Шотландська партія — шаховий дебют, який починається ходами:
1. e2-e4 e7-e5
2. Kg1-f3 Kb8-c6
3. d2-d4.
Належить до відкритих початків.
Історія
Дебют отримав назву після партії за листуванням Единбург — Лондон (1824),[1] в якій шотландські шахісти з успіхом застосували раннє просування в центрі. Однак, перша згадка про цей початок зустрічається ще в 1750 році у праці італійського майстра Ерколе дель Ріо «Про гру в шахи. Практичні спостереження анонімного автора з Модени», а вперше шотландську партію проаналізовано в праці іншого італійця Джамбатіста Лоллі. «Спостереження з теорії та практики шахової гри» (1763). У XIX столітті розробку шотландської партії здійснювали В. Стейніц, Г. Стаунтон, Л. Паульсен. Пізніше О. Алехін, С. Тартаковер. Значний доробок у сучасну теорію дебюту вніс Г. Каспаров, який двічі застосував його у матчі проти А. Карпова у 1990 році.
Основна ідея ходу білих 3. d2-d4 полягає у спробі досягти переваги в центрі. Розпочинається жвава фігурна боротьба, в якій чорні мають рівні можливості.
Основні варіанти
- 3…e5:d4 — за інших продовжень перевага лишається у білих.
- 3. …Кс6:d4 — Варіант Лоллі
- 4. Kf3:е5 Кd4-e6 5. Cf1-c4 c7-c6 6. 0-0 Kg8-f6 7. Ke5:f7 — Варіант Кохрена
Головне продовження 3…e5:d4 4. Kf3:d4
| a | b | c | d | e | f | g | h | |
8 | | 8 |
7 | 7 |
6 | 6 |
5 | 5 |
4 | 4 |
3 | 3 |
2 | 2 |
1 | 1 |
| a | b | c | d | e | f | g | h | |
Головне продовження, хід чорних
Білі зробили два ходи однією фігурою і втратили темп, що дозволяє дозволяє чорним дивитись у майбутнє з оптимізмом. Однак, тепер у білих просторова перевага в центрі, що є більш стабільною та довгостроковою перевагою, ніж ініціатива чорних.[2]
Найпопулярніші варіанти ходів за чорних:[2]
- 4. …Cf8-c5
- 4. …Kg8-f6 — Варіант Шмідта
Інші варіанти:[2]
- 4. …Cf8-b4+
- 4. …Фd8-h4 — Система Стейніца (або Варіант Стейніца)
- 4. …Фd8-f6
- 4. …Kc6:d4. 5. Фd1:d4 d7-d6 6. Cf1-d3 — Варіант Гулам Касима
Відомі партії
Гаррі Каспаров — Веслі Со 1:0 (2016) (варіант Шмідта)[3]
Примітки
Див. також
Література
- Шахматы: Энциклопедический словарь//Гл. ред. А. Е. Карпов. — М.:Сов.энциклопедия, 1990. — 621 с.