Східнотуркестанський рух за незалежність (уйг.شەرقىي تۈركىستان مۇستەقىللىق ھەرىكىتى, кит.: 东突厥斯坦独立运动) — це політичний рух, який прагне до незалежності Східного Туркестану, великого і малонаселеного регіону на північному заході Китаю, як батьківщину уйгурського народу. Зараз цей регіон керується як підрозділ на рівні провінції Китайської Народної Республіки (КНР) під офіційною назвою Сіньцзян-Уйгурський автономний район (скорочено СУАР). У рамках руху існує широка підтримка перейменування регіону, оскільки саму назву «Сіньцзян» (що означає «новий кордон» на китайській мові) бачуть активісти за незалежність як колоніальну назву. «Східний Туркестан» — найвідоміша запропонована назва. «Уйгурстан» — ще одна відома запропонована назва.
Цей прапор рахується символом руху за незалежність Східного Туркестану (з 1933 року).Цей герб, за участю басмала + стилізованого тугра (каліграфічна монограма), іноді використовується поряд з прапором угорі.
Значна частина Сіньцзяну перебувала під непостійним контролем китайців, починаючи приблизно 2000 років тому під час Династії Хань. У 101 році до н. е. армія Династії Хань почала накопичувати поля на колісних платформах, каналах і плугах. Кожен пункт поселення став початковим районом розподілу для народу Хань після входу в Сіньцзян. Після заснування столиці західних земель Хуфу в 60 році до н. е. ханьці постійно проникали в Сіньцзян. Династія Тан також контролювала Західні регіони, поки його не було втрачено у 8 столітті, і прямий контроль над регіоном не відновиться до приходу Династії Цін
Сіньцзян підпав під владу Династії Цін у 1750-х роках. 1759 рік став роком створення первісної форми сучасної адміністративної області. Згодом Сіньцзян був успадкований Китайською Республікою (КР), яка змінила Династію Цін після революції 1911 році, а потім КНР, яка в основному змінила Китайську Республіку після Комуністичної революції (1949), хоча Тайвань залишився під владою КР аж до сьогодення. Протягом правління Цін і КР було кілька періодів короткої і фактичної незалежності для всього регіону Сіньцзян або лише його частини, а також ще для іноземної окупації та управління полководцями. Приєднання Сіньцзяна до КНР відбулося незабаром після встановлення режиму в 1949 році, і відтоді Сіньцзян залишається регіоном Китаю. КНР стверджує, що Сіньцзян був частиною Китаю понад 2000 років, хоча доказів цих тверджень небагато. Історично Сіньцзян відноситься до «Східного Туркестана», хоча до 1750-х років цей регіон контролювали різні некитайські режими. Сіньцзян був під вогнищем етнічних та релігійних конфліктів протягом більшої частини періоду, коли ним керували наступні китайські режими.
Китайський уряд вважає, що будь-яка підтримка руху за незалежність Східного Туркестану підпадає під визначення: «тероризма, екстремізма та сепаратизма».[1] Рух за незалежність Східного Туркестану підтримують як войовничі ісламські так і екстремістські угруповання, які кількома країнами та ООН визнаними терористичними організаціями, такими наприклад як: Ісламська партія Туркестану[2][3][4][5][6] , а також деякі правозахисні групи, такі як Рух національного пробудження Східного Туркестану. Його офіційно представляють Уряд Східного Туркестану у вигнанні, який базується у Вашингтоні, округ Колумбія, засуджував угруповання бойовиків і джихадистів[7]. США виключили Ісламський рух Східного Туркестану зі списку терористичних актів, заявивши, що «немає достовірних доказів», що він все ще існує[8].
Організації
Загалом, різноманітні групи, які прагнуть отримати незалежність (або автономію на своїх умовах), можна виділити як громадянські повстання, що виключають насильство, так і войовничі, які не виключають насильства. Різниця полягає в типі уряду, який вони відстоюють, і ролі, які на їхню думку, повинен відігравати незалежний Східний Туркестан у міжнародних справах.
Більшість бойових організацій КНР, а також деякі інші уряди назвали терористичними. Наприклад, Ісламський рух Східного Туркестану (ІРСТ, також Ісламська партія Туркестану), який взяв на себе відповідальність за напади в Сіньцзяні, був визнаний терористичною організацією урядом Китаю, Казахстану, Пакистану, Туреччиною і до жовтня 2020 р. США,[9] а також ООН .[10][2][11]
Історична підтримка
Історичні організації які підтримували рух за незалежність Східного Туркестану, включають:
Радянський Союз підтримував Східну-Туркестанську Революційну республіку в Ілійському повстанні проти Китайської Республіки. Згідно з її автобіографією, Dragon Fighter: One Woman's Epic Struggle for Peace with China, батько Рабії Кадір служив разом з прорадянськими уйгурськими повстанцями під час Східно-Туркестанської Революційної республіки під час повстання в Ілі (Повстання трьох провінцій) у 1944—1946 рр. Радянська допомога та допомога в боротьбі з урядом Китайської Республіки під керівництвом Чан Кайші.[14] Кадір та її родина були близькими друзями з російськими вигнанцями. Мешканці Сіньцзяну та Кадір згадали, що багато уйгурів вважали російську культуру «більш розвиненішою», ніж культуру уйгурів, і вони «дуже сильно поважали» росіян.[15]
Радянський Союз підбурював до сепаратистської діяльності в Сіньцзяні через пропаганду, заохочуючи казахів(і інші тюркські народи) тікати до Радянського Союзу, і пізніше атакуючи КНР. КНР відповів посиленням району кордону між Сіньцзяном і Радянським Союзом за допомогою міліції Бінтуань і фермерів.[16] Радянський Союз підтримував уйгурську націоналістичну пропаганду та уйгурські сепаратистські рухи проти Китаю. Радянські історики стверджували, що батьківщиною уйгурів був саме Сіньцзян, а уйгурський націоналізм пропагувався за допомогою радянських версій з історії тюркології.[17]Народна партія Східного Туркестану отримала підтримку від Радянського Союзу. [18][19][20] Протягом 1970-х років радянська влада підтримувала ОРФСТ у боротьбі з китайцями.[21]
↑Hasan, Mehdi (15 вересня 2018). Has China detained a million Uighur Muslims?. Al Jazeera (This is an interview published by the news channel Al Jazeera on the video-sharing website YouTube. The interview was conducted between the presenter of the show (named Mehdi Hasan), the chairman of the Uyghur Human Rights Project at the time (named Nury Turkel), and the vice president of the Center for China and Globalization at the time (named Victor Gao)). Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 18 червня 2019. I know [what] the importance of law is in China. I really hope everyone respects the law. However, in Xinjiang, the major threat we face is terrorism and extremism and separatism, and I think the authorities have the right to ensure that innocent people are not harmed and that extreme versions of religions of all kinds are not penetrating through the population, and then people cannot misuse religion as an excuse to stir up trouble, to destabilize, and to bring the society to a halt. And I think the people are justified to that.
