богослов'я вивчав у різних місцевостях: найперше в Оломоуці на Моравії (Чехія), куди змушений був виїхати на початку Другої світової війни напередодні окупації Галичини Радянським Союзом; потім рік у Празі, куди переїхав у січні 1941 р., а згодом у Відні, де після трьох років студій (1942–1944) здобув докторат з богослов'я на основі тези про Маріологію у Візантійській Літургії. Далі продовжив навчання в Римі у Папському Східному Інституті (1946–1950), де за дисертацію про літургійну реформу Полоцького архиєпископа Іраклія Лісовського, здобув докторат зі східних богословських наук.
Душпастирська та наукова діяльність
Священничі свячення отримав від преосвященного Павла Ґойдича, єпископа Пряшівського 9 червня 1941 р. в Пряшеві, а свою першу врочисту Службу Божу відслужив у церкві святої Варвари у Відні. Під час студій у Відні був душпастирем для українських робітників у Німеччині (1942–1943), а опісля в м. Пассау в Баварії (1944–1946), звідки виїхав до Риму. У травні 1950 р. о. Соловій переїхав на північно-американський континент — до США і ще того самого року до Канади, де спершу був магістром новиків у Мондері (1950–1953), а опісля працював сім років (1953–1960) в редакції журналу «Світло» у Торонто. У липні 1960 р. повернувся до США, де вісім років працював як місіонер, душпастир і письменник (1960–1968), а в серпні 1968 р. переїхав до Канади.
Крім праці душпастирської і місійної займався також викладацькою діяльністю: викладав у духовній семінарії ЧСВВ та в університеті св. Павла в Оттаві й Ньюмен Коледж (Едмонтон). Постійно співпрацював із василіянським часописом «Світло» та іншими виданнями.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
