Історія, здавалося б, короткого кохання в повоєнній Хіросімі французької кіноактриси (Ріва) та японського архітектора (Окада[en]). На кожного з них тисне тягар минулого, з яким доводиться жити щогодини.
Нерозривний зв'язок минулого і сьогодення, вільні переходи від уявного до реального, голосова поліфонія, музична структура сюжету, поетичні асоціативні ходи, — фільм став гучним словом у галузі новаторської кіномови[ru] (монтажАнрі Кольпі) і дав привід відносити Алена Рене до так званої «нової хвилі».
В ролях
Актор
Роль
Еммануель Ріва
вона вона
Ейдзі Окада
він він
Бернар Фрісон
німецький солдат німецький солдат
Стелла Даллас
мати мати
П'єр Барбо
батько батько
Створення
Передбачалося, що сценарій до фільму напише Франсуаза Саган — Дюрас взялася за роботу вже після відмови модної письменниці.
Ален Рене запевняв, що його фільм побудовано на чіткому алгоритмі: «Я виклав Маргеріт алгебричну концепцію твору. Якщо показати „Хіросіму“ за допомогою діаграми, виявиться близька до музичної партитуриквартетна форма[ru]: теми, варіації на початкову тему, повтори, повернення назад, які можуть здатися нестерпними для тих, хто не приймає правил гри в цьому фільмі. На діаграмі було б видно, що фільм побудовано як трикутник, у формі лійки»[4].
Рене заперечував проти песимістичного трактування свого фільму: «„Хіросіма“ не викликає відчуття неможливості життя… Те, що „Хіросіма“ показує людей, які страждають, не означає, ніби це — песимістичний фільм. Життя не завжди радісне, але принаймні прожиті моїми героями 48 годин вартують десяти років видимого щастя, яке насправді — лише летаргія. Найстрашніше — небуття, порожнє життя гірше, ніж страждання»[5].
На момент знімань японський актор Ейдзі Окада не знав французької мови і тому мусив завчати свої репліки на слух.
Аналіз
Віктор Божович[ru] рішуче відхиляв докори, що режисер зіставив незрівнянне: трагедію прозваної «німецькою підстилкою» дівчини з маленького Невера і загибель сотень тисяч; критик та історик мистецтва бачив у цьому якраз головну гуманістичну заслугу А. Рене, — «Совість неподільна. І людство тільки тоді виявиться на рівні вимог гуманізму, коли загибель одного безвинного сприйматиметься як трагедія, що дорівнює Хіросімі. Тоді й лише тоді стануть неможливими нові Хіросіми»[5].