|
Єленський Віктор Євгенович
Ві́ктор Євге́нович Єле́нський (нар. 26 березня 1957, м. Чадан, Тувинська АО) — український учений, релігієзнавець, публіцист, педагог, доктор філософських наук. Народний депутат України VIII-го скликання. З 19 грудня 2022 року — голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті. ЖиттєписВіктор Євгенович Єленський народився 26 березня 1957 року в місті Чадан, Тувинська АО, де працювали його батьки — випускники київських вишів. Того ж року сім'я повернулась до Києва. Закінчив середню школу № 85 у місті Київ. У 1975–1977 рр. проходив строкову військову службу. У 1986 р. брав участь в ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС; у складі спецбатальйону 731 працював в особливо небезпечній зоні. У 2018 р. був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня з нагоди 27-го Дня Незалежності України[2]. У 2019 році був на Міжпарламентській асамблеї православ'я (тоді розпочалися антиросійські протести в Грузії) і в Страсбурзі, коли Росія повернулася до ПАРЕ.[3] ОсвітаУ 1982 році з відзнакою закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. У 1989 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Протестантизм у процесі соціальної адаптації до умов радянського суспільства». У 1998 році стажувався у Колумбійському університеті, в місті Нью-Йорк. З 2003 року доктор філософських наук. Тема дисертації: «Релігійно-суспільні зміни в процесі посткомуністичних трансформацій: Україна в центрально-східноєвропейському контексті». У 2004 році був стипендіатом програми Фулбрайт Україна. Досліджував проблеми релігійної свободи та національної ідентичності в Університеті Брігема Янга, штат Юта, США. Трудова діяльністьЗ 1991 по 1992 рік — науковий співробітник Інституту соціології НАН України. З 1992 року провідний співробітник Інституту філософії НАН України ім. Г. С. Сковороди. У 1995—2004 роках головний редактор науково-популярного журналу «Людина і світ». У 2005—2008 роках керівник київського бюро Радіо «Свобода». З 2001 р. президент Української Асоціації релігійної свободи. З 2005 викладач Дипломатичної Академії при МЗС України. З 2010 професор Українського католицького університету. З 2011 професор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. З березня 2014 року Радник Прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка. На позачергових парламентських виборах 2014 року був обраним Народним депутатом України VIII скликання за списками політичної партії «Народний фронт». Кандидат у народні депутати від партії «Українська Стратегія Гройсмана» на парламентських виборах 2019 року, № 10 у списку.[4][5] З 2019 — головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Наукова діяльністьВ.Єленський одним з перших в Україні ще у підцензурних виданнях виступив з критикою радянської антирелігійної політики. У роботі «Сучасний протестантизм: динаміка, процеси, тенденції» (Київ: Знання, 1989) він розкрив ідейні підвалини сталінських репресій проти віруючих і релігійних інституцій, а хрущовську антицерковну кампанію кінця 1950-х – початку 1960-х років назвав «ганебною» (с.7-8). У праці «Державно-церковні взаємини на Україні (1917–1990)», яка упродовж більш ніж 30 років не втратила свого наукового значення і активно цитується у спеціальній літературі, він спростовує шовіністичні міфи про Українську автокефальну церкву як нібито «витвір ЧК-ОГПУ», простежує становлення радянської політики в релігійній сфері, аналізує її природу і характер та особливості вкорінення в Україні. Також захистив у 1989 р. дисертацію кандидата філософських наук під назвою: "Протестантское сектантство в советском обществе: анализ адаптивных процессов". Віктор Єленський автор численних книг, наукових праць і публікацій як в Україні, так і за кордоном (США, Велика Британія, Швейцарія, Польща, Сербія, Росія, Бельгія, Німеччина та інші) Сфера наукових інтересів: соціологія та політологія релігії, релігія і глобалізація, релігія і конфлікт, державно-церковні відносини. Він є одним із найбільш цитованих релігієзнавців України. [6] У 2000 р. підготував проєкт Меморандуму «Релігія і зміни у Центральній і Східній Європі», на ґрунті якого Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила однойменну Рекомендацію № 1556 (квітень 2002)[7]. Найвідоміші монографії: «Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця XX — початку XXI століття» (2013 рік)[8], «Релігія після комунізму. Україна в центрально-східноєвропейському контексті» (2002 рік). Парламентська діяльністьУ Верховній Раді VIII скликання заступник Голови Комітету з питань культури і духовності, голова підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій. Взяв участь у 98 % засідань Комітету[9]. Автор або співавтор низки законів, спрямованих на розвиток культурних індустрій, збереження культурної спадщини, реалізацію конституційних гарантій свободи совісті. Зокрема, «Про внесення змін до деяких законів України щодо волонтерської діяльності»[10], «Про державну підтримку кінематографії в Україні»[11], «Про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів)»[12], «Про внесення змін до Закону України „Про охорону культурної спадщини“ (щодо надання об'єктам підводної культурної спадщини статусу Морського меморіалу)»[13]. Згідно з індексом iMoRe, який характеризує зусилля влади з впровадження реформ, за результатами чотирьох сесій 8 скликання, посів 24 місце з підтримки реформаторських законопроєктів з-поміж 416 депутатів [14]. Сім'яОдружений. Має доньку, сина та двох онуків. Джерела
Посилання
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
