Юриди́чний обо́в'язок — міра необхідної поведінки особи. Це об'єктивно необхідна та можлива поведінка, котра забезпечує реальність можливостей, наданих суспільством та державою індивіду.
Зміст юридичного обов'язку
Зміст юридичного обов'язку складають варіанти необхідної поведінки, що слугують гарантією використання наданих суб'єктам можливостей.
Структуру юридичного обов'язку складають чотири елементи:
- необхідність здійснення певних дій або утримання від них;
- необхідність суб'єкта відреагувати на законні вимоги, які були звернені до нього управненою стороною;
- необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право;
- необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог.
Джерела виникнення юридичних обов'язків
Обов'язки виникають:
- з закону (в найширшому розумінні);
- з договору та іншого правочину;
- з делікту (завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі);
- з квазідоговору (наприклад, безпідставне збагачення внаслідок банківської помилки тягне за собою обов'язок повернути кошти попри те, що особа нічого не порушувала і нічого не підписувала);
- з квазіделікту (наприклад, поховання в чужу могилу);
- з інших юридичних фактів.
Обов'язки за Конституцією України
Конституція України покладає на людину і громадянина всього чотири обов'язки:
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Виконання обов'язків
Юридичні обов'язки виконуються у межах, встановлених їх джерелом (договором, законом тощо).
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (Стаття 19 Конституції України).
Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства[1].
Співвідношення понять «обов'язок» і «зобов'язання»
Поняття зобов'язання застосовується, як правило, до договірних та інших диспозитивних відносин; обов'язку — до всіх інших, а надто тих, що містять значний імперативний елемент. Коли вживають слово «зобов'язання» — мають на увазі, що в ньому присутній хоча б деякий елемент волі зобов'язаної особи.
Приклади вживання понять подано в таблиці:
Обов'язок… |
Зобов'язання…
|
Військовий обов'язок |
Альтернативне зобов'язання
|
Загальний військовий обов'язок |
Боргове зобов'язання
|
Обов'язок доказування |
Бюджетне зобов'язання
|
Фідуціарний обов'язок |
Вексельні зобов'язання
|
Адміністративно-господарські обов'язки |
Гарантійне зобов'язання
|
Батьківські обов'язки |
Господарське зобов'язання
|
Майнові обов'язки подружжя |
Грошове зобов'язання
|
Обов'язки власників землі і землекористувачів |
Зобов'язання про транзит
|
Податкові обов'язки |
Зобов'язання про явку
|
Посадові обов'язки |
Зустрічні зобов'язання
|
Професійні обов'язки |
Інвестиційні зобов'язання
|
Організаційно-розпорядчі обов'язки |
Казначейські зобов'язання
|
Службові обов'язки |
Податкове зобов'язання
|
Обов'язки людини і громадянина |
Фінансове зобов'язання
|
Див. також
Примітки
Посилання
Джерела
- Основи римського приватного права: Підручник. / За загальною редакцією В. І. Борисової та Л. М. Баранової. — Харків, 2007.
- Загальна теорія держави і права. /За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002.
Література