Королівським намісником — генеральним старостою — від самого початку були найбільш довірені особи короля. Пізніше їх помилково називали генералами, використовуючи дослівну передачу назви уряду польською мовою (напр., пол.general-starosta чи пол.general ziem podolskich)[1].
Генеральний староста репрезентував особу короля, виконував нагляд за королівськими урядовцями, зокрема за старостами, міг очолювати суди, трибунали, головувати на Сеймиках. Він проводив суди та виступав арбітром при розгляді справ щодо розмежування маєтків, затверджував майнові операції, наглядав і призначав урядників, керував військами[2]. Заступників генерального старости називали сурроґаторами (від лат.surrogator)[3].
↑Крикун М. Поширення польського адміністративно-територіального устрою на українських землях // Крикун М. Подільське воєводство у XV—XVIII століттях: Статті і матеріали. — Львів, 2011. — ISBN 978-617-607-064-1. — С. 16.
↑Janusz Szyszka, Kształtowanie się podziałów terytorialnych Rusi Czerwonej na przykładzie ziemi lwowskiej, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne, #3 (7), 2011, s. 126. (пол.)
Грушевський, М. (1994). Адмінїстрація в землях коронних; еволюція провінціональної адмінїстрації в польщі, упадок старої адмінїстративної системи і формованнє старостинської адмінїстрації; орґанїзація судова. Перенесеннє польської адмінїстраційної схеми на русь — переходові часи, староруські уряди й їх упадок, воєводський уряд і його занепад, урядова мова, управа старостинська. Заведеннє польського устрою вповві, в 1435 р.; землї й воєводства, земства й ґроди, староства судові й несудові, їх повільне відріжненнє на українї, розмноженнє староств не судових і ослабленнє публичного характеру старостинського уряду, застави староств; шляхетська самоуправа, уряди гонорові.. У П.С.Сохань (голова) та ін. (ред.). Історія України-Руси. Т. V. Київ: Наукова думка. с. 2. ISBN5-12-003310-5.
